Ява I
Перед свiтом, в хатi. Копач ходить по хатi, то сiда на лавi.
Копач. Боковенька… Боковенька… Боковенька… Не дає менi. спокою цей предмет… Боковенька, копили, кам’яна фигура… Там грошi, iменно там. Там моя судьба… Копили, оскардами висiченi… сьогодня цiлу нiч снилась кам’яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
Ява II
Герасим (за коном). Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла, пора скотину порать.
Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає — невсипущий.
Входе Герасим.
Герасим. О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А знаєте, що я придумав?
Герасим. А що?
Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вiрьовка над лiжком. От прокинулись, пора вставать — зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь: сам ще лежиш, а там встають.
Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать. (Загляда у дверi.) Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i дзвiнок, i вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач. Оце саме добра пора копать: не душно, холодком можна Бог знає скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.
Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собi губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я їм i отченаша даю! Як затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстіж i стоїть на дверях.) Кажете — рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до корів, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.
Входе Клим.
Ява III
Тi ж i Клим.
Клим. Що? Хлiба взяв окраєць, поки до обiду, то їсти захочеться.
Герасим. I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обiду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб назад. Стара, Параско!
Ява IV
Тi ж i Параска.
Параска (на дверях, з дiйницею в руках). Чого ти гвалтуєш?
Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без спросу, мабуть, ти хлiба не запираєш?
Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був незапертий, нехай Бог милує, все заперто.
Герасим. Один вiзьме, другий вiзьме — так i хлiба не настачиш! Де ти взяв хлiба?
Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.
Герасим. Чуєш, Параско? Хлiб крадуть у тебе з-пiд носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?
Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванськiй вулицi? Чи чуєш, Мотре, вже хлiб крадуть, скоро самим нiчого буде їсти… (Пiшла.)
Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад — грiх у недiлю снiдать.
Клим. Якби я спав у недiлю, то й не снiдав би, а то з цiєї пори до обiду на ногах — не ївши охлянеш.
Герасим. Бiйся Бога! Хiба ти з’їси до обiду пiвхлiба?
Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обiду пiвхлiба.
Герасим. Одрiж собi скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.
Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пiшов.)
Герасим (до Копача). Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повiрите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспiєш оглянуться — вже з’їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тiльки чуєш, як губами плямкають.
Копач. Сарана.
Герасим. Гiрш! Повiрите, що у них тiлько і думка — як би до снiданку, а пiсля снiданку все погляда на сонце — коли б скорiше обiдать. Чи воно таке ненажерливе, чи господь його знає! По обiдi: сюди тень, туди тень — давай полуднувать, та ще коли б хоч їли скорiше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хлiб з’їдає i час гаїть! Вiн собi чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тiлько й треба, аби мерщiй до вечерi.
Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цiм дiлi маєте.
Герасим. Та нi, ви те вiзьмiть: ти мiзкуєш, ти крутиш головою, де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками i не їсться тобi, i не спиться тобi… Мене вже цi думки зовсiм iзсушили… До того додумаєшся, що iнодi здається, наче хто вхопив тебе за ноги i крутить кругом себе! А вони до того байдужi, тiлько й думають: їсти i спать — i жеруть, i жеруть, як з немочi, а сплять як мертвi.
Копач (зiтхнувши). Щасливi люде… Я й сам вiд думок не сплю.
Герасим. То ви хоч їсте добре, — вчора я придивився.
Копач. Та ще до якого часу їм, а спати не можу… Засiли менi в голову два предмети: один на Боковеньцi, другий…
Герасим. Ха! На Боковеньцi? Чув, чув…
Копач. Невже? Вiд кого? Що чули?
Герасим. Та чув, як ви сьогодня уночi бормотали: Боковенька, скала якась, копили i ще щось — не розiбрав.
Копач. Та ну? Невже голосно отак балакав?
Герасим. Голосно! А потiм як залопочете тим язиком, що ото вчора лопотали…
Копач. А, а! Пермете, коман — вiв ля патрi? Хе-хе-хе! То менi снилось, що я вже викопав грошi i приїхав у Париж.
Герасим. Вам i сниться чортзна-що.
Копач (зiтхає). Не дає менi спокою цей предмет. Тiлько задрiмаю, так зараз i ввижається скала на Боковеньцi… Ви не вiрите, я знаю! А вникнiть: опит i практiка… Гляну на примєти — i чує моя душа, чує, наче хто шепче: тут є грошi, тут знайдеш!.. Якби знав, що удержите язика, то открив би вам секрет.
Герасим. Та я й сам знаю.
Копач. Та ну? Що ж ви знаєте?
Герасим. Що це чортзна-що.
Копач А, Боже мiй! Ви думаєте, що я дурак?
Герасим. Та хто його зна.
Копач. То-то! У мене опит… ви тiлько вiзьмiть примєр, якi предмети: скала гостра, верх зрiзаний, як у чумацькiй шапцi… балка так i балка так, клином сходяться до скали… Тридцять лiт опита дарма не пройшло! Бiля скали лежить, так на пригорку, два копили, робота чудова — оскардами висiченi… Один копил так… на восток показує, другий на запад… Як углядiв перший раз — мало серце не вискочило… пустив бiля них щупа, а тут — цок! Наткнувся на камiнь. Став копать i не бiльше як на пiв-аршина пiд землею одкрив кам’яну фигуру чоловiка, взяв i закрив його землею. Бачите, чоловiк, висiчений теж оскардами, що ви скажете?
Герасим. Та хто його зна, що вам сказать… Це наче щось i справдi похоже на дiло.
Копач. Е! В тiм сила. От тiльки грошi потрiбнi, щоб начать копать.
Герасим. Ну, а де ж саме треба копать?
Копач. Це задача: чи на восток, чи на запад, — ще не знаю.
Герасим. От тобi й маєш!
Копач. А, Боже мiй! Треба вникнуть, обслiдувать. Тут опит — я, кажеться, не дурак.
Герасим. А хто його зна… Почнете копать i викопаєте сковороду або ступку.
Копач. А як грошi? Вiрте менi, що це не дурниця — скала, балка так i балка так, два копили показують, i фигура… Це моя судьба, само провiдєнiє указує путь.
Входе Роман.
Ява V
Тi ж i Роман.
Роман. Поїдемо, чи як? Я дав коням оброку.
Герасим. Налагодились їхать, то їдьте.
Копач. Я тобi покажу окам’янiле дерево, нам небагато вбiк прийдеться звернуть.
Герасим. Та не видумуйте чортзна-чого.
Копач. От чоловiк, от чоловiк! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.
Герасим. А на бiса воно менi здалося? Що то — грошей у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота, то йому треба сьогодня вернуться, нiчого гаяться.
Копач. 3 вами кашi не навариш! Пiду краще до криницi умиюсь. (Вийшов.)
Роман. Ну, та й не хочеться менi їхать до тих Пузирiв, коли б ви знали, та ще з Банавентурою.
Герасим. Не вигадуй, не вигадуй.
Роман. Та, єй-Богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо хто побаче мене з ним, то засмiють.
Герасим. З посмiху люде бувають. От як викопає грошi, тодi нехай смiються, так-то. Iди, нехай при тобi пiдмазують фургона, запрягають, та й з Богом!
Роман пiшов.
Що це кума i досi нема за грiшми? Цiлу нiч не спав, все мiркував i таки став на однiй думцi: побалакать з кумом i, коли згодиться, послать його в город розмiнять грошi. (Запирає дверi, виймає грошi i розглядає.) Прямо як настоящi, i не пiзнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого Бог береже — треба розмiнять у казначействi.
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: «Та вiдчини-бо!»
Жiнка. I чого її чортяка несе? (Одмика дверi.)
Ява VI
Герасим i Параска.
Параска. Що ти затiваєш, скажи, на милость Божу?
Герасим (злякано). А ти почiм знаєш?.. А тобi яке дiло?
Параска. Хоч би ж сказав, пораявся…
Герасим. Звiдкiля вона довiдалась?! Знай свою дiжу, а у мої дiла носа не тикай!.. Iди собi, iди, не заважай менi думать.
Параска. Та ти на старiсть щодня дурнiший робишся.
Герасим. Ей, Параско!
Параска. Чого там «Параско»?
Герасим. Не чiпляйся! У мене в шапцi бiльше розуму, нiж у тебе в головi.
Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затiяв — женить Романа на Пузирiвнi?
Герасим. А-а! То ти про це? (Набiк.) Думав, що довiдалась за грошi, аж всерединi похолонуло. Ну, так що ж? Тобi яке дiло?
Параска. Не хочу я нiкого за невiстку, опрiч Мотрi. Сам казав, що будеш її сватать; дiти полюбились, я до неї привикла, вона — до мене; дiвка красива, здорова, зна всi порядки: коло птицi, коло свиней, коло корiв — одно слово, хазяйка бiля всього; в хатi, як у кiмнатi; я вже нездужаю, а против неї, скiлько їх у нас не було, нiхто хлiба не спече, нiхто борщу не наваре, хоч i без олiї iнодi, а всi їдять — не нахваляться.
Герасим. Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з’їдять… Менi треба невiстку з приданим, з грiшми.
Параска. Вiзьмеш в обидвi жменi!
Герасим. Iди собi, не заважай менi думать.
Параска. Нехай же тiлько Роман жениться на Пузирiвнi — не буде їй просвiтлої години, я її заїм.
Герасим. Про мене, хоч цiлком з начинням ковтни її, менi аби грошi. Iди собi, Параско, вiд мене. Тут думок, як пiску в морi, а ти з чортзна-чим причепилась.
Параска. Якi там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?
Герасим. Не з твоєю головою мене вчить… Iди собi.
Параска. Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим. Я тебе як плюну!.. (Замiряється її вдарить.)
Входе Савка.
Ява VII
Тi ж i Савка.
Савка. Здрастуйте, з недiльою будьте здоровi.
Герасим. Спасибi, будьте i ви здоровi.
Савка. А ви з старою, як сизi голуби, i досi буркочете?
Герасим. Еге!.. Нема нiкого, то ми собi удвох…
Савка. Нагадали молодощi i буркотали?
Герасим. Iди, Парасю, по своєму дiлу, а у нас своє.
Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)
Савка. Бач — «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тiлько лаємось i все через грошi: того нема, другого нема — i раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосiла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на возi, який ти хазяїн, каже. Така мене злiсть взяла, що мало-мало не потяг вiжками, а все грошi…
Герасим. Я, слава Богу, i фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пiшечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка. От через те вам i Бог дає! Охо-хох! Принiс же я запродажню… А Роман куди збирається їхать?
Герасим (лiчить грошi). Хочу свинку i кнурця купить у Пузиря, хвалять завод… (Перелiчивши, лiче другий раз.) Що то грошi, куме! Свинi завiдськi, конi завiдськi, вiвцi завiдськi… (Дає грошi.)
Савка. I де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви менi що хочете кажiть, а я знаю, що бiльше нiгде було достать грошей, тiлько од нечистого. Їх дiд, кажуть, знався з нечистим, вiн як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розiбрали. (Хова грошi.)
Герасим. То було колись. А тепер, куме, такi люде понаставали, що чорт, не при хатi згадуючи, боїться i носа показать меж них. Так, хiба зведе дурну дiвку з чужим чоловiком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолiтком, посварить батька з сином, зведе на бiйку приятелiв, а щоб вiн узяв у розумного чоловiка душу i за це дав йому грошей? Шкода: i душi не вiзьме, i грошей не дасть, бо чоловiк його обмане… Тiлько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину пiдведе, що у чорта очi на роги повилазять. Нi, куме, тепер не тi часи… (Таїнствено.) Люде самi умiють робить грошi краще вiд чорта.
Савка. Тобто фальшивi?
Герасим (озирається, запира дверi.) Еге. Та ще й якi грошi! В вiк вiчний не розбереш: чи вони фальшивi, чи вони настоящi.
Савка. Не вiриться менi, щоб такi грошi були. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрiв, а тiлько випустив — зараз i пiймався.
Герасим. Ну, а якби були такi грошi, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей.
Савка. Я? З охотою. Коли люде багатiють, то чом же нам не попробувать щастя… Надокучили проклятi злиднi!.. Тiлько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш i фальшивих бумажок. Та й де вони є отакi, як це ви кажете?
Герасим. Є… є… куме… Та ви зараз вiд мене прийняли на десять рублiв фальшивих бумажок.
Савка (витяга грошi з кишенi). Що це ви, куме… Господь з вами! Менi так страшно стало, як тодi, коли ходив викликать безп’ятого… (Розгляда.) Де ж вони тут? Це ви на глум мене пiднiмаєте?.. Грошi всi натуральнi, як є!
Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшивi, i таких грошей можна купить скiлько хочеш… Пристанете у компанiю? Купимо сто тисяч.
Савка. Стривайте, куме, помовчiть, нехай я опам’ятаюсь, бо з мене мало дух не випре… Сто тисяч! (Тре голову, потiм тяжко зiтхає.) Нi… Куме, може, ви жартуєте зо мною?
Герасим. Не до жартiв менi, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую.
Савка. Покажiть же менi, котра настояща, а котрi фальшивi.
Герасим. Угадайте самi.
Савка (розглядає). Не вгадаю.
Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три бумажки по три i одну рубльову.)
Савка. Нiколи в свiтi б не подумав, що це фальшивi.
Герасим. Отже, невважаючи на те, що грошi зробленi дуже добре, все-таки перше, нiж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство i розмiняйте цi грошi; як казначей прийме, то всяке прийме…
Савка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?
Герасим. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.
Савка. То-то бо й є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол…
Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловiковi воли i мiж iншими грiшми взяли й цi, а я посвiдчу, що iменно так, то й край.
Савка. Добре, їду! Тiлько договiр краще грошей! Скiлько ви менi дасте, як купите?
Герасим. А скiлько хочете?
Савка. Скiлько? Вiд кожної тисячi, що купите, менi сто карбованцiв.
Герасим. Багато буде. Я ж таки буду грошi свої крiвнi терять, а ви тiлько помiч менi дасте. Вiзьмiть п’ятдесят вiд тисячi.
Савка. Нi, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за вiщо.
Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отодi, куме, заживем, га?
Савка. Заживем! Об землю злиднi, а розторгувавшись, ще прикупимо… А тим часом гаяться нiчого: давайте менi цих безбiлетних окрiмно, а замiсть їх дайте настоящих десять.
Обмiнюють грошi.
Може, й це такi? Хе-хе-хе!
Герасим. Нi, бiльше десятки нема.
Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звiдтiля у город. (Пiшов.)
Герасим. Нехай вам Бог помагає i щастить на добреє дiло… Якась полегкiсть на серцi, i наче душа моя почуває удачу. Коли б господь помiг, тодi земелька Смоквинова наша!
Ява VIII
Герасим i Роман.
Роман. Запрягають.
Герасим. На ж тобi двадцять п’ять карбованцiв на свиней, та хоч i їхать. Тiлько ти давай за поросят Пузиревi так, щоб вiн не продав, — дешево давай, на бiса терять грошi: женишся на Пузирiвнi — сам наплодиш завiдських свиней. (Виходить.)
Роман (сам). Не хочеться менi суперечить батьковi, бо вiн тодi ще гiрше вiзьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею бiда; здається, пiдслухала чи догадується, що я їду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не вийшла. Вже я їй разiв три пiдморгнув, а вона i не дивиться.
Входе Мотря, перекида одежу, шукає.
Ява IX
Роман i Мотря.
Роман. От i добре, тепер нiкого нема, — побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?
Мотря. Iди пiд три чорти.
Роман. Гедзь напав?
Мотря (взяла рядно, iде). Гедзь.
Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо менi, на кого ти сердишся — на мене чи на себе?
Мотря. На себе… Пусти.
Роман. На себе? За вiщо?
Мотря. За те, що дурна.
Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?
Мотря. Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман. Та ти божевiльна?
Мотря. Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазуєш? Я не слiпа i не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат…
Мотря (крiзь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить… (Штовха його од дверей i виходить.)
Роман (сам). Оце дiвка! I я ж, здається, не з послiднiх, а мало не впав. Оце робiтниця, оце жiнка — сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.
Входять Копач i Калитка.
Ява Х
Роман, Копач i Герасим.
Копач. А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься, щоб засадить. Грушовку, слив’янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте дерева, а я вам пришлю садовника, вiн пустяк вiзьме… Побачите, який садок буде годiв через три-чотири…
Герасим. Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.
Копач. А як же? Опит — велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як ви полагаете: в саму спеку пiд яблунею полежать, хе-хе-хе! А пасiка, бджоли гудуть, медом пахне… I господар старий тут походжає… Опит, опит! Зараз бачу, чого де треба.
Герасим. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля потрiбна, нам немає часу по садку ходить на проходку… А це що у вас?
Копач. Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок сала i хлiба в дорогу.
Герасим. Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать!
Копач. Опит говоре: запас бiди не чинить.
Герасим. Ви ж поспiєте на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не дадуть вам попоїсти?
Копач. А як, буває, не застанеш дома?
Герасим. То навiщо ж так багато взяли?
Копач. Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.
Герасим. Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об’їсть.
Копач. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.
Вийшли.
Герасим (сам). От i вчений на язики, а дурний! Таки, що не кажи, у нього є зайцi в головi! Поїхали. Слава Богу. Не так менi тi оглядини, як те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн слiдком ходе за мною — i що не ступiнь, то й порада…
Ява XI
Герасим i Параска.
Параска. Звели i нам коней запрягти.
Герасим. Навiщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко — три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шiсть.
Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шiсть верстов, — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до Божого дому шiсть верстов… Худобу ганять в празник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милує.
Параска. Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?
Герасим. Скотина грошi коштує, вона цiлий тиждень робить на нас, а в недiлю, що мала б вiдпочить, — гони в церкву. Це не по-Божому i не по-хазяйськи.
Параска. Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи рук!
Герасим. То ти, а то коняка… Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнша рiч… Не дам коней. Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз… Iди пiшки, господь прийме твої труди i дасть тобi здоров’я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякi, а я буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.
Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, i кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско, пiшки. Бог прийме твої труди… а конi одпочинуть — завтра робота…
Параска. Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспiємо на шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мнiться, то поспiєте i на херувими… а коней грiх ганять у недiлю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кiньми разом.
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по потилицi.
Параска. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не виходила, бий i на старiсть! У! Харциз — коняку жалiє, а жiнку бити збирається… Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тiкаю!
Герасим. Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я… (Кидається на Параску, хватає за очiпок.)
Входе Копач. Калитка цiлує Параску.
Ява XII
Копач, Калитка i Параска.
Копач (замiча поцiлунок). Старики — емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернулся. (Бере щуп.) I на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завiса.