Кімната Лимарихи зсередини; дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні.
Вихід І
Голохвостий сам.
Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату.) Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-Богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, тольки ох, да й тольки! (Закурює папіросу.) Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж — Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує.)
Вихід II
Голохвостий і Секлита.
Секлита (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?
Голохвостий. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров’я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.
Секлита. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!
Голохвостий. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.
Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.
Сідають.
Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… скольки у мене лиха на думці!
Секлита. Та дай Боже! Тільки отакі паничі часто дурять!
Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од Бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?
Секлита. Та так, так!
Голохвостий. От ви тогда Бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?
Секлита. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!
Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…
Секлита. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол!
Секлита. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!
Голохвостий. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак.)
Секлита. Так ви от які! Куди ж нам до вас?
Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!
Секлита. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!
Голохвостий. Так, так… а де пак вона?
Секлита. На базарі ще; незабаром буде.
Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!
Секлита. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?
Голохвостий. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!
Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу…
Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини? От Бог напутив! (Набік.) Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (До Секлити.) Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує.) Дай Боже вам щастя і здоров’я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує.)
Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік.) Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!
Голохвостий. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть йогда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как Бог благословить…
Секлита. Заходьте, заходьте, просимо…
Голохвостий (встає). Так уже на цей раз прощайте.
Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?
Голохвостий. Нікогда… (Про себе.) Впрочем, запіканка і пироги… (Вголос.) Ну, развє одну чарку можна.
Секлита. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла.)
Вихід III
Голохвостий сам.
Голохвостий. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать… Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля… когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а… ух, пипонька, пуколька моя!
Вихід IV
Голохвостий і Галя.
Галя (входить, нап’ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой, хто це?
Голохвостий. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!
Галя. Це ви?
Голохвостий. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (Бере за руку.)
Галя. Ох, лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде…
Голохвостий. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала…
Галя (вириваючи руку). Так і повірили!
Голохвостий. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!
Галя (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга.)
Вихід V
Голохвостий сам.
Голохвостий. Виприснула… Хистка, як лозиночка, в’юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном… Єй-Богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!
Вихід VI
Голохвостий і Секлита.
Секлита (з горщечком і пляшечкою). Ну, спочатку покушайте моєї настояночки на горіхових листях та оцими пиріжками закусіть, з потрібкою…
Голохвостий. Викушайте ж самі!
Секлита. Пошли ж вам Боже, чого ви бажаєте, а моїй Галі долю щасливу! (П’є і знов налива.)
Голохвостий. Дай Боже! З іменинами вас поздоровляю! (П’є.) А-а! Оце горілка так так! Мов вогнем по жилах пішла! Та й пиріжки ж до того, дай вам Боже здоров’я! (Їсть.)
Секлита. Та по первій же ніхто не закусює; викушайте другу! (Налива.)
Голохвостий. Е! Да так же я і не встану! (П’є.)
Секлита. То й добре; гостем дорогим будете!
Голохвостий. Да я дуже б радий, у вас так, знаєте, по душє… там только мине… Та трошки можна… (Дивиться в вікно.) Онде й Галя пішла.
Секлита (стука в вікно). А йди лиш сюди! Де ти там у гаспида тиняєшся?
Голохвостий. По хазяйству, певно, бігаєть?
Секлита. О, вона упадлива!
Вихід VII
Ті ж і Галя.
Секлита. Де ти там баришся?
Галя. Забігала до сусідки Лукери: посуди треба.
Голохвостий. Здрастуйте, доброго здоров’ячка! Вся душа моя стрепенулась, как зачув я ваш ангельський голосок, мов дискантів найкращих у концерті…
Галя (подає руку). Ви смієтесь…
Голохвостий. Єй-Богу, і в думці немаєть: я, Ганно Івановно, з чесним заміренієм прийшов.
Галя. Я не знаю про що.
Секлита. Бач, мов і не зна, мов і не рада! А до сього торгу давно й пішки! Щастя твоє, що так склалося, а то б було!
Галя. Мамо, хіба я в чім винна?
Секлита. Та годі, годі! Нічого мені ману пускать, очі одводити. На ось горня та почастуй варенухою дорогого гостя, та поговоріть любенько, а я сама за посудою збігаю! (Виходить.)
Вихід VIII
Галя і Голохвостий. Галя наливає варенухи.
Голохвостий. Чого ти цураєшся мене, моя рибонько, хіба-развє я не любий тобі?
Галя (подає чарку). Я вас боюсь… Що це ви задумали, чого ви мене чіпаєте?
Голохвостий. Задумав, моя куріпочко, хоч кишки собі вимотать, а тєбя добути, потому улюбльон, як окроп кипить…
Галя. Я вам не пара… Ви б краще не в’язали мені світа… зараз проміняєте на яку-небудь панну!
Голохвостий (випивши). А-а! З ручок твоїх солодша од меду й од канахвет! (Бере за руку й хоче обняти.)
Галя. Пустіть!
Голохвостий. Щоб я тебе проміняв? Ні за яку кахвюру! Так би й задавив! (Обніма.)
Галя (вириваючись). Ой, що ви?
Вихід IX
Ті ж і Секлита.
Секлита. А! Договорилися, значить…. Ну, й помагай вам Боже!
Голохвостий (набік). Знов піймала! Вона, здається, за дверима підслухувала!
Галя (з сльозами). Що ж я, мамо, — начепився!
Секлита. Та годі вже, годі, тепер нічого… От готуй лишень страву, бо вже куми йдуть… (До Голохвостого.) А вас уже тепер не пущу з хати од страви, як хочете!
Голохвостий. Та я б радніший, Секлито Пилиповно, і ночувати, когда б не… (Набік.) Попався жучку в ручку.
Вихід X
Ті ж, куми й Пидора.
В хату входять Марта і другі міщанки, деякі з кошолками, деякі убрані в празникову одежу.
Марта. Добридень вам, Секлито Пилиповно! З днем вашого ангела поздоровляємо вас. Дай вам Боже, чого ви тільки забажаєте собі з неба, а вашій дочці пошли Боже гарного жениха!
Цілуються.
Секлита. Сідайте ж, щоб старости сідали в мене: може, вашими молитвами…
Голохвостий (набік). Впрочем, начхать: якось-то буде! (До міщанок.) Та й набралась же вас повнісінька хата: знаєте, де раки зимують!
Марта. А ви, паничу, хіба не знаєте?
Голохвостий. Зуби проїв!
Другі міщанки. Та й жартливий же оцей язикатий панич!
Марта. Не зачіпайте нас, бо як причепимось всі, то мусите нам ставити могорича!
Голохвостий. А зачіпайте меня, я очінно люблю, як меня молодиці зачіпають… але только молоді, чорноброві, такі, що тільки моргни…
Деякі міщанки. Хі-хі-хі! Зачепи його!
Секлита (до гостей). Але чого ж ви стоїте? Сідайте, кумо, сідайте, свахо, сідайте, кумасю, прошу покорно, кумко! (У двері.) Пидоре, Пидоре! А винось сюди столи, розставляй серед хати, щоб нам було просторніше їсти, балакати й пити.
Голохвостий. От і я поможу! (Біжить і вносить з Пидорою столи.) Та повертайся, Пидоре, так прудко, як я, а то ледве трусить…
Пидора. За вами й похопишся?..
Голохвостий (тихо до Галі). Пипонько моя! Щіточко, манюсенька!
Галя одходить.
Секлита (до Галі). Що це ти, Галю, стоїш, мов неприкаяна? Застилай столи та подавай пляшки та чарки, а то мої кумочки заскучають.
Голохвостий. Ой, ой! (Зітхає.) Де б уже не заскучали без чарочки?
Марта. З вами заскучаєш?
Голохвостий. Значить, можу знайти забавку?
Марта. Та одчепіться! (Штовха ліктем.)
Деякі міщанки. Ха-ха-ха! Ну й панич!
Пидора й Галя ставлять на столі всяку страву, пляшки й чарки.
Секлита (бере пляшку). Вип’ємо ж по чарці за живих і за мертвих! (Налива і п’є.) Щоб живим жити і не вмирати, а помершим, коли померли… (Маха рукою.)
Голохвостий. Бодай не вставати!
Всі. Ой хто видав так говорити! Оце так!
Секлита. Глядіть лишень, ви великорозумні! Мертві лежать на Щекавиці та нікому не шкодять, а живі часом дуже, дуже шкодять! (П’є.)
Голохвостий (налива чарку). Про мене, вип’ємо і за здоров’я мертвих. Пошли Боже з неба, чого нам треба! Помершим чарку, а нам горілка! (П’є.)
Секлита ходить круг столу, налива всім і сама п’є, частує. Подають пироги, страви на стіл. Всі п’ють і їдять.
Одна міщанка. Даруй же Боже цей празник проводити, тамтого року діждати!
Марта. Щоб ми діждали в добрім здоров’ї пити і на той рік; а я вже забігала до сусіди та хильнула чарку, другу… та трошки й веселенька!
Секлита. То й добре! На здоров’ячко!
Голохвостий (налива собі знов). А звідки ти? — З Ромна! — А білет єсть? — Нема. — В тюрму, шельму! (Марті.) Позвольте з моїх рук!
Марта. Ще з вами не покумалися!
Голохвостий. Што ж, покуматися не штука!
Секлита. Сідайте ж, кумцю, до гурту!
Марта. Е, де вже там сидіти! Мені аж танцювати хочеться, так весело!
Всі. То й танцюй!
Голохвостий. Валяйте, без хвасону!
Марта (приспівує).
Уберуся, молодая, в новенькі сап’янці
Та винесу я бублики на базар уранці.
Ой бублики гаряченькі, ой бублики свіжі,
З таком, з маком і з яйцями, ще й смачні до їжі!
Голохвостий. Славно! (Знов чарку.) Ех-х! (Притупує.)
Марта.
А до моїх до бубликів кавалери-паничі
І моргають брівоньками й зазирають, мов сичі!
Сюди, сюди, до бубличків великого смаку,
Ой паничі, з маком, таком, попичі й без таку.
Голохвостий (пританцьовує). Ой не бійся, пригорнися — з таком, серце, з таком!
Секлита. От люблю за веселий звичай! От люблю! (З чаркою.) Сідайте ж!
Марта. Та й сяду ж.
Вихід XI
Ті ж і Устя.
Устя (вліта з кошиком і прямо у скоки).
Дивітеся, чоловіки,
Які в мене черевики!
Це ж мені панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив!
А панчохи паніматка дала,
Щоб я гарна молодичка була!
Голохвостий (розпалюючись). У-х! Валяй без титулу! Стрижи! (Скида піджака і йде в танець.)
Голохвостий і Устя (разом).
Гоп, чуки! Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Устя.
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив мені черевики,
Закаблучки не так!
Голохвостий.
Черевички невеличкі,
За цілого п’ятака.
А щоб же ти, молоденька,
Вибивала тропака!
Устя й Голохвостий (разом).
Гоп, гоп! Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду.
(Танцюють.)
Всі. Ну й танцюють ловко. А панич як бісик! Славно!
Устя. Ху! Цур йому, утомилася! Оце я з іменин іду… Так уже частували та поштували, що й Боже! Біжу вже до вас та й підскакую, а тут, чую, співи: нате ж і мій глек на капусту!
Секлита. Спасибі, що згадала мене, стареньку куму!
Голохвостий. І це кума? Та вашими кумами можна Дніпро загатити і Чорторий закидати! Єй-Богу, правда!
Секлита. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Голохвостий. Та хай всохне, чорт його бери!
Марта. Ну й моторний же хлопець!
Устя (до Секлити). Де ви такого вискіпали?
Секлита. Гм, гм! Не скажу! Нехай вам кортить.
Голохвостий частується і хихика з міщанками.
Вихід XII
Ті ж і Степан.
Степан (до Секлити). Поздоровляю вас із святими вашими іменинами! Дай Боже всякого щастя, і благополучія, і многая літа! (Цілує руку.)
Секлита. Спасибі, що не забув!
Стєпан. Де вже нам забувать!
Секлита. І-і, тепер такий світ настав! (Одійшла.)
Степан (поклонився всім і тихо до Галі). Здрастуйте, Ганно Івановно!
Галя. Здрастуйте! (Подає руку.)
Степан (зиркнувши на Голохвостого). Чого цей ланець тут?
Галя. То, Степане, горе моє!
Степан. Як? Що таке?
Галя. Та, либонь, свата мене, а мені хоч у воду!
Стєпан. А мати що?
Галя. То ж моє нещастя, що мати за його: багатий…
Степан. Який він багатий? Шарлатан! Його оце Йоська-жид мав у тюрму посадити.
Галя (радісно). О, невже? А він тут ману пуска.
Степан. Та я зараз так його огрію, що очманілим вискочить!
Галя. Бога ради: не чіпайте тут! Не знаєте матері? Вона так і не повірить, ще вас вижене з хати!
Вихід XII
Ті ж і Меронія.
Меронія (вся в чорнім, зап’ята в хустку по-чернечому). Поздоровляю вас з іменинами, з янголом. (Глянувши кругом.) Ой як у вас весело! Ой спокуса моя! (Щось шепче.)
Голохвостий (до Марти). А ето хто? Черниця?
Марта. Та то вона зверху тільки!
Голохвостий. Значить, бонджур, калісон, мерсі!
Устя. А це по-якому?
Секлита (встає). Сідайте ж, сідайте! Дорогим гостем будете!
Меронія. Ой боюсь гріха!
Голохвостий. Гріх у міх, спасеніє в торбу!
Меронія. Ой тут ще скуситель! Пригрішеніє моє!
Секлита (підносить чарку). Випийте, кумцю, гріха збудетесь.
Меронія (бере чарку). Ой лишенько! Ой гріх мій! Що ж то буде, як довідаються печерські про це гріховне зборище?
Секлита. Хто там довідається? Свої! Пийте ж, не шепотіть так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другі руки!
Устя. Та пий у мою голову.
Меронія. Ой не видержу! Куми скушають, як ті чорти! Простибі й спасибі! (П’є.)
Голохвостий (схоплюється).
Ой черничко ж моя,
Шепотушко моя,
Дай з тобою покручуся,
Коли ласка твоя!
(Обніма і крутить її.)
Меронія. Ой, ой! Отиді, сатано!
Головохвостий цілує її.
Ой пропала я! Аки геєна огненна… Хоч і на Печерськ не вертайсь! (Обтира губи.)
Міщанки. Ха-ха-ха! Ну, й не шибеник оцей панич?!
Другі. Як вогонь! А гарний!
Марта (до Секлити). Та скажіть-бо, хто це?
Секлита (одводить Марту і таємно). Я сьогодні два празника справляю: іменини й заручини! Отой красень, Голохвостий, жених моєї Галі. Капосна дівка зловила такого жениха, що мій покійний Лимар проти його як свиня проти коня.
Марта. Гарний, гарний!
Секлита. І багатий… Тільки, серце кумо, не кажіть нікому, бо, може, ще з того сватання весілля не буде. (Цілується і одходить до гостей.)
Марта (кличе Устю набік). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний панич сьогодні заручився з Галею. Тільки нікому, нікому не кажи, борони Боже! Такий приказ! (Одходить між гурт.)
Устя. Побий мене святий хрест, як скажу!
Меронія (наближається). Про що це вона вам шептала?
Устя (тихо). Оцей панич сьогодні заручився з Галею, тільки нікому не кажи, щоб ніхто не знав, чуєш?
Меронія. Ой гріх! Та мовчатиму, мовчатиму… Заціп мені язик, святий Мовчало!
Одходять і починають шептать одна одній на вухо, ті дивуються, здвигують плечима.
Степан (почувши, про що шепочуть). Ніт, так і тут! Видержать більше несила… Того й дивись, що з кулаками кинусь, краще піти! (Вголос до Секлити.) Прощайте, Секлито Пилиповно!
Секлита. Чого се ти? Куди?
Степан. Та там робота єсть…
Секлита. Та посидь ще: закуси, випий!
Степан. Спасибі, у вас і без мене багато: ми вже залишні будем!
Секлита. Як знаєш… (Одійшла.)
Степан (до себе). Ну, вже або виведу тебе на чисту воду, або голову провалю! (Хутко виходить.)
Вихід XIV
Ті ж без Степана.
Секлита. Що се ми сидимо, пхаємось коло столу, мов вівці! Сядьмо, куми, долі!
Деякі. А сідаймо, сідаймо, бо вже деякі на стульці не всидять!
Секлита. Пидоре! Давай килима! Простилай долі столи ті одсовуй к бісу!
Пидора стеле килима, Марта бере стільця і ставить посередині.
Устя. Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо й долі кругом вас.
Сідають; Секлита на стільчику.
Всі. Ви, імениннице, наше красне сонце, а ми ваші ясні зорі.
Голохвостий. Де ж мені, ясному місяцю, притулитись?
Марта. Е, такому місяцю не на небі місце.
Голохвостий. Чому? Преподобниці не приймуть?
Устя. Преподобниці, може, й приймуть, а що святі, то виженуть!
Голохвостий. Та сідайте-бо хоч ви, Галю, коло мене!
Секлита. Сідай, сідай! Тепер уже можна! Бачите, яка парочка? Поздоровляйте: це жених і молода; Голохвостий посватав.
Галя. Мамо! Не робіть цього… слухайте, що я вам скажу…
Секлита. Після! Мовчи тепер та дині.
Голохвостий (набік). Що це вона, здуріла? Привселюдно меня об’являєть женихом! От тобі й раз, досидівся! Тепер почнуть язики чесати!
Міщанки (до Голохвостого). Бачите, а ви мовчите…
Голохвостий (замішавшись). Та то ще тольки так, між нами… розговор був… Когда ще судить Бог сватов прислати…
Секлита. Що там сватів! От повеличайте їх, кумочки мої, та й заручини зап’ємо! Правда, гарна парочка?
Голохвостий (набік). Оце взяла в лещата!
Усі. Гарна, гарна, як вугірочки! Поздоров Боже!
Всі (співають).
Де ж був селезень, де ж була вуточка?
Селезень на ставку, а вуточка на млинку!
А тепер вони,в однім болоті,
П’ють воду, їдять ряску по своїй охоті.
Де ж був Свиридко, де ж була Галочка?
Що Свиридко у батька, а Галочка у неньки!
А тепер вони у одній світлиці,
Їдять з медом пухкі книші й паляниці,
П’ють вино й варенуху, обоє раденькі!
Секлита. Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Секлиту Лимариху!
Всі (співають).
І лід тріщить, і комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
І кумочко, і голубочко!
Звари мені порося, щоб і юшка була.
І юшечка, і петрушечка!
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Секлита. Ой не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (Втира сльози.) Так ви розжалобили, так розтривожили! Ой бідна я, сирота; цурається мене рідня моя: ніхто з Сірків і в хату не плюнув через отого чорногуза Проню!
Голохвостий (схоплюється, мов опечений). Хіба вам Сірки рідня?
Секлита. Сестра рідна… А та носата — небога!
Голохвостий (набік). От влопався!
Секлита. Якже, багатирі, запаніли! На бідний рід їм начхать тепер! А все через оту дурноголову!
Голохвостий (набік). Ну, пропав тепер, навіки пропав!
Секлита (плаче). А мене не має не тільки за тітку, а навіть за наймичку, та ще кричить, що од мене гнилицями тхньоть, горілкою смердить! Така у мене небога! (Хлипа.)
Голохвостий. Що його в світі Божому робить? Просто вже й ума не приложу.
Марта. Та я б їй, отій вашій Проні!..
Секлита. А ти ж думаєш як? Секлита Лимариха їй подарувала? Ого! Не на таку напала! (Береться в боки.) Та я отой носатий пенціон так одманіжила, так вишустрила на всі боки, що аж баньки повитріщали! Плюнула межи очі та й зацурала: ні я, ні Галя й ногою до смерті не будемо!
Голохвостий (набік). Слава Богу, вони, значить, в сварці! Мов світ мені піднявся, аж од серця одлягло!
Марта. Авжеж, чиста сова!
Устя. Чапля!
Голохвостий (підходить). Жаба кислоока!
Секлита. А ти її знаєш?
Голохвостий. Та видів раз отого штурпака!
Секлита. Вже іменно! Нехай її курка брикне!
Устя. Хай її лунь вхопить.
Марта. Хай її п’ятниця свята покара!
Голохвостий. Холера на її голову!
Секлита. Анахтема, анахтема, анахтема!
Всі (хором). Анахтема, анахтема, анахтема!
Секлита. Пху на неї, та й годі!
Всі. Пху, пху, пху! На неї, сатану!
Марта. Годі, цур їй, пек!
Устя. Будемо веселі як перше!
Секлита. Ну, лихом об землю! Гуляймо цілу ніч!
Меронія. А мені на Печерськ!
Секлита. К бісу! Гуляймо, поки ноги держуть, а то й поснемо отут! Завтра неділя. Нікого не пущу!
Чути оддалеку катеринку.
Голохвостий. От якраз до ладу: явилась на виручку! Треба тут їх так замакітрити, щоб на завтра й ноги одкидали! Закликати катеринщика ще! (Вибіга.)
Марта. Е, тітко, в роду не без потвори! Є і в мене родичка… та… не хочеться тільки розказувати.
Всі. Та кажи, кажи! Чого жалувати таких псяюх!
Марта. Так стіни слухають!
Дехто. Та ми кочергами повигоним стіни ті з хати!
Устя. Знаю я, про кого мова мовиться…
Марта. На злодієві шапка горить! Знає, про чиє кодло іде річ!
Устя (схоплюється). Про наше кодло! Ну що ж, кажи!
Марта. Не чіпляйся, Усте, бо скажу, так і крикну на всю хату!
Устя. Кричи, кричи, шелихвістко!
Марта. Не злякалась, псяюхо, не злякалась! Твій рід стоїть отут мені у печінках! Як уступила твоя сестра, Степанида, до брата в хату, то неначе братові й мені на шию наступила. Ви всі такі!
Катеринка входить.
Устя (сікаючись). То й ми всі такі? То й я така?!
Марта. То й ти така й твоя мати була така!
Устя (з кулаком). Яка ж була моя мати?
Секлита. Та годі вам!
Другі міщанки. Уже завелись!
Катеринка заграла польку, і всі зразу втихомирились.
Вихід XV
Ті ж і катеринщик.
Всі. Хто це музику найняв?
Голохвостий. Ето я; це я найняв, щоб Секлиті Пилиповні веселіщі були іменини! Как маєте лаятись, давайте лучче гулять!
Всі (схоплюються). Давайте, давайте краще танцювати! От весело!
Секлита. Авжеж, танцювати! Розступіться, куми мої милі: Секлита Лимариха ґуля!
Всі розступаються, Секлита посередині.
Секлита (розставивши руки). Куми мої, голубки мої, Секлита Лимариха ґуля! (Почина танцювати.)
Голохвостий (скида жилетку). Ех, мамзель, бонджур! Валяй метелиці! (Почина садити проти Секлити гопака.)
Усі.
Ой на дворі метелиця,
Чому старий не жениться?
Меронія. Ой гріх, ой скушеніє! (Становиться і сама в коло.)
Завіса спада.