Глава ІІI
Бюро погоди
Коли обід закінчився, Лікар сів у крісло біля плити і запалив люльку.
– Я от думаю про те, – звернувся він до мартина, – щоб заснувати новий департамент у своїй поштовій службі. Багато птахів, що допомагають мені в цій поштарській справі, схоже, вміють надзвичайно добре передбачати погоду. А те, що ти щойно розповів мені про своє знання моря й штормів, наштовхнуло мене на ідею відкрити бюро погоди.
– А що це таке? – запитав Джип, який збирав крихти зі стола, щоб потім винести їх птахам на палубу плавучої пошти.
– Бюро погоди, – пояснив Лікар, – це дуже важлива справа, особливо для судноплавства й фермерства. Це такий офіс, де тобі мають сказати, якої погоди слід очікувати.
– І як це їм удається? – запитав Чав-Чав.
– А їм не вдається, – відказав Лікар, – або вдається тільки інколи. Хоча майже завжди вони помиляються. Вони використовують інструменти – термометри, барометри, гідрометри, вітрометри і всякі інші штуки. Проте результати більшості погодних бюро завжди були досить-таки убогими. Гадаю, я міг би це робити набагато краще з моїми птахами. Вони надзвичайно рідко хиблять в прогнозах погоди.
Лікар сів у крісло біля кухонної плити
– А для яких частин світу ви б хотіли прогнозувати погоду, Лікарю? – поцікавився мартин. – Якщо це тільки для Фантіппо і Західної Африки, то це просто, як апельсин. Усе, що тут може трапитися, це торнадо. Решту року стоїть скажена спека. Однак якщо ви забажаєте передбачати погоду в Магеллановій протоці, чи Новій Зеландії, чи в тих країнах, які мають усі види різноманітних цікавих погод, то це інша річ. Навіть над тим, щоб визначити погоду в Англії, потрібно буде добряче поламати голову. Особисто я вважаю, що погода й сама ніколи не знає, що вона найближчим часом буде робити в Англії.
– Що ти маєш проти англійського клімату, – устряг Чипсайд. Його пір’я настовбурчилося, й він уже був готовий до бійки. – Пацан, ти не тицяй свого довгого маринарського дзьоба в нашу Англію. Як ви називаєте тут цю дурню? Кліматом, еге? Ну, я б назвав це турецькою лазнею. В Англії ми любимо, шоб наш клімат був різноманітним. І він у нас такий. Ось чому англійці мають такі симпатичні червоні обличчя. А тут ці бідолахи геть чорні.
– Я хотів би, – сказав Лікар, – бути спроможним прогнозувати погоду в усіх кутках світу. І я не бачу причин, чому б я цього не міг. Це відділення разом зі своїми філіями підтримує зв’язок з птахами, які літають в усі кінці світу. Я зміг би поліпшити фермерство і землеробство для всієї людської раси. Проте особливо я хочу заснувати Бюро морської погоди, щоб допомогти кораблям.
– Ну, – відказав мартин, – з погодою на суходолі з мене вам багато толку не вийде. Проте що стосується океанів, то я знаю птаха, який може розповісти вам про морську погоду більше, ніж будь-яке бюро.
– Ого, – зацікавився Лікар. – А хто це?
– Ми називаємо його Однооким, – відповів мартин. – Це старий-старий альбатрос. Ніхто не знає, скільки йому років. Він утратив око в бою з африканським орланом. Але він абсолютно неперевершений провісник погоди, який коли-небудь жив на світі. Усі морські птахи з надзвичайною повагою ставляться до його передбачень. Ніхто не пам’ятає, щоб він хоч раз помилився.
– Справді? – промовив Лікар. – Я б дуже хотів із ним познайомитися.
– Я його до вас приведу, – запевнив мартин. – Його дім не дуже далеко звідси – на одній скелі на узбережжі Анголи. Він там живе, біля скелі водиться безліч молюсків і крабів, а він занадто немічний зі своїм поганим зором, щоб ловити більш жваву рибу. На старості років, звісно, живеться йому скучнувато, після тих великих подорожей, які він здійснив. Йому буде безмежно приємно взнати, що вам потрібна його допомога. Я полечу й скажу йому прямо зараз.
– Це було б чудово, – зрадів Лікар. – Гадаю, твій друг зможе нам сильно допомогти.
Тож мартин, подякувавши Лікареві й Чап-Чап за прекрасний обід, узяв кілька листівок, адресованих в Анголу, і вилетів, щоб привести Одноокого альбатроса.
А під вечір мартин повернувся, а з ним прилетів і славетний Одноокий, найстарший з птахів-метеорологів.
Пізніше Лікар розповідав, що ніколи до того не бачив птаха, який би так йому нагадував моряка. Ступав він перевальцем і широко розставивши ноги, як справжній морський вовк, весь пропах рибою, а щоразу, коли говорив про погоду, то мав дивну звичку коситися в небо своїм єдиним оком, як це часто роблять старі матроси.
Альбатрос погодився з Лікарем, що ідея пташиного Бюро погоди це цілком реальна справа, яка забезпечить набагато кращі метеорологічні прогнози, ніж це досі було можливо. А потім протягом аж півтори години він читав Лікареві лекцію про вітри. І кожне його слово Джон Дуліттл записав у свій нотатник.
З’ясувалося, що вітер – це головний чинник, який змінює погоду. А якщо, наприклад, ви знаєте, що на Нормандських островах у час надвечірнього чаю в четвер іде дощ і дме північно-східний вітер, то ви можете навіть не сумніватися, що дощ досягне Англії десь уночі проти п’ятниці.
Наступне, що Лікар зробив, – це написав усім поштмейстерам відділень— філій і дав завдання узгодити з різними видами птахів точний час, коли вони вирушать у свої щорічні міграції, не просто «другий тиждень листопада», а точний день і годину. Тоді, знаючи, з якою швидкістю літає кожен вид птахів, він міг вирахувати мало не до хвилини час, коли вони прибудуть у місце призначення. А якщо ж вони прилетять із запізненням, то він знатиме, що це негода затримала їх у дорозі або що вони відклали свій виліт, поки не стихнуть шторми.
Лікар, мартин, Одноокий, Чап-Чап, Чипсайд, Стрімкокрил і математик Пу-Гу об’єднали зусилля своїх мізків і дискутували до пізньої ночі, аж поки не розробили купу різних правил і деталей для того, щоб Бюро погоди працювало справді добре. А через кілька тижнів друга, зовсім новенька дошка оголошень з’явилася на стінці Лікаревого поштового відділення поряд з тією, де повідомлялося про вхідну й вихідну кореспонденцію.
Нова дошка мала нагорі заголовок «Показники погоди», а на ній було написано щось типу такого:
«Зелені Чаплі запізнилися з прибуттям із Сандвичевих островів на мис Горн на один день три години й дев’ять хвилин. Вітер був південно-південно-східним. Можна очікувати вітряну погоду вздовж західного узбережжя Чилі і невеликі бурі в Антарктичному океані».
А континентальні птиці, особливо ті, що харчуються ягодами, дуже допомогли Лікареві тим, що повідомляли йому в листах, чи була зима морозною чи теплою в їхній частині світу. І тоді він писав фермерам у всьому світі і радив, чи слід їм чекати сильних заморозків, дощової весни чи сухого літа, а це, звісно, надзвичайно допомагало їм вести сільське господарство.
А потім фантіппійці, які саме через шторми завжди сильно боялися виходити занадто далеко в море, тепер, коли в них з’явилося гарне Бюро погоди, знали, чого їм чекати, почали будувати більші вітрильники, замість своїх маленьких крихких каное. Так вони стали тим, що називається торговий народ, й займалися комерцією по всьому узбережжю Західної Африки, запливали дуже далеко на південь, аж до мису Доброї Надії, і заходили в Індійський океан, щоб обмінюватися товарами з людьми з інших країн.
Це зробило Королівство Фантіппо значно багатшим і важливішим, ніж воно було до того. Тож Король виділив велику суму грошей на потреби Закордонної поштової служби, й Лікар їх витратив на те, щоб зробити плавуче відділення ще кращим і більшим.
І скоро Бюро погоди з Нічиєї Землі почало набирати популярності за кордоном. Фермери в Англії, які отримали від Лікаря листи з такими точними метеорологічними прогнозами, відправилися до Лондона і заявили урядові, що його власні прогнози погані, а от такий собі Джон Дуліттл, Доктор Mедицини, надіслав їм набагато точніші дані з якоїсь місцини в Африці.
І уряд досить серйозно поставився до цього питання. Він відправив у Фантіппо Королівського Метеоролога, старого сивого синоптика, аби той довідався, як Лікар усе це робить.
Джон Дуліттл одного дня побачив його, як той нишпорить по плавучій пошті, розглядає дошку оголошень й намагається хоч щось з’ясувати. Але він так нічого й не взнав. Тож повернувся до Англії й доповів урядові:
– Він не застосовує ніяких нових інструментів узагалі. Цей чоловік шахрай. Усе, що в нього там є, це стара баржа і величезна зграя огидних птахів, які кружляють навколо.