Це була сонячна субота в далекому лісі. Троє братів зайчиків саме прокинулись, коли їх Мама увійшла до кімнати.

— Добрий ранок, хлопчики, — сказала Мама. — Я почула, що ви тут ворушитесь.

—  Сьогодні субота, ми можемо спати так довго, як забажаємо, — з посмішкою сказав середній брат.

— Ви можете полежати ще трошки, —  сказала Мама, — але мені доведеться піти. Сьогодні мені потрібно відвідати вашу Бабусю, тож ви залишаєтеся з Татком, доки я не повернусь.

— Коли ви встанете із ліжечок і почистите зуби, тоді і поснідаєте, —  додала Мама. — Після цього, ви можете почитати книжки або погратися іграшками. Або ви можете вийти на двір і покататись на велосипедах.

— Ураа! —  Братики зайчики почали радісно стрибати на своїх ліжках.

— Але...— продовжила Мама, — ви відповідальні за прибирання своєї кімнати.

— Коли я повернусь, я хочу бачити цей будинок таким же чистим і охайним як зараз. Ви з цим впораєтесь?

— Звичайно, Мамо, — з гордістю відповів старший брат. — Ми вже дорослі і можемо бути відповідальними.

Після того як вони почистили зуби, Тато подав на стіл смачний сніданок і ще смачніший за нього десерт. А потім почались веселощі!

Спочатку зайчики складали пазл. Потім вони грались дерев’яними кубиками. Після цього вони увімкнули потяг і разом гралися залізницею.

— Це мій улюблений потяг, — сказав Джиммі, наймолодший брат, запускаючи потяг.

— Це найкращий подарунок з усіх, що мені подарували на минулий День народження.

Пройшло декілька годин як зайчики грались вдома, і їм стало нудно.

— Пішли гратися на двір! — сказав середній брат, виглядаючи з вікна.

— Так! Але спочатку нам потрібно все тут прибрати, —  сказав старший брат.

— Ой, у нас ще купа часу до того no comma як Мама повернеться, — відповів Джиммі, — ми можемо прибрати пізніше.

Старші брати погодились і вони вийшли на двір.

Надворі троє братиків зайчиків насолоджувалися сонячною погодою. Вони катались на велосипедах і грали в хованки. І насамкінець вони вирішили пограти в баскетбол.

— Нам потрібен наш баскетбольний м’яч, — сказав старший брат. — Але я не пам’ятаю куди ми його поклали.

— Думаю він лежить під моїм ліжком, — сказав Джиммі. — Піду перевірю.

Сказавши це, він шкульнув до хати, сподіваючись знайти м’яч.

Коли він відкрив двері своєї кімнати, він дуже здивувався. Деталі від пазла, кубики, машинки, залізнична колія та інші іграшки вкривали всю підлогу.

Так багато речей розкидано по підлозі, подумав Джиммі, проходячи до свого ліжка. Зрештою, він спіткнувся і втратив рівновагу. Він спробував втриматись на ногах, але натомість впав прямо на свій улюблений потяг.

— Аяй! — він закричав, спостерігаючи як колеса його потяга розлітаються у різні сторони.

— Нііі, мій потяг! — розплакався Джиммі.

— З тобою все гаразд, синку? — Тато з’явився в дверях кімнати. Він не міг протиснутися в кімнату через весь цей гармидер.

— Зі мною все гаразд. Але з потягом...—  плакав Джиммі, вказуючи на зламані колеса.

— Тут навіть потяга  не видно, —  сказав Тато. — І що саме трапилось у цій кімнаті?

— Джиммі, що ти там так довго робиш? — почулися голоси інших братів, коли вони забігли до хати.

— Мій потяг зламався! — Джиммі не переставав плакати.

— Не плач, Джиммі, —  сказав старший брат. — Ми що-небудь придумаємо. Тату?

— Можливо я полагоджу його, —  сказав Тато. — Але вам потрібно тут все прибрати. Коли ви знайдете потяг і колеса – приносьте їх мені. —  Сказавши це, Тато вийшов із кімнати.

— Треба поквапитись, доки Мама не повернулась, — сказав старший брат.

— Ох, прибирати так нудно, — Джиммі зітхнув і подивився на безлад навколо.

— А давайте перетворимо прибирання на гру, — вигукнув його старший брат.

Джиммі зрадів.

— Наближається ураган! — він закричав. — Потрібно допомогти всім іграшкам дістатися своїх домівок.

— Ми супергерої, —  вигукнув середній брат. Він підняв іграшки з підлоги і кожну з них поклав на своє місце.

Весело граючись, брати все поскладали і прибрали.

— Ось всі колеса, — вигукнув Джиммі, підбігши до Тата зі зламаним потягом і колесами у руках.

— Ось, я знайшов баскетбольний м’яч! —  радісно закричав середній брат.

— Поклади його в коробку і... ми впорались, — весело сказав старший брат.

— Було справді весело, —  сказав середній брат і сів на своє ліжко, — але це зайняло в нас цілу годину.

— Ні! — закричав Джиммі, як зайшов у кімнату. — Не сиди там!

— Що? Чому?! — запитав середній брат, зіскочивши з ліжка.

— Ти щойно застелив своє ліжко. Якщо зараз посидиш на ньому, то доведеться перестилати його знову, —  пояснив Джиммі.

— Може тепер почитаємо книжку, — запропонував старший брат і підійшов до книжкової полиці.

— Не чіпай ті книжки, —  крикнув Джиммі. — Я розставив їх за кольором!

— Вибач, —  сказав старший брат. — Але чим же нам зайнятися? Ми не можемо нічим гратися.

Вони поміркували деякий час і потім старший брат вигукнув:

— У мене є ідея!

— Що як ми будемо прибирати після кожної гри? —  він запропонував. — Тоді нам не доведеться витрачати стільки часу на прибирання іграшок.

— Давайте спробуємо, — радісно сказав Джиммі.

Спочатку старший брат почитав цікаву книжку своїм молодшим братам. Коли вони її дочитали, він поставив книжку назад на полицю.

Потім вони побудували велику вежу з різнокольорових кубиків. Награвшись, вони поклали кубики назад до коробки – і кімната залишилась чистою!

Саме в цей час у двері постукали Мама з Татом.

— Я так за вами скучила, — сказала Мама, — та я бачу вам вдалося утримати свою кімнату в чистоті. Я вами так пишаюсь.

— А ось і твій потяг, Джиммі, —  сказав Тато і віддав йому іграшку. Колеса були полагоджені і Джиммі широко усміхнувся.

— Хто бажає скуштувати печиво яке Бабуся спекла для вас? — спитала Мама.

— Я! — закричали братики зайчики разом із Татом.

— Але ми будемо їсти на кухні, а не в цій охайній кімнаті, — дуже серйозно сказав Джиммі. — Правда, Мамо?

Вся сім’я голосно розсміялась. Вони пішли на кухню їсти печиво.

З того самого дня брати полюбили прибирати і наводити порядок у своїй кімнаті. Вони грались усіма своїми іграшками, а після цього складали їх на свої місця.

Прибирання кімнати більше ніколи не займало в них багато часу.