Олександр Симоненко
Мистецтво сарматів репрезентоване декором численних виробів — прикрас, зброї, речей особистого вжитку, туалетних та культових речей. Як і в більшості кочовиків, сарматське мистецтво було прикладним. На різних етапах розвитку сарматської культури, відповідно різному походженню племен та мінливості зовнішніх впливів, витоки та художні особливості образів сарматського мистецтва були різними.
Образи власне сарматського мистецтва втілені здебільшого в золотих прикрасах. На жаль, час та земля не зберегли для нас речі з органічних матеріалів — килими, ковдри, повсті — які, як показує приклад Пазирикських курганів, безсумнівно, були щиро орнаментовані та могли б явити нам образотворчу палітру сарматського мистецтва. На матеріалах Пазирикських курганів ми можемо стверджувати, що сармати використовували гаптування та аплікацію з фарбованої повсті та шкіри. Поодинокі знахідки в сарматських могилах різьблених дерев’яних речей та численні аналогії з тих таки Пазирикських курганів дозволяють стверджувати, що серед видів сарматського прикладного мистецтва було й різьблення по дереву.
Основою образотворчої системи сарматського мистецтва був звіриний стиль, характерний для всіх іранських кочових суспільств Євразії. Найраніші вироби у цьому стилі походять з могил V–IV ст. до н. е. і належать савроматам. Савроматський звіриний стиль за набором образів, іконографією та технікою був подібний до скіфського. Проте він має певні, притаманні тільки йому, особливості — наприклад, моделювання лап та пащі звіра або образи, невідомі чи непопулярні в скіфському звіриному стилі (ведмідь, вовк, сайгак, верблюд). Звіриний стиль ранньосарматського часу (II–І ст. до н. е.) подібний до савроматського, хоча загалом в цей період спостерігається зниження його популярності. Вироби савроматського та ранньосарматського звіриного стилю знайдені на сході Сарматії — у Приураллі та Поволжі, на Україні вони невідомі.
Натомість, після встановлення культурних та політичних контактів ранніх сарматів із греко-бактрійським світом Центральної Азії у сарматське мистецтво проникає відчутна пізньоелліністична близькосхідна або греко-бактрійська вуаль. Вироби у цьому стилі з сарматських пам’яток являють собою, головним чином, срібні золочені прикраси кінської збруї — фалари. Типовими для цієї стилістичної групи є фалари з Старобільська. Зображені на них звірі поєднують у собі реалізм еллінського мистецтва із східною стилізацією та варварським спрощенням. Окрім зображень хижаків, свійських тварин та фантастичних істот, на деяких фаларах є антропоморфні постаті та персонажі з античної міфології: Афіна, Діоніс, Аполлон. Образи античних богів нерідко передані спрощено, у варварському стилізованому варіанті. Деякі деталі зображень — одяг, зброя, зачіски — свідчать про виготовлення фаларів місцевими майстрами.
Наприкінці II ст. до н. е. ювеліри Північного Причорномор’я починають виробляти фалари, декоровані рослинним та геометричним орнаментом. Речі виконувалися зі срібла у техніці карбування та гравірування. Готовий виріб золотився. Зазвичай у центрі фалару вміщувалася розетка із зображенням сегнерова колеса (солярний символ) або медальйона з пелюсток індійського лотоса та аканту. Край виробу оформлявся у вигляді «мотузки», прикрашався овами або зиґзаґами. Такі фалари знайдені в насипах курганів біля Балаклії (Харківська обл.), Янчокрака (Запорізька обл.), Старобільська (Луганська обл.), Булаховки (Дніпропетровська обл.).
Прикрасами й водночас речами особистого вжитку в ранньосарматський час були античні поліхромні фібули-брошки близькосхідного або боспорського виробництва. Основу виробу складав золотий щиток круглої або овальної форми, центр та краї якого прикрашалися вставками з напівкоштовних (альмандин, сердолік) камінців або кольорового скла. Поля між вставками заповнювалися сканню або зерню. На зворотному боці фібули знаходилася пружина з однією або двома голками.
У І ст. н.е. відбувається своєрідний ренесанс звіриного стилю, що знов набуває популярності у сарматському середовищі. Вироби цього стилю виготовлені зі щирого золота високої проби або складалися з бронзової чи залізної основи, плакованої товстою золотою платівкою із рельєфними зображеннями. Характерною рисою є інкрустація окремих частин тіла тварин (очей, вух, м’язів, хвостів) бірюзою або іншими мінералами блакитного кольору та сердоліком, гранатом або коралом, що створює дивну блакитно-зелено-червону гаму. Цей стиль влучно названий «бірюзово-золотим».
Своєрідним є асортимент предметів, прикрашених у «бірюзово-золотому» стилі. Це, насамперед, речі, пов’язані з інвеститурно-сакральною та культовою сферою і знайдені в похованнях представників найвищих верств населення: церемоніальні зброя та вузда, інсиґнії влади (гривни, наборні пояси, коштовний посуд), вбрання жриць (діадеми, амулети). Усі речі «бірюзово-золотого» стилю справляють враження стародавніх реліквій, що походять із прабатьківщини сарматів у Внутрішній Азії. Показово, що звичайні ювелірні прикраси (намиста, брошки, браслети, фібули тощо) є найчастіше античного виробництва.
Походження цього унікального культурного феномену ще остаточно не з’ясоване. Поліхромія притаманна стародавнім культурам Сходу (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай). У циркумпонтійському регіоні прикраси поліхромного стилю входять у моду наприкінці доби еллінізму, коли вони набули популярності в античному світі завдяки східним походам Александра Македонського. Проте сарматська поліхромія багато в чому відмінна від античної. Радше, їх поєднує тільки технологія — прикрашення золотого тла кольоровими вставками. Сама іконографія та система образів «бірюзово-золотого» стилю демонструє його походження з далекого Сходу. Звірині сюжети, прийом зображення тварин з вивернутим тулубом, денатуралізм образів указують на іраномовне середовище кочовиків як на батьківщину цього стилю. Матеріал вставок (бірюза, гранат або сердолік, іноді корали) є відмінним від традиційної сировини античних майстрів (найчастіше кольорове скло, емалі, рідше — рубін, смарагд, циркон або топази). Ще однією характерною рисою виробів «бірюзово-золотого» стилю є помітний вплив на іконографію китайського (монголоїдність деяких персонажів, образ дракона) та центральноазійського мистецтва. Усе це відбилося у влучному визначенні сарматського мистецтва цього стилю як «мистецтва цитат» (С. О. Яценко). Таким чином, «бірюзово-золотий» стиль виник у кочовому суспільстві, що на рубежі нашої ери тісно контактувало з Китаєм, Центральною Азією та під впливом їх культур. Найімовірніше, це були алани.
Свого часу, на підставі знахідок із некрополю Тілля-тепе у Північному Афганістані автором розкопок Володимиром Саріаніді було висунуте припущення про існування бактрійського центру золотарства, де й виготовлялися речі «бірюзово-золотого» стилю. Воно має те вразливе місце, що ані до, ані після часу існування цього стилю на території Бактрії не виявлено жодних слідів виробництва і навіть побутування предметів «бірюзово-золотого» стилю в місцевому середовищі. Золоті речі некрополя кочової знаті Тілля-Тепе виготовлені, найімовірніше, на спеціальне замовлення — греко-бактрійські образи на них поєднуються зі сарматськими сюжетами та стилістикою.
Спостереження за поширенням виробів «бірюзово-золотого» стилю, їхня хронологічна компактність, сліди ремонту та тривалого використання наводять на думку, що більшість цих, безперечно, цінних (й не лише матеріально) речей була виготовлена на батьківщині аланів та зберігалася як реліквії. Імовірно, ці речі потрапили до Європейської Сарматії з першим поколінням мігрантів (племен аланського союзу), але здебільшого випали з побуту, потрапивши до могил як заупокійні дарунки. Проте місцеві майстри тих земель, куди потрапляли алани (Бактрія, Північне Причорномор’я, Закавказзя) час від часу отримували замовлення на ремонт та виготовлення речей у «бірюзово-золотому» стилі. Про це свідчить відомий келих зі станиці Мігулінської написом ювеліра-фракійця Таруласа або одна з блях із с. Пороги, що відтворює втрачений оригінал.
В Україні чудові зразки «бірюзово-золотого» стилю знайдені в Порогах (поясна гарнітура, гривна), Запорізькому (поясні пряжки) та Ногайчинському (гривна) курганах. Хронологічна та культурна компактність виробів у «бірюзово-золотому» стилі робить їх надійним етнокультурним індикатором сарматського часу.
Типовим зразком «бірюзово-золотого» стилю є пара блях-застібок церемоніального поясу з Запорізького кургану другої половини І ст. н. е. Вони зроблені із заліза, плакованого товстою золотою платівкою. Бляхи характерної для цих виробів В-подібної форми, у яку вписано карбовану об’ємну композицію боротьби тварин. У центрі її — як з нахиленою головою, на якого ззаду напав тарандр (фантастичний рогатий хижак котячої породи). Він вчепився яку в холку. Спереду, врівноважуючи композицію, на першого тарандра нападає інший, який схопив того за шию. Таким чином, голови обох тарандрів опиняються в центрі композиції. Верхній (фігурний) край блях оформлено у вигляді голівок орлиних грифонів, нижній (прямий) складають лапи тарандрів та копита яка. Вуха й очі грифонів, пальці лап тарандрів та копита яка інкрустовані одонтолітом (мамонтовою кісткою), пофарбованим у блакитний колір окисом міді (імітація бірюзи). Такими самими вставками підкреслені вухо, око та вовна яка, кінці передніх лап, вуха та очі тарандрів. На зворотному боці блях розташовано по чотири петлі для кріплення до поясу. Між золотою платівкою та залізною основою кожної бляхи залитий бітум.
Форма блях належить виробам так званого ордоського типу, поширених від Північно-Західного Китаю до Східної Європи. Кілька пар таких блях зберігається у Сибірській колекції Петра І в Державному Ермітажі, подібні вироби знайдені в кургані біля с. Верхнє Погромне на Волзі. Характерно, що одну з них, як і одну бляху з Запорізького кургану, у давнину було зламано та відремонтовано. Оригіналом та копією, зробленою з нього, є і бляхи з Порогів. Отже, церемоніальні вироби «бірюзово-золотого» стилю, напевно, були цінними реліквіями та дбайливо зберігалися сарматами.
Не менш показовими є й золоті застібки портупейного пояса з поховання кінця І ст. н. е. поблизу Порогів. Стилістично вони ближче до зразків із Телля-тепе. Вироби ажурні, складаються з щитоподібної рамки, на якій змонтовано композицію: в центрі — протома пантери, на якій торс чоловіка («Володар звірів верхи на пантері», східна персоніфікація Діоніса). Він одягнений в каптан скіфського крою, широке пласке обличчя має виразні монголоїдні риси, на потилиці промодельований вузол зачіски, інкрустований блакитно-зеленою емаллю. Персонаж тримає за задні лапи двох грифонів, розташованих по контурах рамки. На її заокругленні вміщено якогось котячого хижака, в нього вп’ялися дзьобами обидва грифони. Пантера на одній застібці теж шматує спину грифона, а на другій голова пантери відкинута назад, паща хижо вишкірена. Рамки обох пряжок та тіла грифонів інкрустовані блакитною емаллю.
У такому самому стилі виконано й кінські голівки — наконечники гривни з цього поховання. Майстерно переданий тип аборигенної степової породи — важка горбоноса голова з широкими ніздрями та довгими вухами, стояча грива. Вуха інкрустовані бірюзою, очі — білою керамікою, зіниці — карі. Технологія виготовлення така: кожна частина кінських голівок відливалася окремо, а потім вони спаювалися за центральною віссю. Окремо напаяно гриву, далі інкрустовано вуха та очі. І наприкінці на вилицю однієї з голівок було напаяно царську тамгу.
Чудові витвором золотарства у «бірюзово-золотому» стилі є спіральна гривна з Ногайчинського кургану в Криму другої половини І — початку ІІ ст. н. е. Її нижній та верхній кінці прикрашені рельєфними фігурками орлиноголового, собакоголового та левиного грифонів, що йдуть один за одним. Пір’я на крилах та хутро грифонів передане гравірованими лініями, очі та вуха інкрустовані блакитними намистинками, що імітують бірюзу. Конструкція гривни виключає можливість носіння її за життя, до того ж виріб не полірований і зовсім не потертий. Все це створює враження того, що гривну було виготовлено спеціально для похорон, замість реліквії-оригіналу, що залишився з живими.
В похованні «царя» поблизу Порогів знайдено срібний церемоніальний келих із ручкою у вигляді коня. Він належить до репрезентативної серії ритуальних посудин із золота та срібла, що походять із поховань знаті другої половини І — початку ІІ ст. н. е. у Поволжі та Подонні.
Зразками прикладного мистецтва сарматів цього часу є численні золоті нашивні платівки. На відміну від скіфських, вони мініатюрніші та виготовлені в іншому стилі. Замість прямокутних або круглих скіфських платівок із штампованими зоо- та антропоморфними сюжетами у сарматів набули популярності ажурні, різноманітних форм (східчасті «городки», ромбоподібні, круглі із вставками скла або камінців, хрестоподібні та у вигляді пагонів рослин, інкрустовані емаллю, складних геометричних форм та ін.). Будь-які зображення на сарматських платівках відсутні. Мотиви орнаментації та форми сарматських платівок також походять зі Сходу, з батьківщини сарматів.
Підсумовуючи огляд прикладного мистецтва середньосарматського часу, підкреслимо його головні риси: розквіт поліхромного «бірюзово-золотого» стилю, що майже не зазнав античних впливів (на відміну від греко-скіфської торевтики IV ст. до н. е.) та наявність у культурному комплексі сильного східного впливу. Обидва феномени пов’язані з приходом зі Сходу аланської хвилі мігрантів.
Мистецтво «нової хвилі»
З появою у другій половині ІІ ст. н. е. на території України пізньосарматських племен з’являються зразки іншого напряму в прикладному мистецтві. Вироби «бірюзово-золотого» та взагалі звіриного стилю зникають, хоча антична поліхромія продовжує бути в моді. Нові прибульці принесли із собою традиції геометричної орнаментації, відомої переважно на металевих виробах. Популярним стає фацетування наконечників ремінців та рамок пряжок, прикрашання їх карбованими прямими або зиґзаґоподібними лініями. Цікаво, що у другій половині ІІ — першій половині ІІІ ст. н. е. в могилах переважають срібні наременні гарнітури та фібули, а нечисленні золоті поліхромні прикраси з них виготовлені десь на півстоліття раніше.
Новий яскравий стиль в прикладному мистецтві сарматів з’являється у середині III ст. н. е. Через застосування у центрі орнаментальної композиції вставок великих пласких сердоліків він отримав назву «сердоліковий». Вироби цього стилю (головним чином, це срібні фалари вузди та поясні платівки) відзначаються стійкими стилістичними та технологічними ознаками. Вони монтувалися з рамки, до котрої згори та знизу припаювали пластини. Верхня пластина вкривалася тонкою золоченою платівкою, в якій були прорізані гнізда для однієї чи кількох квадратних, овальних або краплиноподібних пласких сердолікових вставок. Центральні вставки і краї виробу оточені широкою смугою «рубчика». Вільні поля заповнюються рельєфними композиціями з точок, розташованих у лінію чи згрупованих у трикутники, зиґзаґів, косих хрестів, фігур з філіграні чи псевдо-зерні. Проміжки декоровані дрібними вставками зеленого і блакитного скла. Орнаментальним елементом є розташовані по кутах платівки голівки заклепок, що скріплювали частини виробу.
Характерним зразком цього стилю є прикраси вузди з могильника Чауш у пониззях Дунаю. Вуздечку прикрашали дев’ять овальних фаларів, верхня платівка яких золочена, вкрита філіграним декором та інкрустована сердоліковою вставкою. У цьому ж стилі виконані вузькі обойми для повода. На кінцях нагрудника містились два великі круглі фалари з бронзової пластини, вкритої срібною золоченою платівкою з рельєфним декором та вставками кольорового скла. Ремінь нагрудника прикрашали зроблені в цьому ж стилі підвіски.
Вироби у «сердоліковому» стилі, крім сарматських поховань, знайдені на Боспорі, в Херсонесі та в римських легіонерських таборах Центральної та Західної Європи. Він виник, найімовірніше, у пізніх сарматів Північного Кавказу під впливом та за участю іберійських (грузинських) ювелірів. У античних містах цей стиль зазнав впливу пізньоримського ювелірного мистецтва, але залишався модним насамперед серед військової варварської верхівки. З «варварами» — федератами Римської імперії він широко розповсюдився поза її межами, ставши своєрідним культурним койне верхівки населення Барбарікуму. Як і у давнину, у цьому стилі прикрашалися переважно речі військового побуту — зброя (руків’я мечів та піхви), вузда, пояси.
Наприкінці ІІІ ст. н. е. в сарматському ювелірному мистецтві з’являється техніка клуазоне або перегородчастої інкрустації. Верхню площину виробу вкривали тоненькими золотими перегородками за контурами майбутнього орнаменту. У гнізда, утворені перегородками, заливали кольорову емаль або вміщували вставки напівкоштовного каміння чи скла.
Ця техніка вже з І ст. н. е. з’явилася в Закавказзі, куди також проникла з Близького Сходу. Далі через посередництво сарматів стиль клуазоне поширився на весь Барбарикум і потрапив до римського прикладного мистецтва. У пізньоримських пам’ятках Західної Єввропи IV ст. н. е. прикраси в стилі клуазоне, як і «сердолікового» стилю, пов’язані, головним чином, з військовою верхівкою «варварів» — федератів Імперії (готів, гепідів, вандалів, бургундів, аланів та ін.).
В Україні вироби в стилі клуазоне нечисленні: золота, інкрустована сердоліком, фібула з могильника Фрікацей, обойма пряжки з могильника Кубей. Чудовим їх зразком є прикраси вузди кінця III — початку IV ст. н. е., знайдені в Казаклії у Молдові. Від класичного клуазоне вони відрізняються лише тим, що традиційні для нього вставки гранату або альмандину замінені на червоні та блакитні емалі.
З’явившись у пізньосарматський період, стиль клуазоне стає пануючим у гуннів пізніше, в V ст. н. е. Відміна гуннського клуазоне від пізньосарматського лише в матеріалі вставок — у гуннів використовувалися виключно альмандін і гранат.