Від віконта де Вальмона до президентші де Турвель
Засмучений вашим листом, добродійко, я не знаю навіть, як мені на нього відповісти. Звичайно, якщо потрібно вибирати між вашим нещастям і моїм, я мушу принести себе в жертву, і я готовий зробити це без вагань. Але справа це така важлива, що, мені здається, вона заслуговує на попереднє обговорення і з’ясування. А як це зробити, якщо нам не можна буде ні говорити одне з одним, ні бачитися?
Подумайте тільки. Нас єднають найніжніші почуття, а тим часом досить буде якогось марного страху, щоб розлучити нас і, можливо, назавжди! Марно ніжна дружба, полум’яна любов заявлятимуть свої права – голос їх не буде почутий. А чому? Яка близька небезпека загрожує вам? Ах, повірте мені, такі побоювання, притому що виникають навіть без усякого приводу, самі по собі дають, на мій погляд, достатні підстави для безпеки.
Дозвольте мені сказати, що тут я вбачаю ознаки того несприятливого уявлення про мене, яке вам навіяли. Якщо шанують людину, то в її присутності не тремтять, а головне – не женуть від себе того, кого вважають гідним дружніх почуттів. Страшаться й уникають людини небезпечної.
А тим часом чи була коли-небудь людина шанобливіша та покірніша, ніж я? Ви бачите, я вже стежу за собою, я не дозволяю собі використовувати цих імен, таких ніжних, таких дорогих моєму серцю, якими воно не перестає називати вас подумки! Я вже не той вірний і нещасний обожнювач, який отримує поради та втіхи від ніжної й чутливої подруги, я – обвинувачений, що постав перед суддею, раб перед лицем пана. У цьому новому становищі в мене з’явилися, звичайно, й нові обов’язки, і я даю слово всі їх виконувати. Вислухайте, і, якщо ви засудите мене, я підкорюсь і поїду. Я обіцяю й більше. Віддаєте перевагу ви деспотизму, який звинувачує, не вислуховуючи? Чи відчуваєте ви в собі мужність бути несправедливою? Накажіть, і я знову підкорюся.
Але це рішення або цей наказ я маю почути з ваших вуст. А чому? – запитаєте ви у свою чергу. Ах, якщо ви поставите це питання, значить – ви погано знаєте любов і моє серце! Хіба побачити вас іще хоч раз – це дрібниця? Ах, коли ви внесете відчай до моєї душі, можливо, ваш погляд-утішник не дасть їй остаточно загинути. Зрештою, якщо я мушу відмовитися від любові, від дружби, для яких тільки й існую, ви принаймні побачите справу рук своїх, і мені залишиться ваша жалість. Навіть якщо я не заслужив на цю незначну милість, я все ж можу на неї сподіватись: адже я готовий заплатити за неї дорогою ціною.
Чи можливо? Ви відпроваджуєте мене від себе! Ви, значить, згодні на те, щоб ми стали чужими одне одному? Та що я говорю? Звичайно, ви цього хочете, і, запевняючи мене, що моя відсутність не змінить ваших почуттів, ви квапите мене з від’їздом лише для того, щоб вам легше було їх зовсім знищити.
Ви вже говорите про заміну їх вдячністю. Значить, ви пропонуєте мені те, що отримала б від вас будь-яка стороння людина за найдрібнішу послугу, навіть ваш ворог за те, що він перестав би вам шкодити! І ви хочете, щоб моє серце задовольнилося цим? Але загляньте у своє власне серце. Якби ваш коханий або ваш друг прийшли до вас коли-небудь говорити про свою вдячність, хіба сказали б ви з обуренням: ідіть геть, невдячний!
Я замовкаю і благаю вас про поблажливість. Пробачте за порив скорботи, вами ж породженої: вона не зменшить цілковитої моєї покірності вашій волі. Але я заклинаю вас у свою чергу в ім’я тих же солодких почуттів, на які й ви посилаєтесь, не відмовляйтеся вислухати мене і хоч би з жалості до тієї смертельної туги, якої ви мені завдали, не віддаляйте цієї миті. Прощавайте, добродійко.
З ***, 27 вересня 17…, увечері.
Від кавалера Дансені до віконта де Вальмона
О, друже мій, жах заморозив мене, коли я прочитав вашого листа! Сесіль… Боже, чи можливо це? Сесіль більше не любить мене. Так, я бачу цю страшну правду крізь покрив, яким огорнуло її ваше дружнє почуття. Ви хотіли підготувати мене до цього смертельного удару; дякую вам за турботу про мене, але чи можна ввести в оману любов? Вона поспішає назустріч тому, що її хвилює, вона не дізнається про свою долю, вона вгадує її заздалегідь. Тепер я вже не сумніваюся в моїй долі – говоріть зі мною відверто, ви можете це зробити, я вас про це прошу. Повідомте мені все: і чому у вас виникли підозри, і що їх зміцнило. Для мене дорогоцінні й найнікчемніші подробиці. Але особливо постарайтеся запам’ятати її слова. Замінивши одне слово іншим, можна змінити сенс цілої фрази, а іноді одне і те ж слово має два значення… Можливо, ви помилилися: та ба! я й тепер намагаюся сподіватись. Що саме вона вам сказала? Докоряє вона мені в чому-небудь? Не заперечує вона хоча б і своєї провини? Я мусив передбачити цю зміну – адже недаремно вона з певного часу в усьому вбачає скрутне становище. А для любові стількох перешкод не існує.
На що ж маю я зважитися? Що ви мені порадите? Чи не спробувати побачитися з нею? Невже це так неможливо? Розлука така жорстока, така згубна… А вона відкинула можливість побачити мене! Ви не повідомляєте мене, що це була за можливість. Якщо дійсно небезпека була занадто велика, Сесіль знає, що я не хотів би, аби вона надмірно ризикувала. Але я також знаю вашу обережність і, як на лихо, не можу в ній сумніватися.
Що ж мені тепер робити? Як їй написати? Якщо я дам їй зрозуміти, що у мене виникли підозри, вони, можливо, засмутять її. А якщо вони несправедливі, чи пробачить вона мені образу? Якщо ж я приховаю їх від неї, це означає обман, а з нею я прикидатися не вмію.
Ах, якби вона могла знати, як я страждаю, мої муки розчулили б її. Я знаю, яка вона чутлива. У неї золоте серце, і в мене тисячі доказів її любові. Вона надмірно боязка, легко губиться, але це від того, що вона така молода! А мати поводиться з нею так суворо! Я напишу їй. Триматиму себе в руках і тільки попрошу її в усьому довіритися вам. Навіть якщо вона знову відмовить, то вже в усякому разі не зможе розсердитися на моє прохання, а можливо, й погодиться.
Що ж до вас, друже мій, то тисячу разів перепрошую вас і за неї, і за себе самого. Запевняю вас, що вона знає ціну вашій дбайливості й удячна вам за неї. З її боку немає недовіри, тільки боязкість. Майте до неї поблажливість – це ж найпрекрасніша властивість дружби. Ваша дружба для мене безцінна, і я не знаю, як віддячити вам за все, що ви для мене робите. Прощавайте, зараз я писатиму їй.
До мене повертаються всі мої побоювання; хто б міг сказати, що лист до неї буде мені коли-небудь коштувати таких зусиль! Та ба! Ще вчора це було для мене втіхою і щастям.
Прощавайте, друже мій. Не залишайте мене й надалі своїми турботами та майте жалість до моєї долі.
Париж, 27 вересня 17…