До нащадків моє послання
1 ...як Август про себе сказав... — ці слова Августа наводить Светоній у кн. 2 з «Життя дванадцяти цезарів» — творі, що залишався бестселером до початку ХХ ст.
2 ...усупереч власному бажанню, призвичаюватись до окулярів. — Високоякісні лінзи на той час виготовлялись у Венеції, але оправа стала більш-менш зручною лише у XV ст.
3 ...послідовників Апіція... — Можливо, М. вауіш (ва-Ьіш) Арісіш — епікуреєць, що зажив слави своєю гостинністю в часи Августа і Тиберія. Збереглась також праця з кулінарії «Бе ге coquinaria» (або сиііпагіа) у 10 книгах такого собі Апіція, що жив у третьому сторіччі.
4 Всій нумерології, пов’язаній з Лаурою, Петрарка надає величезного значення. Зокрема, це 6 квітня 1327 р., коли поет уперше її побачив, і 6 квітня 1348 року, коли вона померла, що становить рівно 21 рік болісного кохання.
5 ...повсякчас оплакувати смерть близьких. — Це не перебільшення. Крім рідного сина і коханої Лаури, це, зокрема, друг і покровитель кардинал Колонна і прихильний до поета король Роберт. Наприкінці 1360-х помер його улюблений онук Франческо.
6 Петрарці часом докоряли за те, що користався з прихильності диктаторів (зокрема, міланських, Вісконті), на що в одному з листів до Боккаччо поет зазначив: «То тільки видавалося так, що я жив при князях, а насправді вони жили при мені».
7 ...у чотирнадцяти милях від Флоренції. — Римська миля (mille passüs) = 1478,7 м.
8 ...Урбан У начебто намірявся повернути її на законне місце. — Урбан V, уроджений Ґійом де Ґрімоар (Guillaume Grimoard); 1309 (або1310) — 19 жовтня 1370. На спонукання Петрарки і Бригітти Шведської, а найбільше — через англо-французькі війни, зробив перші кроки до повернення в Рим, прибувши туди 1367 року.
9 Проживи він трішечки довше... — 5 вересня 1370 р. папа вирушив морем у Францію, а 19 жовтня помер в Авіньйоні.
10 ...згадуючи ті місяці. — Зокрема у сонеті Х (див. «Кан-цоньєре»).
11 ...що зветься Замкненою... — «Замкнена долина», або Valle Chiusa (іт.) — буквальний переклад «Міжгір’я».
12 ...Філіпові... — Філіп де Мезьєр (1327, Пікардія — 29.05.1405, Париж) — французький письменник і радник короля Карла V. У 1380-му прийняв постриг. Один з перших перекладачів латинських творів Петрарки.
13 ...подібно до Августинового Амвросія... — знайомство Аврелія Августина у 387 р. з богословом Амвросієм Медіоланським (тобто Міланським) відіграло роль у духовному розвитку першого.
14 ...прихильність Якопо Каррари Молодшого... — Джа-копо да Каррара ІІ, падуанський «авторитет», «капітано дель пополо», мовою тих часів. Здобувши владу шляхом обману і політичних убивств, показав себе мудрим тираном і покровителем мистецтв.
15 І хоча я нічого не прагнув від сильних світу цього... — У даному випадку «нічого» вилилось, поза рештою, у солідний будинок і канонікат, що давав 200 золотих дукатів на рік.
16 ...Господь забрав його... — Джакопо був зарізаний своїм неврівноваженим незаконнонародженим сином Ґуль-єльмо. Для надгробка свого друга і покровителя Петрарка склав шедевральну епітафію латиною.
17 ...йому спадкував його син... — Франческо да Каррара І Старий.
Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)
18 Вергілій. Енеїда, I, 327—328. — Тут і далі цитати з Вергілієвої «Енеїди» у перекладі Михайла Білика за редакцією Бориса Тена.
19 Блаженний Августин, або Святитель Августин, відомий також як Учитель Благодаті (Doctor Gratiae) — єпископ Гіпонський (древній Гіпон Царський — сучасна Ана-ба в Алжирі).
20 Вергілій. Енеїда, IX, 641.
21 Всі три рослини мають езотеричне значення: мирт — рослина Афродіти, плющ — Вакха, лавр — Аполлона.
22 Вергілій. Енеїда. IV, 449.
23 Сентенція зі збірки «Publii Syri muni sententiae» висловів Публія Сіра (Publius або Publilius Syrus), тобто «сирійця» за походженням, римського мімічного поета I ст. до Р. Х., часів Цезаря й Августа.
24 «Velle parum est; cupias, ut re potiaris, oportet». Овідій. Послання з Понту (Ex Ponto). III, I, 35.
25 Горацій. Послання. I, 18, 83. — Тут і далі цитати з «Послань» Горація у перекладі Андрія Содомори.
26 Орк — підземний світ, царство тіней.
27 Вергілій. Енеїда. VI, 369—371.
28 Насправді Сенека — в листі до Луцилія.
29 Вергілій. Енеїда. Х, 549.
30 Вергілій. Енеїда. V, 849.
31 Оцінімо іронію: «славетний мореплавець» — це Палі-нур, стерновий Енея, що, закунявши, впав у море і потонув.
32 Вергілій. Енеїда. VI, 730—734.
33 Книга мудрості Соломонової (9:15). Біблія цит. за перекладом Івана Хоменка.
34 Ідеться про трактат De vera religione.
35 Цицерон каже це в «Тускуланських бесідах» про поетів давнини, цитуючи, зокрема, «Одіссею».
36 Вергілій. Енеїда. VIII, 385—386.
37 De bonorum et malorum finibus.
38 Вергілій. Енеїда. IV, 560—561.
39 Ювенал. Сатири. X, 172—273.
40 Цицерон говорить про це у кн. ІІ твору «Про моральні обов’язки» (De Officiis).
41 Тит Флавій Доміціан (Titus Flavius Domitianus), останній римський імператор з династії Флавіїв, за свідченням Светонія, у «Житті 12 цезарів» дуже пишався своєю вродою, але його дуже гнітило раннє облисіння. Він написав книжку про догляд за волоссям і саме в ній висловив наведене міркування про минущість вроди.
42 Сенека, в своїх «Посланнях» (65).
43 «Африка». I, 320—330.
44 Ювенал. Сатири. I, 161.
45 Теренцій. Андрія. I, 68.
46 Горацій. Оди. І, 4 (До Сестія). — Тут і далі цитати з Горацієвих «Од» у перекладі Андрія Содомори.
47 Горацій. Послання. Кн. І, 18 (до Лоллія). — Тут і далі цитати з Горацієвих «Послань» у перекладі Андрія Со-домори.
48 Горацій. Оди. Кн. І, 31 (до Аполлона).
49 Ювенал. Сатири. XIV, 135—137.
50 Вергілій. Енеїда. III, 649—650.
51 Вергілій. Георгіки. IV, 132—133.
52 Вергілій. Георгіки. I, 1186.
53 Ювенал. Сатири. VI, 360—361.
54 Горацій. Послання. I, 2, 56 (до Лоллія).
55 «Quid est enim aliud, gigantum more pugnare cum diis, nisi nature repugnare?» — слова Катона Старшого, звернені до Сципіона Африканського (до речі, головного героя «Африки» Петрарки), Гая Лелія Сапієнса в діалозі «Про старість» (Cato Maior de Senectute), який Цицерон написав 44 року до Р. Х. У «Таємниці» Петрарка часто вступає у своєрідну дискусію з положеннями цього класичного твору.
56 Горацій. Послання. I, 2, 62—63 (до Лоллія).
57 На початку 1340-х Штрарка брав уроки грецької у славетного Варлаама Калабрійського, що був на той час константинопольським послом при папському дворі.
58 Вергілій. Енеїда. ІІ, 361—369.
59 Вергілій. Енеїда. ІІ, 622—623.
60 В оригіналі Августин вживає латинські слова «acidia» і «aegritudo», різницю між якими складно передати українськими відповідниками. В обох виразах присутня «кислота» (що, відповідно, «роз’їдає» душу).
61 Вінея — облогова споруда на катках з двоскатним дахом та плетеними стінками, захищена від вогню шкурами і мокрими мішками.
62 Сенека. Моральні листи до Луцилія. Лист XV / Переклад А. Содомори. 2-ге вид. — К.: Основи, 1999. — С. 608.
63 Горацій. Оди. II, 10, 5—8 (До Луцинія Мурени).
64 Там само, 9—12.
65 Горацій. Послання. I, 18 (до Лоллія), 110.
66 Там само, 117—119.
67 Горацій. Послання. II, 2 (до Флора), 76.
68 Там само, 77.
69 Петрарка. Віршовані послання. Кн. ІІ, 3, 43.
70 Вергілій. Енеїда. I, 58—59.
71 Там само, VI, 730.
72 Там само, I, 52—57.
73 Там само, І, 58.
74 Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни.
75 Вергілій. Буколіки. VIII.
76 Показово, що порівняння (видається, описане Плі-нієм) ремісничого методу і християнського причастя у такому контексті Петрарка ні на мить не вважає блюзнірським, вкладаючи його в уста Блаженного.
77 Посилання на діалог Цицерона «Про старість».
78 Таїда — персонаж комедії Теренція «Євнух» — щедра і великодушна гетера. Лівія — дружина Августа, що уславилася своїм честолюбством.
79 Вергілій. Енеїда. VI, 428—429.
80 Публій Овідій Назон. Метаморфози. XV / Переклад А. Содомори.
81 Петрарка посилається тут на діалог Цицерона «Лелій, або Про дружбу» (Laelius sive de Amicitiâ). Лелій — друг Сципіона Молодшого і його легат в Африці та Іспанії, названий Мудрим (Sapiens).
82 Вергілій. Енеїда. I, 328—329.
83 З Цицеронових «Тускуланських бесід».
84 Віршик належить Марку Атілію, автору трагедій та комедій, про життя і творчість якого небагато відомо. Наведені рядки Петрарка найімовірніше цитує за текстом Цицерона — «До Аттика» (Att, XIV, 20), де Марк Туллій називає Атілія «найгрубішим поетом». Знаменно, що цю частину тексту Петрарка відкрив для культури, надибавши у Вероні невідомий до того рукопис.
85 Вергілій. Буколіки. VIII, 108.
86 Овідій. Наука кохання. Кн. I, 10, 13.
87 Літера «і грецька», тобто ігрек. Піфагор вважав Y символом людського життя: основина знаку — невинність дитини, а розгалуження з двома галузками — це свобода вибору між Добром і Злом.
88 Вергілій. Енеїда. VI, 540—543.
89 Вергілій. Енеїда. I, 613.
90 Вергілій. Енеїда. IV, 101.
91 В оригіналі каламбур: «amantium» (від amans — закоханий) проти «amentium» (від amens — безумець).
92 «Omnibus ex animi passionibus profecto nulla est amore ve-hementior» — вислів з Цицеронових «Тускуланських бесід».
93 Цицерон, як знаємо, зокрема, з його трактату «Про природу богів», справді був прихильний до пробабілізму Нової Академії.
94 Беллерофонт, онук Сізіфа, син Главка Коринфського, за легендою, переміг Химеру.
95 Гомер. Іліада. Пісня шоста, 201 —202 / Переклад Б. Тена (цит. за вид.: Харків: Фоліо, 2006).
96 «Славетний маляр» — Сімоне Мартіні. Він також, на прохання Петрарки, зробив мініатюру до його улюбленого рукописного Вергілія, що, на відміну від портрета Лаури, збереглась до наших днів.
97 Пеней — головна річка Фессалії, що бере початок у горах Епіру. Бог цієї річки був батьком німфи Дафни, яка перетворилась на лавр, рятуючись від переслідувань Аполлона.
98 Кіррейська пророчиця в храмі Аполлона вінчалась лавром і жувала лаврове листя, очищаючись перед пророцтвом.
99 Теренцій. Євнух. I, 59—61.
100 Овідій. Засоби від кохання (Remedia amoris).
101 Вергілій. Енеїда. ІІІ, 44.
102 Вергілій. Енеїда. IV, 69—73.
103 Горацій. Послання. І, 11 (До Буллатія), 27.
104 Там само, 25—26.
105 Вергілій. Енеїда. VI, 126—127.
106 Публій Вергілій Марон. Георгіки II (Похвала Італії), 136—139 / Перклад М. Зерова (цит. за вид.: Зеров М. Твори: у 2 т. — К.: Дніпро, 1990).
107 Овідій. Засоби від кохання. 579—580.
108 Петрарка цитує тут діалог «Федр» Платона і «Поетику» Арістотеля.
109 Сенека. Послання. 2 (1.2), § 3.
110 Вергілій. Буколіки. I, 28.
111 Аппій Клавдій Сліпий — римський державний діяч і автор IV—II ст. до Р. Х. Його ім’я збереглося, зокрема, у назві одного з перших акведуків — Аква Аппія та й донині існуючого шляху — Вія Аппія.
112 Овідій. Метаморфози. X, 522—523.
113 Вергілій. Енеїда. ІІ, 261—262.
114 Вергілій. Енеїда. ІІ, 267—268.
115 Ювенал. Сатири. IX, 126—129.
116 Петрарка. Африка. VII, 292.
117 Твір Сенеки (Naturales quaestiones), I, 17.
118 Горацій. Послання. Кн. I, 4 (До Альбія Тибулла).
119 Горацій. Оди. Кн. IV, 7 (До Манлія Торквата).
120 Петрарка. Африка. II, 361—363.
121 Петрарка. Африка. II, 431—432.
122 Петрарка. Африка. II, 455—457.
123 Петрарка. Африка. II, 464—465.
124 Петрарка. Африка. II, 486.
125 Горацій. Оди. Кн. IV, 7 (До Манлія Торквата).
126 Вергілій. Енеїда. III, 515.
127 Вергілій. Георгіки. II, 58.
128 Петрарка. Віршовані послання. I, 4, 91—92.
129 Овідій. Метаморфози. X, 34.
Володимир Чайковський