Евеліна Кравченко
Епоху, в якій жили кельти, скіфи, сармати та їхні сусіди, археологи іменують «добою раннього заліза», «раннім залізним віком». Сама суть терміна — «раннє залізо» для фахівців і досі залишається виключно «термінологічною», і що ховається за цим поняттям в Північному Причорномор’ї до кінця незрозуміло навіть фахівцям, не кажучи про пересічного читача, і нині. Переважно в археологічних дослідженнях термін «доба» розуміється як хронологічний відтинок, а змістова складова виділення саме такого відтинку відсувається на другий план. У середині ХХ ст. один із корифеїв доісторичної археології Європи Вір Гордон Чайлд констатував, що, археологічна доба насамперед є стадією розвитку технологій, а вже потім хронологічним відтинком. Тому фактична нерівномірність розвитку суспільств (як у технологічному, так і у суспільному відношенні) в межах Старого Світу породила різночасовість у зміні одних технологій іншими і відповідно — у часі настання кожної наступної «доби» на різних територіях.
Фінал доби бронзи в Північному Причорномор’ї припадає на час білозерської культури. Ця культура формувалася в умовах дефіциту сировини для виплавки бронзових речей, явища властивого тоді всій Центральній і Південній Європі. Вичерпання старих родовищ і зростання попиту на бронзові речі призвело до монополізації видобутку і виготовлення бронзових речей, зосередження контролю над шляхами переміщення бронзи у окремих племен. У ХІІ ст. до н. е. до білозерських племен взагалі перестав потрапляти метал із Балкано-Карпаття — традиційного напрямку отримання бронзових речей. Імовірно, що формування нової спільноти, відомої, як «культура Ґава», стало причиною припинення імпорту металу до Північного Причорномор’я. У таких умовах усі племена почали шукати інший шлях отримання металу і врешті, частково компенсували недостатність за рахунок отримання сировини центральнокавказького походження. Крім того, замінником металу стали в Причорномор’ї кремінь, з якого робили вкладні до серпів і пилки, каміння кристалічних порід, яке використовувалось для виготовлення сокир, молотів, пестів і інших інструментів чи зброї.
Найімовірніше, саме поставки сировини для виготовлення бронзових речей із Кавказу стали причиною дуже швидкого поширення із цього регіону в Крим, а потім і в інші регіони абсолютного нового явища в металургії — отримання заліза із руди. У питанні виробництва речей із заліза на ранніх етапах його освоєння у Північному Причорномор’ї однією із основних проблем є відсутність виявлених закономірностей і у появі центрів, і в співвіднесенні родовищ із центрами виробництва, і у реконструкціях процесу виготовлення. Розкопками 2006–2011 рр. на поселенні давніх таврів Уч-Баш, що поблизу Севастополя, було відкрито металургійний залізоробний комплекс, що датується кінцем ІХ — першою половиною VIII ст. до н. е.
Отже, чим відрізнялася металургія бронзи від металургії заліза? Річ у тім, що для виплавки міді чи бронзи потрібно не так багато складових і елементарні умови — мідна руда відповідної якості, ємність для її виплавки, або навіть просто заглиблення у землі, деревне вугілля і штучна подача повітря в горн відкритого типу. Усі ці етапи представляють загалом фізичний процес, подальші маніпуляції із отриманою сировиною можуть зробити її придатнішою до лиття складних речей чи для кування, але сирова основні свої якості при цьому вже набула. Залізна руда має кілька властивостей, які довгий час робили її непридатною для обробки. Під час виплавки залізної криці із руди підвищення температури вище 1300 градусів призводить до горіння заліза і перетворює його на окалину. А руда із високим вмістом фосфору утворює крицю, не придатну для кування — вона занадто крихка. Отже, перед металургом-залізоробом стояло дуже непросте завдання — не перегріти піч і збагатити кричне залізо вуглецем, вивільнивши із нього фосфор. Усе це вже є наступним кроком у технічному прогресі людства — початок освоєння хімії.
Відкриті у Криму залізоробні майстерні свідчать про потрапляння традиції освоєння заліза із Кавказу в ІХ ст. до н. е. Водночас у Північному Причорномор’ї виникає найраніший залізоробний центр на поселенні Уч-Баш.
Чому саме на Уч-Баші з’явилося металургійне виробництво? Річ у тім, що для функціонування такого центру необхідна низка умов. Насамперед це має бути близькість до родовища руди необхідної якості. Раннє залізоробне виробництво використовувало руди, які в геології називаються багатими, тобто де вміст заліза більше 50 %. Це гематити, гетити, магнетити, інші мінерали, загалом представлені непотужними поверхневими відкладами у вапняках, чи піском. Зараз ці руди майже повністю вибрані і не представляють промислового інтересу, тому вивченням цих родовищ геологорозвідка не займається. Мабуть, тому родовище поблизу Уч-Башу в Інкермані не описане в геологічній літературі. Це типове родовище гематитових конкрецій у відкладах вапняку, яке виходить на поверхню на схилі Сапун-гори у Чортовій балці навпроти гори Уч-Баш. Конкреції, які можна із відкладів добути зараз, досить великі — розміром із кулак, вміст заліза у них дуже високий від 50 до 80 % у взятих на аналіз зразках. Це фактично криця, яку для подальшої обробки треба збагатити і видобути з неї неметалічні елементи. Ще однією важливою характеристикою руди Уч-Баша є відсутність фосфору або його дуже незначні відсотки, що для раннього періоду освоєння виробництва заліза є надзвичайно важливим фактором.
Другим важливим чинником для виникнення залізоробного виробництва є наявність околицях родовища вогнетривких глин. У цьому плані Уч-Баш представляє виходи чудових бентонітових глин, з яких і були збудовані печі і горни виробничого центру. Бентоніт також додавався до шихти для збагачення подрібненої руди.
Третій чинник виникнення такого центру — це близькість джерела прісної води. Попри відсутність джерела на сучасному Уч-Баші його існування в давнину не викликає сумнівів. Адже металообробне виробництво речей із бронзи виникло на поселенні відразу після його заснування. Та й потужні культурні шари, що вказують на доволі щільне заселення поселення не викликають сумніву в існуванні потужного джерела. Сучасна відсутність води на Уч-Баші пов’язана із його антропогенними перетвореннями і впливом, особливо після зруйнування його північної частини вибухом під час ІІ Світової війни.
Ще одною обов’язковою умовою виникнення залізоробної майстерні є висока майстерність місцевих мешканців у кольоровій металообробці. Річ у тім, що технологія отримання заліза з руди в ті часи, вірогідно, належала до тих знань і навиків, які трималися у таємниці і передавалися в спадок наступним поколінням ремісників. Тому потрапляння такої технології на нове місце не могло відбутися емпіричним шляхом, воно відбулося разом із носіями цієї традиції. Залізоробне ремесло з’явилося на цьому поселенні кизил-кобинської культури після незначного періоду, коли місцевий кизил-кобинський посуд потрапив у чорногорівські поховання півдня північнопричорноморських степів, і на наступному етапі ця тенденція не припинилася. Не виключено, що вершники стали основним чинником появи залізоробних центрів у Причорномор’ї, а носіями залізоробного ремесла були передусім зброярі. Саме тому поширення залізних речей пов’язується із появою в степах Причорномор’я перших кочовиків — кіммерійців. Для воїна-вершника поява залізних мечі і кинджала була не просто подоланням дефіциту бронзи. Адже залізо має кращі бойові характеристики для колючо-ріжучої зброї — воно легше, отже, меч із заліза може бути довший, лезо залізного клинка гостріше, завдає глибокі обширні рани, швидше і легше гостриться. Усі ці характеристики, ймовірно і стали основними, заради яких зброярі як носії технології просувалися із осередків виникнення таких виробництв в інші регіони.
Як відомо, секретом виготовлення залізних речей володіли хетти — народ, що мешкав в Малій Азії, але після зруйнування їх царства в XV ст. до н. е. вважається, що цей секрет було втрачено. Чи є зв’язок між хеттською металургією заліза і виникненням кавказького залізоробного осередку наразі визначити не можна. Навіть, якщо цей зв’язок і був, кавказькі металурги досягли значного прогресу в обробці руди, оскільки хетські речі загалом виготовлені із метеоритного самородного заліза. Античні тексти оповідають про плем’я халібів, ковалів і металургів, які мешкали на Кавказі, ймовірно, ці згадки є відголоском процесу поширення залізоробного виробництва на світанку залізної доби на північ — до Волго-Кам’я, на південь — до Палестини і на захід — у Крим. Цілком можливо, що ремісникам на нових місцях потрібні були помічники, які зналися на куванні металевих речей, тому осередки залізоробного виробництва виникають у вже існуючих осередках металообробки.
Уч-Баська майстерня має два основних періоди функціонування. Перший представлено кількома невеликими печами і горнами, в яких готувалася для плавки — збагачувалася і прогрівалася, а потім виплавлялася залізна руда. Перші — підквадратної форми, в заповненні яких поруч із подрібненою рудою знаходилися флюси і перепалена бентонітова глина. Другі — купольні конструкції більше метра заввишки, із горном, заглибленим на 0,10–0,12 м у материк овальної форми 0,6 м у найбільшому діаметрі.
Нижче подів цих печей була виявлена пляма круглої форми, що представляла собою залишки пода розібраної печі. На поверхні плями під трамбуваннями було знайдено кілька фрагментів від однієї посудини — корчаги, вкритої буро-оранжевим лискуванням з наліпним орнаментом у вигляді перевернутої лунниці, розділеної навпіл. Орнамент виконано наліпним підтрикутним пружком, нанесеним до лискування — типовим орнаментальним прийомом цього горизонту Уч-Башу. Такі знаки на кераміці типові для синхронних комплексів Уч-Башу (друга половина ІХ — середина VIII ст. до н. е.), а за межами Криму найчастіше він зустрічається на іншій пам’ятці давніх металургів — у матеріалі некрополя Сержень-Юрт у Чечні.
Другий період функціонування майстерні — це робоче місце коваля із горном і ковадлом і кілька пар печей для виготовлення криці. Печі другого періоду функціонували, найімовірніше, по дві. Вони споруджувалися на відстані близько 2 м одна від одної, діаметр круглого горна близько 1 м, зафіксовані на висоту більше ніж 1 м.
Ковальський горн мав складну конструкцію і значні розміри, як і ковадло. Вони розташовувалися по обидві сторони від робочої ями, де стояв коваль, горно — по ліву руку, а ковадло — по праву.
Ковадло, або складений кам’яний стіл, являло собою овальну конструкцію орієнтовану мередіанально, з південного сходу вимощену великими пласкими мергелевими плитами із завалом великих пласких підтесаних плит і ямою-заглибленням. Камені мали прямокутну або підпрямокутну форму і майже однакову товщину. У деяких найбільших плит кути, що збереглися, були підтесати під 90о. Одна розколота на дві частини найбільша плита завалу мала сліди впливу важкого знаряддя на поверхні (тріщини, відколоті краї, заполірована поверхня) і високої температури. Зняття каменів завалу заглиблення виявило одну плиту, що лежала горизонтально in situ на 0,9 м, нижче за пласко лежачі камені. Ця плита розмірами 0,8 х 0,6 х 0,5 м також мала побиту відполіровану і обпалену лицьову поверхню. Вона лежала на материковому уступі, що сходинкою спускається до центральної частини ями заглиблення на 0,85 м. Нижче за цей уступ на 0,3 м був ще один материковий уступ і на 0,4 м — невелика приступка в центральній частині ями заглиблення. Мабуть, на уступах спочатку і лежали повалені в заглиблення камені, які є, імовірно, ковадлом досить великих розмірів. Уздовж середньої тераси від виположенної її частини до котловану вів поглиблений прохід, зафіксовано дві сходинки для спуску перед заглибленням ковадла.
У північно-західній частині комплексу нижче за рівень підлоги на бентонітовому материку був знайдений цілий череп і кістки кінцівок барана. Оскільки знахідка була зроблена на самому краю котловану і фактично є безконтекстною, безпосередньо пов’язувати її до металургійного комплексу не коректно. Але відсутність будь-яких ознак інших археологічних об’єктів в цьому місці дає змогу припускати значення цих кісток, як заставної жертви, тим паче, що череп тварини не було розтрощено.
На дослідженій площі майстерні так і не було виявлено навалів виробничих відходів — однієї з основних складових ранньої залізоробної майстерні. Однак слід все-таки враховувати, що комплекс зберігся частково.
Високі окислювальні властивості ґрунтів Гірського Криму обумовлюють вкрай погану збереженість металу. Сильно кородує бронза, залізо ж майже не зберігається. Поки відсутні знахідки як виробів, так і виробничого браку. Однак є знахідки інструментів, які можна пов’язувати з ковальським або залізоробним виробництвом. Це ковальські молоти, сокири, розтиральники, пести, сопла і абразиви. Численні знахідки ошлакованих каменів, перепалених флюсів, великих і дрібних фрагментів деревного вугілля, фрагментів кам’яних виробів незрозумілого призначення і т. ін.
Елементарний склад залишків виробництва із заповнення об’єктів майстерні демонструє такі закономірності. Перша група, яку ми умовно приймаємо за еталон — це руди. Складається із зразків руди з давніх копалень поблизу поселення і конкрецій з шарів металургійного комплексу, за складом ідентичних чистій необробленій руді, взятій безпосередньо з родовища. У другій групі представлені залишки виробництва різних його етапів. Найближчі до руди показники процентного співвідношення металів і неметалів мають зразки з давньої денної поверхні у печі 3 та із залишків заповнення печі 3.
Надзвичайно цікава знахідка криці в заповненні ковальського горна. Зразок був знайдений при обстеженні пошкодженого обріза культурного шару в західній частині плато Чортова городища на самому початку досліджень. Залізовмісний артефакт був зафіксований металодетектором у заповненні об’єкта, згодом виявленого як ковальський горн. Артефакт був аморфним без певної форми згустком шлаку і окислів. При розпилюванні виявилося, що в середині згустку міститься ядро сплюсненої округлої форми, яке під час полірування дало металевий блиск. Аналіз цього ядра показав високий вміст заліза і відсутність кальцію. Розпиляна поверхня показала кілька тонких горизонтальних прожилок шлаку, через якийсь час після знаходження в приміщенні, почали розшаровуватися. Імовірно, цей зразок може бути найбільш близький до характеристик одержуваного в залізоробній майстерні металу.
Також була проаналізована бронзова крапля з каналу для нагнітання повітря горну 1 (ковальського). Крапля представляє олов’янистими бронзу з високими (десяті частки %) домішками сурми, миш’яку, нікелю, цинку. Аналіз залишків глини зі скельних щілин у стінках древньої копальні під горном 1 показав, що спочатку розщелина була заповнена високоякісним бентонітом. Глини, що залягають поруч, таких характеристик не мають.
Яким був процес виробництва в цій майстерні, на сучасному етапі розробки проблеми можна тільки припускати. Як зазначається в літературі стосовно пам’яток передскіфського і ранньоскіфського часу Східної Європи, процес був досить примітивним і полягав у отриманні криць, максимально залежачи від якостей руди в родовищі. Такий спосіб виробництва з руд із високим відсотком заліза відомий на пам’яках Східної Грузії, Колхіди, Курського Посейм’я, Польщі. Подібним кавказьким металургійним центрам є і принцип організації робочого простору або майстерні, а також спосіб зведення печей.
Отже, за відсутності готових речей, але при наявності руд і залишків виробництва, ми можемо припускати, що виробництво заліза на Учбаськім поселенні проходило подібно декільком іншим раннім залізоробним виробництвам, відомим на Кавказі. На Учбаськім поселенні було знайдено типове для північнокавказького Серженьюртівського некрополя зображення-орнамент на парадних посудинах у вигляді перевернутої лунниці з відростком посередині або пташиної лапи. Подібне зображення відомо і на інших пам’ятках кизил-кобинської культури цього періоду (Кизил-Коба, Дружне), такий наліп нанесено на тулуб біконічної корчаги з інвентарю напівзібганого на боці поховання 2, кург. 1 у с. Булахівка. Ранні його прототипи, на відміну від кавказьких і кримських, не наліпні, а канельовані, відомі на кераміці Малої Азії і Південних. У шарах Трої VIIб є подібне наліпне зображення.
Отже, в молодшому дотаврському періоді племена кизил-кобинської культури мали тісні зв’язки з населенням кобанської культури на Кавказі, що має підтвердження в матеріальній культурі кримських горців і ймовірність існування в Криму металургійного центру, що спеціалізується на обробці гематиту, залізоносної породи, типової для ранньої кавказької чорної металургії, отримує тим самим кілька непрямих підтверджень. Традиції обробки заліза за матеріалами Волго-Кам’я приблизно цього самого часу, отримання якого, ймовірно, відбувалося також із гематитових руд, можливо, продовжують горизонт поширення технології на всю пристепову частину Східної Європи, проте потрапляти в місцеве середовище різних її територій така технологія могла різними шляхами.
Абсолютних аналогів такої майстерні в культурах раннього заліза Північного Причорномор’я знайти не вдалося, але ранні металургійні комплекси відомі. Залишки наземної печі з передгорновою ямою і шлаковикидом знайдені на поселенні Лиманське Озеро бондарихінської культури (ХІІІ–Х ст. до н. е.) поблизу с. Дронівка Артемівського р-ну Донецької обл. Однак є й суттєва різниця: якщо на Уч-Баші сировиною служив гематит, то на Лиманському озері для виплавки заліза використовувалися болотні руди. Печі зі шлаковикидом відомі на лісостепових пам’ятках Північного Причорномор’я дещо пізніше. Сиродутні наземні печі зі шлаковикидом набувають поширення через півтора-два століття в скіфський час; такі конструкції відкриті на Шарпівському і Кам’янському городищах. Вони, швидше за все, нерозривно пов’язані із іншим типом руди і поширювалися за допомогою відмінного від попереднього процесу отримання криці. Він був віднайдений при використанні інших руд, не таких багатих, як гематити, магнетити і подібні до них. Тому питання датування комплексу з Лиманського озера і залишається відкритим. Можливо, що ця піч не мала шлаковикида, за отвір шлаковикида було прийнято отвір для створення природної тяги або пристрою для штучного нагнітання повітря (міхів). Не виключено, що цей отвір — результат вилучення криці після закінчення процесу виплавки, однак за опублікованими матеріалами визначити це вже неможливо.
Мабуть, за матеріалами Уч-Баша є підстави говорити про відкриття одного з найбільш ранніх осередків виробництва заліза в Північному Причорномор’ї на тлі вже відомого кавказького і передбачуваного карпато-дунайського********. Не суперечить такій інтерпретації відкритого на Уч-Баші комплексу і його дата — кінець IX–VIII ст. до н. е. На думку фахівців, саме на цей час припадає закінчення періоду становлення оволодіння обробкою заліза на території Східної Європи. Синхронний процес відбувався у населення Центрального Кавказу. У цьому контексті також цікава недавня знахідка металургійної майстерні з залізним шлаком і відходами кування на Близькому Сході, датована кінцем IX — кінцем VIII ст. до н. е., яку відносять до найбільш ранніх подібних виробництв в регіоні.
******** Ми не беремо під сумнів його існування. На функціонування, напевно, кількох ранніх металургійних центрів у Карпато-Подунав’ї вказують і знахідки шлаків на поселеннях і наявність родовищ руд. Тому надзвичайно цікавими будуть результати подальших досліджень і співвіднесення родовищ із центрами виробництва, які за нашими припущеннями, що ґрунтуються на спостереженнях у Криму, можуть міститися поряд із родовищами.
Як підтвердження існування саме вогнища, а не окремого епізодичного виробництва також виступає відкриття залізоробного виробництва на основі руди з високим вмістом заліза і низьким або нульовим вмістом фосфору на сході Кримських гір у відрогів Карабі-яйли в урочищі Сеферек-Коба, що також супроводжується матеріалом кизил-кобинської культури VIII ст. до н. е.
Історична інтерпретація даного центру металургії заліза повертає нас до дещо забутої концепції О. І. Тереножкіна про прямий зв’язок поширення залізоробного виробництва з племенами кіммерійців, з якими дослідник пов’язував чорногорівські і новочеркаські старожитності Північного Причорномор’я.
Знахідки виробів із заліза, хоч і не є чисельними у Криму********, але відомі на низці поселень, що кореспондуються у часі із відкритими на Уч-Баші і Сеферек-Кобі майстернями. На епонімній пам’ятці Кизил-Коба було знайдено залізне шило, з поселення Дружне-1 походить залізний ніж і вкладень. У господарській ямі поселення Сімферопольське було знайдено залізну сокиру. Кизил-кобинське поселення виникає у молодшому дотаврському періоді, тобто в час появи залізоробного виробництва на Уч-Баші, воно містить шар синхронний наступному V горизонту Уч-Баша. Дружне-1, судячи із публікації матеріалу, також містить матеріал горизонтів IV і V Уч-Баша. Сімферопольське поселення синхронізується із горизонтами V-УБ і VI-Г, тому рис горизонтів молодшого дотаврського періоду у своєму матеріальному комплексі не має, натомість його кераміка типологічно відповідає поселенням Інкерманської долини таврського періоду — Чорна річка, пізнім комплексам Сахарної Головки і раннім комплексам Інкерманського поселення. Поселення і могильники горизонту VI-Г кизил-кобинської культури містять уже значно більше виробів із заліза, серед яких предмети озброєння, кінського спорядження, прикраси, знаряддя та ін.
******** Враховуючи, що розкопки кизил-кобинських поселень проходили до застосування металодетектора в археологічних дослідженнях, відсутність металевих виробів можна пояснити саме цим чинником. Це підтверджує і той факт, що із цих розкопок відомі переважно великі металеві речі.
Варто також зазначити, що і залізоробні майстерні, і залізні вироби походять з поселень, розташованих на північних відрогах внутрішньої куести поблизу балок, утворених загалом широтними із відхиленнями тектонічними розломами, де, власне, і були знайдені родовища поверхневих руд. Тому не виключено, що Уч-Баш і Сеферек-Коба не єдині поселення кизил-кобинської культури, функціонування яких пов’язано із металургією.
У лісовій зоні Східної Європи на пам’ятках бондарихінської культури, в синхронних культурах Правобережного Полісся також фіксується спосіб виробництва заліза. Але він суттєво відмінний від відкритого в Криму. Це примітивний спосіб виплавки в ямному горні лімоніту — болотної руди. Метал, отриманий таким способом, був переважно не дуже якісним, але подальший перехід в скіфський час на болотні руди із вдосконаленням конструкцій печей і горнів і накопиченням знань і навиків про процес збагачення руди і закалювання металу, найімовірніше, включав досвід і північних металургів-залізоробів.