Від маркізи де Мертей до Сесілі Воланж
Отже, маленька, ви дуже засмучені, вам страшенно соромно! А цей пан де Вальмон дуже зла людина, чи не так? Як! Він сміє поводитися з вами, як із жінкою, як із найулюбленішою жінкою! Він навчає вас того, про що вам до смерті хотілося дізнатись! Оце вже, воістину, невибачливо. А ви зі свого боку, ви хочете зберегти цнотливість для свого коханого (який на неї не зазіхає); в любові вам дорогі самі лише страждання, а не радощі. Кращого не вигадаєш, ви годитеся просто в героїні роману. Пристрасть, нещастя, а до усього ще і доброчесність – скільки чудових речей! Серед цього блиску, щоправда, іноді стає нудно, але він має такий благородний вигляд у романі.
Подивіться на цю бідолашну дівчинку, як її жаль! Наступного дня у неї були темні кола під очима! А що ви скажете, коли це будуть очі вашого коханого? Облиште, ангеле мій, не завжди у вас будуть такі очі, не всі чоловіки – Вальмони. А потім – не наважуватися підводити погляду! О, цього разу ви мали рацію: всі прочитали б у них, що саме з вами трапилося. Проте, повірте мені, що, якби це було так, у наших жінок і навіть у наших дівиць погляди були б скромніші.
Незважаючи на похвали, які, як бачите, я все-таки вимушена вам розсипати, треба визнати, що найкращого ви не зробили: не сказали всього своїй матусі. Ви ж так добре почали: кинулися в її обійми, ридали, вона теж плакала. До чого зворушлива сцена! І який жаль, що вона залишилася незавершеною. Ваша ніжна мати у нестямі від радості: вона на все життя заслала б вас у монастир, аби допомогти вам зберегти доброчесність. А вже там ви любили б Дансені, скільки хотіли, без суперників і без гріха. Ви б удавалися до скорботи, скільки могли, і вже, напевно, Вальмон не з’явився б, аби порушувати вашу печаль надокучливими насолодами.
Але, без жартів, чи можна на шістнадцятому році життя бути такою дитиною, як ви? Ви маєте рацію, коли кажете, що не заслуговуєте мого доброго ставлення. Адже я хотіла бути вам другом: із такою матір’ю, як ваша, і з таким чоловіком, як той, якого вона збирається вам дати, ви, мабуть, потребуєте друга. Але якщо ви не станете дорослішою, що накажете з вами робити? На що можна сподіватися, коли те, що зазвичай приводить дівчат до розуму, у вас його, мабуть, віднімає?
Якби ви здатні були розміркувати хоч хвилинку, ви б відразу зрозуміли, що вам потрібно радіти замість того, щоб пхинькати. Але ви ж соромитесь, і вам це неприємно! Ну так заспокойтеся: сором, що породжується любов’ю, однаково, що її біль; його відчуваєш тільки один раз. Потім можна зображувати його, але вже його не відчуваєш. Тим часом насолода залишається, а це чого-небудь та варте! Крізь вашу балаканину я, здається, розібрала, що ви, можливо, дуже здатні оцінити її. Ну ж бо, виявіть трохи щирості! Скажіть, хвилювання, яке заважало вам чинити так, як ви говорили, примушувало захищатися не так рішуче, як ви могли б, і навіть ніби жаліти, що Вальмон пішов, – хвилювання це було викликане соромом чи насолодою? А вміння Вальмона говорити таким чином, що просто не знаєш, як йому відповісти, – чи не наслідок його вміння діяти? Ах, маленька, ви брешете і притому брешете мені, своєму другу! Це недобре. Але досить про це.
Те, що для всіх було б задоволенням і могло б тільки ним і залишитись, у вашому становищі – справжнє щастя. Насправді, перебуваючи між матір’ю, чия любов вам потрібна, і коханим, чию любов ви хотіли б зберегти назавжди, ви самі мусите зрозуміти, що єдина можливість досягти цих двох протилежних цілей – це зайнятися кимось третім. Нова пригода відверне вашу увагу, в очах вашої мами все матиме такий вигляд, ніби з покірності її волі ви пожертвували невгодною їй схильністю, а коханий високо шануватиме вас за здатність відважно від нього захищатися.
Безупинно запевняючи його у своїй любові, ви не дасте йому останніх її доказів. Відмову вашу, таку неважку у вашому становищі, він не забуде віднести за рахунок вашої доброчесності. Можливо, він нарікатиме на неї, але полюбить вас іще сильніше. А за те, що ви набудете подвійної заслуги: в очах однієї – пожертвувавши любов’ю, а в очах іншого – чинячи опір любові, – вам доведеться заплатити недорогою ціною: зазнавати насолод любові. О, скільком жінкам довелося втратити свою добру славу, яку вони прекрасно зберегли б, якби могли підтримати її таким способом!
Хіба вихід, який я вам пропоную, не здається вам найрозумнішим, так само як і найприємнішим? А знаєте, чого ви домоглися нинішньою своєю поведінкою? Мама ваша, що приписала посилення вашої туги посиленню любовного почуття, вкрай розгнівана цим і, щоб покарати вас, чекає тільки випадку остаточно в цьому переконатися. Мене вона повідомила, що, можливо, піде навіть на те, щоб запропонувати вам вийти за нього, – з єдиною метою вирвати у вас зізнання. І якщо, піддавшись на цю підступну ніжність, ви дасте відповідь згідно з велінням серця, то вас незабаром надовго, можливо, навіть назавжди, ув’язнять, і вже тоді ви наплачетеся через свою сліпу довірливість.
На хитрість, яку вона має намір проти вас застосувати, потрібно відповісти хитрістю. Почніть же з того, що, виявляючи менше смутку, змусьте її повірити, ніби ви менше думаєте про Дансені. Вона тим легше переконається в цьому, що така зазвичай дія розлуки. І вона буде тим більше задоволена вами, що угледить у цьому зайвий привід порадіти своїй розсудливості, що підказала їй такий засіб. Але якщо, зберігаючи ще деякі сумніви, вона все ж таки вирішить випробувати вас, прикиньтеся, що ви, як дівчина з благородної сім’ї, готові їй в усьому коритися. Та й чим ви у такому разі ризикуєте? Щодо того, що взагалі являє собою чоловік, – один одного вартий. Найнудніший і найнастирливіший не такий докучливий, як мати.
Заспокоївшись щодо вас, ваша мама нарешті видасть вас заміж. І тоді, маючи вже більшу свободу дій, ви зможете – за бажанням – залишити Вальмона й узяти Дансені, або навіть зберегти їх обох. Бо раджу вам бути обачною: ваш Дансені дуже милий, але він із тих чоловіків, яких можна мати, коли надумається, і так довго, як надумається, – отже, з ним можна не соромитися. З Вальмоном справа інакша: зберегти його нелегко, а кинути небезпечно. З ним потрібно поводитися дуже спритно, а якщо спритності немає, потрібна велика податливість. Та зате якби ви зуміли прив’язати його до себе як друга, це було б великим щастям! Він негайно б висунув вас у перші ряди наших наймодніших жінок. Ось яким чином досягають становища в товаристві, а не червоніючи і плачучи, як тоді, коли ваші черниці примушували вас обідати, стоячи на колінах.
Отже, якщо ви будете розумницею, то постараєтеся помиритись із Вальмоном, який, напевно, дуже на вас розсерджений. А оскільки потрібно вміти виправляти свої помилки, то не бійтеся першою піти йому назустріч. Незабаром ви самі дізнаєтеся, що коли перші аванси роблять чоловіки, то потім майже завжди настає наша черга. У вас для цього є чудовий привід: ви не мусите залишати в себе мого листа, і я вимагаю, щоб ви передали його Вальмону, як тільки прочитаєте. Проте не забудьте спершу запечатати його знову. По-перше, вам потрібно залишити за собою заслугу першого кроку до примирення з ним, щоб не вийшло, ніби ви дієте за моєю порадою. А по-друге, на всьому світі немає, окрім вас, нікого, з ким би я була настільки дружна, щоб говорити так, як із вами.
Прощавайте, ангеле мій. Слухайтеся моїх порад і повідомте мене, чи пішли вони вам на благо.
P. S. До речі, забула… ще одне слово. Вам слід звернути особливу увагу на свій стиль. Ви продовжуєте писати по-дитячому. Я розумію, чому це відбувається: ви говорите все, що думаєте, і нічого такого, чого б не думали. Між нами двома це цілком припустимо: адже ми не мусимо нічого приховувати одна від одної. Але з усіма іншими! Особливо з вашим коханим! Ви завжди здаватиметеся дуркою. Зрозумійте, що коли ви кому-небудь пишете, то робите це для нього, а не для себе. Тому вам треба старатися говорити йому не стільки те, що ви думаєте, скільки те, що йому більше сподобається.
Прощавайте, мій ангелочку, цілую вас, замість того щоб лаяти, сподіваючись, що ви будете розсудливіші.
Париж, 4 жовтня 17…