Тетяна Шевченко
На території України є достатньо античних епіграфічних пам’яток, що містять згадки про храми, олтарі, величні статуї. Є архітектурні деталі й археологічні залишки храмів. Архітектура давньогрецьких міст Північного Причорномор’я мало чим відрізнялася від зовнішнього вигляду та структури міст усієї Еллади. Лише розмах і розміри будівництва спинялися іноді меншим достатком та спорадичною загрозою сусідніх «варварів».
У перші десятиліття свого існування грецькі міста мали досить скромний вигляд. Невеликі та небагаті поселення з незначною кількістю мешканців, які займали обмежену територію без захисних споруд. Житлова забудова була землянкова та напівземлянкова. Але надалі будівництво розгорталося більш активно, адже заснування міста вважалося завершеним, коли розплановано і розділено всю його територію. Організація забудови відбувалася одномоментно, а не поступово. Міста розплановувалися за Гіподамовою системою міського планування. Вона дозволяла швидко і раціонально засвоїти територію міста. Житлові зони наділяли стандартних розмірів і займали ними більшість території. Та крім приватних жител, територія поліса передбачала громадську частину (агора, дороги, некрополь) та релігійну. Релігійна частина містила виділені та зарезервовані сакральні ділянки для богів, які потім святилища могли забудовувати або давати в оренду, словом, використовувати в інший спосіб на благо богів поліса. На сьогодні розкопками відкрито теменос у Німфеї, цитадель у Пантікапеї, кілька теменосів у Ольвії, Херсонесі. Міські святилища займали, зазвичай, центральну частину, але не тільки. Храми стояли на найвиднішому місці, яке добре оглядалося з моря або суші. Тож часто їх будували на мисі або й на краю міста. Неодмінною складовою розпланування приміських територій було будівництво святилищ на окраїнах. Зі слів Страбона, Плінія і Птолемея відомо про святилище на мисі біля Фанагорії та Кеп, інші автори свідчать про святилища Ольвії. Багато, хоч і суперечливих, відомостей про святилища Херсонеса. Всі вони були влаштовані одразу або невдовзі після заснуванні міст.
В архітектурі відчувалося пряме знайомство з досягненнями середземноморських полісів. В Ольвії, Херсонесі та Тірі, інших містах зводять величні храми в іонійському та дорійському ордерах. Оборонні мури, якими обносили міста, відповідали будівельній традиції на кожному історичному відрізку. Їх ремонтували, переробляли, вдосконалювали, залежно від наявності загроз та від достатку міста.
Боспорські будівничі V–IV ст. до н. е. працювали над укріпленням кордонів держави і окремих міст. Надалі зводили величезні вали та рови вздовж кордонів своєї держави. Значні укріплення було споруджено навколо палацу в Пантікапеї, створено цілий оборонний комплекс і в наступні століття. Також переплановувалися житлові будинки, квартали, проводився благоустрій вулиць, терасування схилів і зведення монументальних споруд. Особливо це стосувалося столиці, Пантікапея. На акрополі тут відкрито розкопками величезні будівлі, що зводилися тут за єдиним планом, будівельною програмою. Авторами її були професіональні архітектори. На акрополі стояв величний храм Аполлона. Споруджено його було у вигляді периптера. Поряд із ним — цілий архітектурний ансамбль із палацом басилевса, невеликим храмом Афродіти та Діоніса й іншими будівлями. Було прокладено вулиці, каналізацію і водопостачання. Увесь комплекс було обнесено мурами з баштами. Через кілька століть ще вищим, ніж храм Аполлона стане цитадель, архітектурний ансамбль, до якого входив палац-резиденція боспорських правителів. Найімовірніше, для спорудження громадських і культових споруд запрошувалися архітектори з інших міст. Також окремі деталі декору виготовлялися не обов’язково на місці. Боспорські правителі не шкодували коштів на звеличення своєї слави. У багатьох музеях нині зберігаються мармурові леви, що раніше прикрашали палацові комплекси Пантікапея.
Монументальні будівлі міст зводилися за рахунок окремих заможних громадян. Наприклад, Ксеноклід, син Посія присвятив храм Артеміді Агротері біля Фанагорії. У Херсонесі та в Ольвії за власний кошт окремі громадяни будували міські мури, перебудовували або засновували храми, встановлювали статуї та олтарі богам. Такі великодушні вчинки були свого роду податком на розкіш, властивим лише для греків та римлян. Вони називалися евергетіями або літургіями і ставали способом визнання представників багатих знатних родів усією спільнотою громадян. На релігійні посади обирали заможних громадян, які на свій кошт влаштовували свята, встановлювали олтарі та будували храми. Виконання літургій можуть стосуватися епіграфічні пам’ятки перших століть нашої ери з Херсонеса, де вказується про будівництво громадських споруд «на власні кошти» або «для поліса». Розміщення приватної за суттю присвяти на конструкції, призначеній для полісного культу, як і присвяти «за дружину», «за батька», може бути знаком вдячності, вираженим від імені общини у вигляді почестей заможним громадянам за літургію, пов’язану з фінансуванням громадського відправлення культу богині поліса.
Окрім Пантікапея, на Боспорі досліджено храм у Мірмекії. Він був невеликий, дорійського ордеру. Проіснував від кінця IV ст. до н. е., тобто менш ніж 100 років. Тоді стався землетрус, водночас постраждало багато монументальних споруд в античних містах на Керченському півострові. У IV ст. до н. е. у містах на Таманському півострові було збудовано кілька храмів і монументальних олтарів. Зокрема, культовий комплекс із толосом по центру, оточеним 32 колонами. Про храмове будівництво Боспору писали давні автори. Аппіан згадує про храм, розташований поза акрополем Пантікапея. Страбон згадує про храм Асклепія в тому самому місті.
У перші століття нашої ери будівничі оновлювали майже всі міста на Боспорі. Значну увагу було приділено зміцненню оборонних стін. Було зведено Фанталівську оборонну систему, збудовано нові укріплення. З нуля зведено місто-фортецю Ілурат. Товщина його стін сягала 6,4 м. Їх розмежовували башти. Саме тоді шукали нові підходи у будівництві. У Пантікапеї, крім фортеці, було збудовано гіподром і терми. Цим же часом датовано п’ятиколонний храм, що зображувався на монеті. У містах зводяться храми та монументальні олтарі. Вулиці та площі перед храмами прикрашала монументальна скульптура. Епіграфічні пам’ятки та літературні джерела свідчать, що в містах Боспору встановлювали статуї римських імператорів. У Пантікапеї стояли статуї Августа, Нерона, Адріана, Марка Аврелія та Веспасіана. Не менш вшановували і самих правителів Боспору.
Упродовж римського періоду справді багато було збудовано у Північному Причорномор’ї. Деякі будівлі вдосконалювали або зводили на потреби римської армії, роквартированої в Тірі, Херсонесі та в інших центрах. Існувала schola principalium у Балаклаві, терми в Херсонесі та Хараксі. Та всі вони вирізнялися скромними розмірами, порівняно з римськими будівлями інших провінцій імперії.
Храми в Херсонесі будували на двох теменосах (священних ділянках), які також ставали місцем громадських зборів. Емоційні свідчення Еврипіда і Овідія, з яких відомо і про кількість сходинок, і про колір олтаря, змальовують міфічне святилище таврів, тоді як особливості влаштування основного херсонеського храму висвітлюють нечисленні, але надійніші, написи і архітектурні залишки. Про святилище з храмом, свята і жерців маємо достеменні свідчення ще з ІІІ ст. до н. е. Напис цього часу на мармуровій частині храму вказує на наявність храму Афродіти в Херсонесі, на який було пожертвувано значні кошти.
У Херсонесі за архітектурним плануванням передбачено було два теменоси. Про архітектурний вигляд навіть одного з них відомо лише з ранньоелліністичного періоду. Та, очевидно, кам’яним храмам і брукованому підходу до них передували простіші конструкції, адже місце для священної ділянки було виділено при розширенні території міста і впровадженні системи міського планування із середини IV ст. до н. е. З елліністичного періоду походить найбільша кількість архітектурних деталей храмів і олтарів. Однак для висунутих дослідниками висновків про їх належність до храмів Афіни, Діоніса і Аполлона аргументів недостатньо. Згрупувавши за місцем знахідки присвяти богам і фрагменти статуй, можна припускати розташування якихось культових споруд, окрім Північно-Східного і Центрального теменосів, на ділянках, не зайнятих житловою забудовою в районі театру, і на Північному березі. До громадського культу Аполлона слід віднести фрагмент плити з рельєфом у вигляді лева оберненого до канфара. Про функціональне призначення плити свідчить розташування рельєфу на бічній грані. За херсонеським аналогом її можна визначити як деталь столу для приношень.
У перших століттях нашої ери в епіграфічних джерелах згадуються храми Афродіти і Асклепія в Херсонесі. Локалізація жодного з них поки не є достатньо обґрунтованою. Пам’ятки, що можуть свідчити про громадське вшанування Асклепія, походять і з Північного берега, і з району театру. Під час розкопок біля театру виявлено яскраві знахідки, що свідчать про культи Матері богів і Діоніса у цей час, але невідомо, чи належали вони їхнім окремим святилищам.
Кілька теменосів відкрито розкопками в Ольвії. Західний, найдавніший, містив головний храм Аполлона Ієтроса (Лікаря). Окрім святилища цього бога, сакрального засновника міста, тут розташовувалися святилища Матері богів, Діоскурів, Гермеса й Афродіти та інших богів. Неподалік із часом розрослась інша сакральна ділянка, умовно названа Центральною. На ній також існував храм Аполлона і низка інших архітектурних шедеврів того часу. Від них до нас дійшли лише фрагменти і фундаменти. На іншому кінці верхньої частини міста існував ще один давній теменос, де вшановували Афродіту.
Цілими спорудами були громадські олтарі. Їхні розміри могли сягати площею розмірів храму. Від імені общини на них спалювали пожертви, здійснювали узливання, розкурювали пахощі як олімпійським богам, так і героям, хтонічним божествам. Залежно від особливостей ритуалу, а також від кількості задіяних у ньому осіб (членів общини, філи, релігійного об’єднання або сім’ї) олтарям надавали тих чи інших форм. Наприклад, на Боспорі стали поширеними зольники, часто величезні насипи з попелу і культових речей. У полісних культах використовували олтарі, які розміщували на великих площах, зокрема, на теменосах. Для кожного з полісних богів або принаймні для тих, на честь кого було зведено храм, ставили хоча б один окремий олтар. Без офір не обходився жоден ритуал, а спалювання чи узливання проводилося на стаціонарному чи тимчасовому, наземному чи земляному олтарі.
Почесні декрети встановлювали біля храмів, театру. У херсонеському декреті вказується на місце встановлення постанови: поряд або в притворі храму Партенос, у чому вбачають традицію збереження документів виняткового значення в цій культовій споруді. З написів першої половини І і межі ІІ–ІІІ ст. н. е. відомо про встановлення документів, викарбуваних на камені, в храмі Асклепія.
Значну частину витворів архітекторів становили поховальні конструкції. Часом вони розмірами та декором не поступалися храмам. Поховальна конструкція якогось знатного роду могла займати частину некрополя і містити в собі кілька надгробків. У Херсонесі ще з другої половини IV ст. до н. е. прослідковують масове поширення надгробних конструкцій, призначених для родинних поховань. Та століттями найпоширенішим способом увічнити пам’ять небіжчика була кам’яна, а бажано й мармурова стела. Форма стел нагадувала храмову архітектуру. Це було пов’язане з тим, що спочатку найбільш видатних, а потім і ледь не кожного померлого прирівнювали до героїв. Могила ставала місцем перебування його душі та, відповідно, храмом.
Будували також родинні склепи. Склепи родин вищих прошарків містилися на окремих ділянках, переважно біля оборонних мурів. Високий статус виражала також сама конструкція поховальної споруди. Уже в перші століття нашої ери підземні склепи стають характерними поховальними спорудами. У Херсонесі їх доволі часто вирубують у скелі, що не можна назвати полегшеним варіантом конструкції.
На Боспорі конструювали кургани для поховання знатних осіб. Такі поховальні споруди мають свої аналоги в Греції. Найяскравішими зразками є кургани у Вергіні та інших центрах історичної Македонії. Ближчі до наших територій кургани фракійських територій Еллади. Такі могили мали складну конструкцію. Їх підлога, стіни та склепіння були викладені кам’яними плитами, вхід закривали часто величезні важкі двері. Усередині їх прикрашали високохудожніми розписами. А вже зовні над могилами робили земляні насипи.
Розмах поховального будівництва Боспору диктувався достатком правителів і знаті, що їх оточувала. У сусідньому Херсонесі майнове та соціальне розшарування було менш відчутне. Тож не дивно, що тут родинні поховання були скромніші. Поховання у склепах у Херсонесі стають звичними у перші століття нашої ери, тоді як в Ольвії — з елліністичного періоду.
Дещо змінюється архітектура поховальних конструкцій з появою християнських склепів. Якщо не брати до уваги розписи, що стають символічними і наповненими змісту, то суто конструктивно ці зміни були незначними. Поховальні камери відділяють загородками. Тобто склеп стає придатний для подальшого відвідування — здійснення поминальної обрядовості, зібрань християнської общини і проведення молитов.
Перші християнські храми в Херсонесі з’являються наприкінці V–VІ ст. Вони споруджувалися на зразок античних громадських будівель — базилік. Типова ранньохристиянська базиліка — це прямокутна в плані споруда, що зі східної сторони завершується півкруглою абсидою. Усередині зала розділялася колонами на три або п’ять поздовжніх частин. Кожна деталь структури базиліки була наповнена символічним змістом. Деякі з цих символів з’являються відразу, інші — внаслідок подальшого розвитку християнства. Центральна частина використовувалася для головного — літургії — і називалася навою, в перекладі — кораблем. Корабель, що пливе, символізував подорож із земного життя у вічне. У ранніх християн храм розглядався як корабель міста Божого, який пливе хвилями життя. Іпполіт Римський повчав, що стернує******** на цьому кораблі Ісус Христос. Ніс корабля — Схід, а щогла — Захід, а два стерна — два Заповіти: Старий і Новий. Перекриття бічних нав були односкатні. Нартекс перед входом був сильно розтягнутий в ширину. Іноді між боковими навами і апсидою споруджували поперечну наву — трансепт, що використовувався для священників. Над бічними кораблями могли будувати приміщення другого ярусу — хори.
******** Стернувати (заст.) — керувати рухом судна, човна. — Прим. ред.
Такий тип побудови забезпечував гарну видимість і чутність всього, що відбувалося всередині. Ця конструкція була водночас проста, що давало можливість швидко і масово споруджувати такі храми, зокрема й в місцях віддалених від Візантії, як це було, зокрема у Південно-Західній Тавриці та на Боспорі.
Храм у перші століття зняття заборони на християнство став втіленням уявлень про Царство небесне, про ідеальний світ. У Візантії дедалі більше намагалися створити на землі таку споруду, яка могла вже в цьому житті давати уявлення про гармонію і вічне блаженство.
У Херсонесі відомий також хрестоподібний храм і такої самої форми усипальниці. Вони відображають зв’язок із малоазійською архітектурою VI–VII ст. Храм-меморій був зведений над піччю для випалення вапна, розташованою в його центрі. Таке розташування відображає події, описані в «Житіях святих єпископів Херсонських» про хрещення мешканців міста єпископом Капітоном. Тобто писемні джерела підтверджуються археологічними.
Звичайно ж, архітектура міст Північного Причорномор’я це те, що можна лише реконструювати, відновити за наявними фрагментами. Жоден з античних храмів, театрів, грецького часу гімнасіїв та римського терм, не зберігся. Від них залишилися хіба фундаменти, цегла, колони. Та й то не завжди, адже якщо місто продовжувало існувати в середньовічні часи, то ці кам’яні деталі використовували в інших конструкціях, або взагалі знищували для виробництва вапна. Дуже часто навіть якщо десь в писемних джерелах храм чи інша значна будівля згадана давнім автором, її важко співвіднести з наявними відкритими фундаментами. Лише копіткою роботою археологів, архітекторів, релігієзнавців вдається ідентифікувати і реконструювати окремі деталі та загальний вигляд архітектури міст Північного Причорномор’я.