Геннадій Казакевич
На початку 90-х років минулого століття, напередодні підписання угоди щодо створення ЄС, було проведено кілька масштабних археологічних виставок, які мали продемонструвати історичну тяглість ідеї європейської єдності, висвітлити ті риси, що у давнину об’єднували культури й традиції народів Європи. Одна із цих виставок, під назвою I Celti («Кельти»), була проведена у Венеції 1991 року. Понад 250 музеїв з усіх куточків Європи представили на ній найкращі зразки мистецтва давніх кельтів як важливий елемент європейської цивілізаційної спадщини. Україну на цій виставці представляли предмети з колекції Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького.
Ця історична Венеційська виставка стала результатом майже ста років наукового опрацювання археологами та мистецтвознавцями пам’яток матеріальної культури Західної та Центральної Європи доби античності. Термін «кельтське мистецтво» почали активно вживати у науковій літературі після появи 1901 р. монографії Дж. Р. Аллена, який простежив історію «мистецтва народів, що розмовляли кельтськими мовами» на Британських островах від петрогліфів доби бронзи до книжкової мініатюри християнської Ірландії. У середині 1940-х рр. Пол Якобсталь звузив поле дослідження до декоративно-прикладного мистецтва залізної доби й запропонував його хронологічний поділ на ранній, вальдальгесхаймський та пластичний стилі********.
******** Див.: Jacobsthal P. Early Celtic art. Oxford : Clarendon Press, 1944.
Якщо подивитися на відомі старожитності давніх мешканців Європи, то помітно, що на формування кельтського мистецтва найбільше вплинули еллінська та етруська традиції. Помітними також є мотиви скіфського «звіриного стилю». Це не є дивним, адже кельти були сусідами світу кочовиків Східної Європи (які вперто намагалися посунути свої кордони до Центральної Європи), або завдяки контактам із фракійцями, які були знайомі як із скіфським, так і з перським художнім ремеслом. Попри численні зовнішні запозичення, кельтське мистецтво залишається безперечно самобутнім та унікальним явищем світової культури.
Сучасні дослідники кельтського мистецтва здебільшого звертають увагу на його соціальну обумовленість та роль у процесі конструювання ідентичностей********. І це не випадково, адже майже всі об’єкти кельтського мистецтва представлені золотими та бронзовими прикрасами, коштовними предметами посуду та військового спорядження. Маючи велику кількість місцевих варіантів, латенський стиль, принаймні у деяких регіонах, виступав у ролі етногрфічного маркера, що відокремлював кельтів від некельтського населення.
******** Gosden C., Hill J. D. Introduction: re-integrating ‘Celtic’ Art // Rethinking Celtic Art. Eds. D. Garrow, C. Gosden, J.D. Hill. Oxford : Havertown, 2014. P. 3–9.
Окремі зображальні мотиви слугували для визначення приналежності до певних соціальних прошарків. Наприклад, по всьому ареалу латенської культури від Атлантики до Карпат поширені стилізовані зображення пари драконів або грифонів, які прикрашали піхви кельтських мечів та металеві поясні гачки. Припускають, що саме цей орнаментальний мотив міг відзеркалювати певний соціальний статус власника предмета у воїнській ієрархії********.
******** Ginoux N., Images and visual codes of early Celtic warrior elite (5th — 4th centuries BC). In: Pare C. (Hrsg.). Kunst und Kommunikation. Zentralisierungsprozesse in Gesellschaften des Europäischen Barbarikums im 1. Jahrtausend v. Chr., Mainz, 2012. P. 179–190
Подібне соціальне навантаження ніс на собі іще один тип предметів воїнського спорядження — короткі мечі з руків’ям у формі стилізованої фігурки людини. На теренах Європи виявлено всього близько півсотні подібних мечів, які, як вважається, виконували роль символу влади вождя високого рангу. Якщо найбільш західний зразок меча з псевдоантропоморфним руків’ям можна нині побачити в експозиції Національного музею Ірландії у Дубліні, то найсхідніший екземпляр був виявлений Тиводаром Легоцьким у Галіш-Ловачці на Закарпатті.
Найбільшою мірою своєрідність кельтського мистецтва знайшла вияви у орнаментах на виробах з металу: фібули, браслети, шийні гривни, бронзові посудини, предмети озброєння. Типовими елементами орнаменту, який використовували творці пам’яток латенської культури були криволінійні рослині мотиви — лотоси, пальметки, тріскеле, вусики тощо. З ними органічно поєднуються елементи у вигляді літер «S», «риб’ячих пузирів», «лір», спіралей, кругів, пельт, зірочок, «косичок» тощо. Часто в орнамент майстерно вплетені зображення людських або тваринних голів.
Апогею свого розвитку латенський орнамент набуває у пластичному стилі (або так звані «стилі мечів»), поява якого ознаменувала початок середньолатенської доби й фактично збіглася з періодом розгортання кельтських походів на Балкани (перша третина ІІІ ст. до н. е.). Для пластичного стилю характерним є широке застосування гри світла й тіні, об’ємності та плавності ліній, які, переплітаючись, утворюють чудернацькі композиції. Цей стиль цілком невипадково називають ще й «стилем чеширського кота»: там, де в одному місці цілісні образи ніби розчиняються у переплетінні ліній, в іншому — випадкове, на перший погляд, нагромадження деталей утворює гротескне зображення. Кельтські майстри нерідко застосовували відомий мистецький прийом, коли один і той саме виріб, якщо розглядати його з різних ракурсів, утворював різні образи.
В Україні збереглося небагато зразків декоративно-прикадного мистецтва давніх кельтів. Зокрема, з розкопок на Галіш-Ловачці походить декоративна плакета ранньолатенського стилю, прикрашена розетками у техніці накладної скані, мідний ножний браслет із великих півкуль (Закарпатський обласний краєзнавчий музей), а також фрагмент бронзового браслету, прикрашений у пластичному стилі (Археологічний музей Ужгородського національного університету). Наприкінці 90-х років минулого століття в урочищі Челлениця (поблизу городища Мала Копаня) серед поховань дакійських воїнів було виявлено кілька предметів кельтського походження. Серед них — торквес із плетеного золотого дроту, який ще у давнину було розрубано на шматки ймовірно з ритуальною метою. Виготовлена пам’ятка була ймовірно у Північні Європі, звідки походять її найближчі аналоги.
Поодинокі знахідки прикрас у латенському стилі виявлені також на землях східніше Карпат. Це, зокрема, фібули так званого духцовського типу, фрагменти скляних та сапропелітових браслетів, прості бронзові торквеси. У Наддністрянщину та Наддніпрянщину ці речі могли потрапляти унаслідок торговельних контактів, обміну дарунками та мікроміграцій. Прикладом останнього шляху є кремаційне поховання у Залісся з духцовською фібулою, здійснене у посудині, форма якої наслідувала латенську кераміку.
Прикраси та інші предмети особистого вжитку у традиційних культурах, зазвичай, мали функцію апотропея (оберега), а їхнє виготовлення й використання було тісно пов’язане з обрядовими практиками. Не випадково, переважна більшість предметів декоративно-ужиткового мистецтва давніх кельтів походить з матеріалів поховань: вони були призначені для того, щоб супроводжувати людину не тільки в її земному, але й у потойбічному житті. Прикрашені латенським орнаментом речі мали використовуватися у найбільш ритуалізованих видах діяльності, як-от війна та урочистий бенкет. Виготовлення цих предметів також було тісно переплетене з магією та ритуалами. Відомо, що у давніх культурах ремесло коваля та ливарника, пов’язане зі стихіями вогню та води, зазвичай асоціюється з потойбічними силами (згадаймо бога-деміурга Гефеста у давньогрецькій міфології або образ коваля-чаклуна зі слов’янського фольклору). Кельти не становили у цьому стосунку жодного виключення. На це вказує ранньосередньовічна ірландська традиція, яка зараховувала ковалів та мідників до прошарку «людей мистецтва» разом з жерцями-друїдами та поетами.
Мистецтво давніх кельтів досить суттєво відрізнялося від того, що ми звикли називати мистецтвом зараз. «Краса» кельтських пам’яток була лише похідною від тієї ролі, яку вони відігравали у якості магічних оберегів, символів соціального статусу тощо. Одна риса кельтського мистецтва кидається у вічі майже одразу: переважна більшість його пам’яток представлена утилітарними предметами, прикрашеними абстрактним криволінійним орнаментом. Образи тварин та людей, які зустрічаються на латенських предметах, найчастіше є умовно-схематичними або гротескними. Фігуративні зображення, найчастіше у вигляді голів (зазвичай, з далекими від реалізму рисами обличчя) або частин тіл тварин та людей, здебільшого вплетені в орнамент або утворені сполученням окремих ліній в один схематизований образ. Такі мотиви притаманні насамперед пластичному стилю, однак їх можна простежити й на більш ранніх пам’ятках.
Художній прийом поєднання абстрактних ліній з елементами антропозооморфних фігур не був специфічно кельтським винаходом. Зокрема, так звані «макарони» (малюнки у вигляді абстрактних зиґзаґів, меандрів, крапок, ліній, які інколи утворюють зображення голів та частин тіл тварин та людей), широко представлені вже у художній культурі доби палеоліту. Фахівці з первісного мистецтва пояснюють появу таких малюнків впливом шаманістичних практик, адже експериментальним шляхом було доведено, що у стані зміненої свідомості, зокрема викликаної вживанням галюциногенів, людина бачить абстрактні лінії, зиґзаґи та інші геометричні фігури з яких поступово формуються образи людей, тварин, чудовиськ, нерідко у гротескній формі********. Існування певних практик близьких до шаманізму в кельтському середовищі підтверджують деякі ірландські саги зі згадками про жерців-друїдів, вдягнених у специфічний одяг з пташиного пір’я або навіть про «політ душі» друїда у потойбічні світи (нерідко здійснюваний після вживання певних напоїв).
******** Lewis-Williams J.D. Harnessing the Brain: Vision and Shamanism in Upper Paleolithic Western Europe // Beyond art: Pleistocene image and symbol. Eds. M.W. Conkey, O. Sopher, D. Stratmann, N.G. Jablonski. Berkeley : University of California Press, 1996. P. 324–326.
Зображень тварин або людських фігур, створених кельтським майстрами, до нашого часу збереглося відносно небагато. Тим ціннішими є пам’ятки образотворчого мистецтва кельтів, які були виявлені на території України. Зокрема, 1952 р. біля с. Мала Бігань (Закарпатська обл.) були знайдені бронзові статуетки вепра та «ідола», які знаходилися у складі скарбу разом із браслетом з прозорого зелено-блакитного скла. Сьогодні ці речі, датовані, ймовірно, І ст. до н. е., зберігаються у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею.
Найбільшу художню цінність має статуетка вепра. У невеличкій за розмірами фігурці (довжина 5, висота 3 см) майстер спромігся відтворити динамічний та яскравий образ. На перший погляд, малобіганський вепр здається грубим шматком металу й лише якщо придивитися до нього уважніше стає зрозуміло, що насправді звір зображений досить реалістично. Пропорції тіла тварини загалом збережені — це одна з характерних рис образотворчого мистецтва доби пізнього латена. Поза вепра динамічна, він зображений готовим до атаки, зі здибленим хутром й відкритою пащею з двома великими іклами. Мініатюрні металеві статуетки вепрів досить широко розповсюджені у латенській культурі. Деякі з них використовувалися як прикраси шоломів; інші, включаючи статуетку з Малої Бігані, ймовірно мали культове призначення.
Друга статуетка з малобіганського скарбу репрезентує людську фігуру висотою 6,2 см. На спині статуетки є невеликий отвір для палички-підпорки. Ця статуетка, яка в літературі отримала назву «ідола», істотно відрізняється від згаданої фігурки вепра схематичністю рис та примітивнітю виконання. Проте вона є не менш цікавою, адже образ, який вона втілює поєднує у собі чоловічі та жіночі риси — гіпертрофовані чоловічі статеві органи, схематично позначені округлі груди та зачіска у вигляді коси, яка для кельтів-чоловіків була нехарактерна. Цікава й поза, у якій зображено «ідола»: права рука статуетки піднята вгору і торкається голови; зігнуту ліву руку «ідол» тримає на рівні грудей. Такий жест нерідко зустрічається у різноманітних зображеннях божеств плодючості ще з часів палеоліту (наприклад, так звана «Венера з Лоссель»).
Серед виявлених на території України найбільш значуща й такою ж мірою загадкова пам’ятка, пов’язана з кельтським мистецтвом, походить із середовища культур «кельтської вуалі». У 1975 р. під час розкопок могильника пшеворської культури біля села Гринів (Львівська обл.) київський археолог Д. Козак виявив кремаційне поховання воїна, датоване початком або серединою І ст. н. е.******** Серед численних предметів інвентарю у похованні було знайдено меч із піхвами, прикрашеними металевою накладкою (21,7 х 3,5 см) зі зображеннями тварин та людських фігур. Накладка виготовлена з латуні (сплав міді з цинком, свинцем, оловом та нікелем), із застосуванням цілої низки технологічних прийомів: холодної обробки, ковки, карбування та просікання.
******** Козак Д. Венеди. — К., 2008. — С. 43.
Подібні ажурні накладки (археологи відносять їх до типу opus interasile) виготовляли у контактній зоні кельтських та германських племен на рубежі ер. Срібні та бронзові накладки вважають виробами кельтів, залізні — продукцією місцевих майстрів, які «практикувалися у кельтських майстернях й засвоїли їхні технічні навички, стиль та естетику»********. Більшість піхов opus interasile прикрашена порівняно простим геометричним орнаментом, саме тому гринівська накладка, з її складними антропозооморфними зображеннями, є унікальною. У центрі багатофігурної композиції — чоловіча та жіноча постаті, що обіймаються стоячи. Зверху й знизу до них примикають інші персонажі: хижий звір (вовк?), що тримає спійманого птаха, грифон, певна травоїдна тварина, яка схилилася над стеблом з листком, а також вершник на коні зі списом або дротиком і невеликим круглим щитом. Два нижні яруси зображення прикрашені рослинними елементами — стеблинами з листям трикутної форми.
******** Czarnecka K. Germanic weaponry and its Celtic background // JRMES. 1997. Vol. 8. P. 292–293.
Цілком очевидно, що цей набір образів мав бути зрозумілий сучасникам як певний цілісний «візуальний текст». Сьогодні його зміст втрачений і можна тільки здогадуватися, яке послання мали доносити до глядача зображення гринівської накладки. Акт творення всесвіту, кульмінацією якого був священний шлюб героя-першопредка із земною богинею? Таку гіпотезу свого часу висунув автор розкопок. Або боротьбу між чоловічим та жіночим началами, як це нещодавно припустив іспанський археолог Педро Мойа-Малено? Справді, в ірландський сагах чи не основним мотивом є протистояння героя Кухуліна та богині війни й плодючості, втіленої в образі королеви Медб. На жаль, остаточної відповіді на це питання ми не отримаємо.
Стилістично зображення з гринівської накладки знаходять чимало паралелей у європейському мистецтві залізної доби. Схожі образи трапляються на фракійських срібних пластинах із Летниці, на фаларах (прикрасах кінського спорядження) з острову Сарк у Ла Манші тощо. Але найбільш вражаючою є подібність зображень гринівської накладки до образів знаменитого ритуального казана з Гундеструп (Данія). Знахідку, виявлену у болоті Ревемьозе ще наприкінці ХІХ ст., прикрашав набір з 13 срібних пластин, рясно вкритих фігурами богів, людей, фантастичних та реальних тварин.
Знахідка з Гундеструп поєднує у собі засвідчену писемними джерелами вагому роль казана у ритуалах давнього населення Ютландії (кімврів), образи кельтської міфології, деякі зображальні мотиви грецького та римського мистецтва, фракійські технології виготовлення подібних речей та сировину, яка походила з різних куточків Європи (наприклад, срібна руда з Північної Франції або Західної Німеччини та олово з Корнуолла). Дослідження пластин гундеструпського казана, які проводилися із залученням природничонаукових методів показали, що створені вони були ймовірно на рубежі ер. Що ж стосується естетики образів, а також ідей та уявлень, які ці образи втілювали, то найімовірнішим місцем, де слід шукати коріння художнього стилю казана з Гундеструп та накладки піхов меча з Гриніва, були Балкани. Саме тут перетиналися кельтські, фракійські та середземноморські традиції і саме ці землі у зазначений період приваблювали північні племена — кімврів, тевтонів, бастарнів тощо.
На цьому тлі унікальність гринівської накладки полягає у тому, що вона становить фактично єдиний зразок так званого «гундеструпського стилю», за виключенням, звісно, самого казана з Гундеструп, при тому далеко на схід від останнього. Її виявлення у Наддністрянщині надійно маркує шлях, яким на рубежі ер відбувався обмін людьми, ідеями та технологіями між північною та південно-східною частинами Європи.