Михайло Відейко
У буремні часи, у цитаделях, відбудованих у колись незалежних еллінських містах, на неприступних скелях Криму облаштувалися римські легіонери й воїни з допоміжних підрозділів. Вони наглядали за варварами (і місцевими жителями), завжди готові виступити по першому заклику римської батьківщини. Багато хто з них знайшов вічний спокій у цій землі, а їхні імена донесли до наших днів напівстерті написи на кам’яних надгробках. Обставини їхньої появи у Херсонесі пов’язані з боротьбою останнього за незалежність від Боспорського царства. Правителі останнього створювали в Тавриці проблеми для Риму, тож херсонесити були винагороджені наданням самоврядування, підкріпленим про всяк випадок римським гарнізоном.
Окупанти чи рятівники?
По-різному можна тлумачити той факт, що в Причорномор’ї з’явилися римські гарнізони. Діапазон суджень від емоційних («римська окупація»), до більш дипломатичних та виважених («римська присутність»). Очевидно, мало місце і те, і інше — залежно від обставин і ходу подій. Усе почалося з усунення головного конкурента Риму в Причорномор’ї — правителя Понтійського царства Мітрідата Євпатора. У битвах з римськими легіонами йому не допомогли ані загони, набрані у понтійських степах із числа скіфів і сарматів, ані підтримка жителів міст Боспору (ті, в свою чергу, були вдячні цареві за захист від «варварів»-скіфів). Крим із часом перетворився на тилову базу Мітрідата з усіма наслідками, що випливають із невдач царя Понта у нескінчених війнах із Римом: посиленим збором податків і повстанням доведеного до розпачу населення, династичними чварами та заколотами.
Зрештою Рим, як це вже неодноразово бувало, став переможцем одних і благодійником інших. Благодійником, зрозуміло, для тих, хто вчасно обрав його сторону. У ті часи існувало почесне найменування — «друг цезаря і друг римлян», що його надавали від імені «сенату і народу римського». До звання, яке надавали місцевим правителям, належали царські інсигнії: на знак повного визнання й порозуміння з боку Риму. Міські ж громади могли нагородити правом самоврядування, а тим, хто просив особливо наполегливо, навіть надіслати невеликий гарнізон і помістити його у відбудованій для такого випадку цитаделі. Утім справа була радше не в проханнях, а у тому, наскільки стратегічно важливим був цей пункт для політики Риму в поточний момент.
Свого часу римські війська були надіслані в Крим під час придушення заколоту, піднятого боспорським царем Мітрідатом III (VIII). Перемігши на суші, вони поверталися до місця дислокації, однак ескадра потрапила у жорстокий шторм. Кілька кораблів було викинуто на берег, екіпажі й солдати були перебиті (і пограбовані) таврами. Частина здобичі була знайдена археологами під час розкопок святилища в горах над Гурзуфом. Вона складалася із предметів римського озброєння, спорядження солдатів і монет середини I ст. н. е. Частина здобичі, а можливо, і бранці, були принесені в жертву.
Однак римляни вчасно прийшли на порятунок Херсонеса, коли його у черговий раз обложили скіфи. Ситуація видно була не простою, якщо похід очолив особисто Тиберий Плавтій Сільван Еліан, легат провінції Мезія. Про його подвиги у Криму досить коротко сказано в епітафії: «цар скіфів був відігнаний від обложеного ним Херсонеса, що за Борисфеном». Вважають, що легат не обмежився тим, що «відігнав царя скіфів», а досить ґрунтовно поруйнував розташовані поблизу морського узбережжя селища у його володіннях, особливо укріплені. Саме із цими бойовими діями дослідники зв’язують пожежі на кількох городищах.
Римські підрозділи у Тавриці
Невдовзі по завершенні переможної війни у Дакії, у 20-ті роки II ст. в Херсонесі розмістили загін, що складався із солдатів I Італійського легіону (II Луцензієвої когорти). Ця когорта була сформована ще під час перебування славного легіону в далекій Іберії (нині Іспанія) і була названа на ім’я одного з місцевих племен — луцензіїв. Такий підрозділ міг налічувати (залежно від типу формування) від 500–800 до тисячі й більше вояків. Яка саме кількість вояків із цього підрозділу була відряджена у Таврику — невідомо.
Згодом до Херсонеса надіслали військового трибуна, в оперативному підпорядкуванні якого перебувало римське військо у Тавриці. Відомо навіть ім’я цього воєначальника — Луцій Юлій Маказенус. Його прочитали на уламку кам’яного вівтаря, знайденого на території давнього портового району Херсонеса. На цій посаді Луція Юлія змінив Юлій Валент, трибун I Італійського легіону. У різний час для служби у Тавриці були відряджені військовослужбовці із різних легіонів і допоміжних підрозділів.
Їх склад можна встановити завдяки написам, надгробкам і клеймам на керамічній дахівці, яка колись перекривала будівлі у місцях розміщення гарнізонів.
Чимало подробиць стосовно перебування римлян на північних берегах Понта отримано винятково завдяки знахідкам написів. Більшість являє собою уламки кам’яних плит. Прочитати подібний напис непросто: заощаджуючи зусилля (все ж таки камінь) та/або місце, римляни виробили цілу систему скорочень імен, титулів, військових звань, найменувань частин та іншого. Ця система цілком зрозуміла тому, хто її створив, та його сучасникам, а нині чи не кожне прочитання стародавнього римського напису (особливо якщо він дійшов у фрагментах) перетворюється на справжню головоломку, а то і предмет багаторічних дискусій між фахівцями.
Візьмемо для прикладу, клейма на черепиці, виявленій на місцях дислокації підрозділів римської армії у Північному Причорномор’ї. У ті часи було взято за правило ставити клейма на подібні вироби — звичайно із вказівкою легіону, що організував виробництво будівельних матеріалів на місці дислокації або доставив уже готові вироби з базового табору. Важливим є те, що кожна частина використовувала покрівлю власного виробництва. Так, клеймо з написом LEG V MAC означає не що інше, як Leg(io) V Mac(edonica), тобто легіон V Македонський, а LE XI CL — то є Le(gio) XI Cl(audia), тобто не що інше, як легіон XI Клавдіїв. Це означає, що знахідки цих клейм у Тавриці фіксують факт перебування тут у відповідних бійців із перелічених вище трьох легіонів римської армії. Інша річ — хто саме тут побував і в якій кількості. Але на цей рахунок підказку знайдено в іншому місці.
Трапляються часом і більш складні скорочення, на зразок VEMI. Читається у такий спосіб: V(exillatio) E(xercitus) M(oesiae) I(nferioris) — тобто вексиляція військ Нижньої Мезії. В облаштуванні військ могли брати участь і приватні, так би мовити, виробники. Наприклад, OPUS NOV Opus Nov(ii) і OPUS PUBLIC. Це означає не що інше, як «виріб Новія» та «виріб Публіція». Це вже участь приватних осіб у армійських «тендерах» на будівництво. Бувало і таке в давні часи.
Про персональний склад та долю окремих вояків із римського гарнізону в Херсонесі та інших місцях Таврики дослідники дізналися з давніх присвятних написів і надгробків. У числі відряджених у Крим легіонерів можна назвати сурмача XI Клавдієва легіону Аврелія Сильвіана, Гая Юлія Валента, солдата I Сугамбрської когорти, центуріонів XI Клавдієва легіона Антонія Прокула та I Італійського — Марка Ратину, Антонія Прокла — центуріона XI Клавдієва легіона, Аврелія Віктора з І Італійського, Марка Мецилія з І когорти Бракарів та інших. Як бачимо, у випадку з Клавдієвим легіоном надгробки цілковито відповідають зафіксованому завдяки клеймам на черепиці підрозділу.
У Кримській землі знайшли вічний спокій також римські відставники-ветерани. Серед похованих біля стін Херсонеса були ветеран Мезійського Флавієва флота Авлудізен, а також Аврелій Демас, котрий прожив не багато і не мало, а 72 роки.
Знаючи з інших джерел бойовий шлях цих та інших підрозділів римського війська, можливо встановити час і обставини їхньої появи в Тавриці. Відповідно, пов’язати ці переміщення із певними історичними подіями.
Для відряджених до Криму легіонерів цей теплий край міг виглядати цілком милим куточком (порівняно з фортом у середній течії Рейну або сторожовою вежею на стіні Антонина в горах Шотландії). Пристойні кам’яні будинки під черепичною покрівлею виглядають куди надійніше та комфортніше за дерев’яні бараки.
Коли стало неспокійно на Дунайському кордоні, у гавані Херсонеса базувалися кораблі Мезійської ескадри, що забезпечували безпеку плавання біля берегів Криму. Слід гадати, що наявність у глибокому сарматському тилу баз римські армії і флоту певним чином впливала на багатьох місцевих вождів, готових вступити до антиримської коаліції, що склалася біля меж імперії на Рейні й Дунаї.
Упродовж майже ста років навіть нечисленні римські гарнізони могли гарантувати безпеку від ворожих набігів мешканцям Тіри, Ольвії, Херсонеса. Сусіди-»варвари» були досить поінформовані про те, яка зустріч може їх очікувати поблизу міських стін і не поспішали випробувати римську оборону на міцність. Інша справа, коли до стін приходили більш далекі й більше рішучі племена. Спочатку римляни успішно відбивали такі атаки. Коли 214 р. Тіру зруйнували війська племені карпів, то нападникам все ж таки довелося забиратися геть. І лише низка скіфських війн, коли ворог був явно сильнішим, а головне набагато чисельнішим, призвів до відступу римлян із усіх місць, окрім Таврики.
Військова база римського часу
У Тірі, Херсонесі, Ольвії та інших місцях археологи досить успішно досліджували острівці «римської військової присутності» з усіма їхніми стандартними атрибутами: укріпленнями, казармами, приміщеннями для командування, складами, солдатськими вбиральнями, каналізацією, водогоном і, зрозуміло, лазнями.
Оскільки підрозділи, розквартировані у великих містах були відносно невеликі, вони не могли забезпечити оборону усього периметру міських стін. Для цього існувало міське ополчення. До того ж головним їх завданням було не стільки обороняти міста, скільки контролювати їх населення та околиці. Якщо буде потреба можна було викликати підмогу із провінції Мезія. Як показав успішний досвід експедиції Тиберія Плавтія Сільвана, кораблі з морською піхотою могли дістатися берегів із баз у Подунав’ї до берегів Таврики днів так за 10–11. Головним завданням гарнізонів було протриматися до їхнього підходу, а для цього найзручніше зосередити війська в невеликій, але добре захищеній цитаделі.
Римська цитадель у Херсонесі спочатку була невелика — усього 45 х 92 м, і та прибудована до давньої міської стіни. Потім її розширили на територію, раніше зайняту міським цвинтарем. Надгробки місцевих еллінів (поставлені ще у IV–III ст. до н. е.) по-хазяйськи використали у кладці нових стін. Головним призначенням цитаделі була охорона порту — адже саме з морем була пов’язана вся місцева стратегія римлян.
Розділена вулицями, що перетиналися під прямим кутом, цитадель була щільно забудована кам’яними спорудами. Стіни усередині цих споруд були оштукатурені й навіть пофарбовані. Збереглися сліди штукатурки зі слідами розпису. Знайдено також чимало уламків черепиці з легіонними клеймами, що нею були перекриті ці будівлі. Кожна казарма могла належати центурії, яка нараховувала, зазвичай, 80 осіб. Херсонеські казарми з їх шістьома – вісьмома приміщеннями свідчать або про більшу щільність розміщення особового складу, або про меншу чисельність підрозділів. Деякі приміщення могли належати середньому командному складу. У цитаделі також знайшли важкий кам’яний снаряд до великої метальної машини (збереглося навіть маркування!), що колись тримала під прицілом гавань.
Однак укріпленнями в Херсонесі римляни не обмежилися. Пам’ятаючи про проблеми, які виникли з таврами на узбережжі, вини вирішили спорудити опорний пункт на шляху до міст Боспору. На високому, скелястому мисі Ай-Тодор (територія сучасного Гурзуфа) знайдено сліди римської фортеці Харакс. Місце обране не випадково — у гарну погоду звідси можна побачити гори у районі Судака, а море проглядається на десятки кілометрів. Не випадково нині на вершечку мису розташовані маяк і спостережний пункт прикордонників. Археологи вважають, що сучасний комплекс споруджений саме на місці римського преторія.
Тут були споруджені потужні кам’яні стіни (дві лінії) з баштами та казарми. У фортеці був басейн для води, терми і кілька святилищ — все, що треба для життя. Для забезпечення водою були використані джерела біля підніжжя Ай-Петрі. Цікаво, що при відступі у ІІІ ст. римляни, мабуть, зруйнували водогін — вода у басейн перестала надходити. Тому після них ніхто так і не зайняв фортецю, позбавлену інших джерел вологи, оскільки наступні володарі цих місць (аж до кінця ХІХ ст.) так і не опанували таємниці спорудження водогонів.
Оточена укріпленнями територія сягала 4,5 га. Знайдені фрагменти латинських написів відкривають деякі сторінки з історії фортеці. Завдяки ним стало відоме ім’я одного з комендантів укріплення, прочитане на фрагменті кам’яного вівтаря: Марк Геміней Фортіс. В одному з приміщень виявлено запаси ядер до метальних машин: понад 700 виробів. Машини могли бути задіяні як проти нападу із суходолу, так і проти ворожих кораблів. Ними можна було поповнювати і корабельні запаси, адже метальні машини використовували і на флоті.
Фортеця стала важливим пунктом для спостереження за узбережжям і рухом кораблів. Оскільки перекидати війська у віддалені місця кримського узбережжя реально можна було лише по морю, подібна база була дуже важлива для забезпечення римської присутності в Криму.
У Балаклаві, що розташована неподалік Херсонеса, було розквартировано римські війська — зокрема кавалерія, ала Атекторигіана. Звичайна чисельність такого підрозділу — до 500 вершників. Про його присутність відомо завдяки знахідці надгробка кавалериста — Юлія Валента. Побували там і солдати I Італійського легіону, про що свідчить знахідка постаменту статуї Геркулеса із присвятою августу Антоніну Пію, а також імператору Марку Аврелію військовим трибуном I Італійського легіону Антонієм Валентом за допомогою центуріона Новія Ульпіана. Це відбулося, на думку дослідників, між 147–161 р.
Статуя була поставлена не просто неба — поруч із нею знайдена ще одна плита, напис на якій повідомляє про відновлення храму Юпітера Доліхена, — Юпітера Кращого, Найбільшого, божества, яке особливо вшановували римські військовослужбовці. Коли римляни пішли, храм занепав. А рештки його мармурових колон використали у середні віки для виготовлення боєприпасів до метальної машини, встановленої у XV ст. над входом до балаклавської бухти.
Однак самими базами та фортецями для розташування підрозділів римляни не обмежилися. Адже слід було наглядати за тим, аби вороги зненацька не потрапили в околиці Херсонеса, аби завдати шкоди місцевим виробникам, а відтак — і Риму. Тому на підступах до «економічної зони» міста було облаштовано кілька спостережних пунктів. Точне число цих військових об’єктів, мабуть, було відомо командуванню у Херсонесі — але це була військова таємниця, не засвідчена жодними документами. Проте археологам майже через два тисячоліття таки вдалося виявити деякі з них.
Так, низку сторожових башт, точніше те, що від них залишилося, виявили на схилах Сапун-гори. На північному березі севастопольської бухти була стоянка військ. Дорогу з Балаклави до Херсонеса прикривало укріплення з кількома кам’яними баштами і стінами, оточене ровом. Ще два пункти зі слідами перебування римських військових знайдено у Хомутовій балці та балці Бермана. Таким чином, усі ближні підступи до Херсонеса було надійно перекрито.
Але на цьому римляни, схоже, не зупинилися. Їх сліди виявлено на таврському городищі Алма-Кермен, розташованому на північний схід від володінь херсонеситів. Воно контролювало шлях із Неаполя Скіфського на Херсонес. Розквартировані тут починаючи з ІІ ст. вояки не лише опікувалися кордоном, але, як показали розкопки, розгорнули власний бізнес, виготовляючи вироби зі скла.
Таким чином римляни облаштувалися в Тавриці так само ґрунтовно, як і на інших кордонах Імперії — з головною базою, сторожовими постами, висунутими на стратегічні напрямки фортецями. У майбутньому така інфраструктура могла бути використана не лише для оборони, а й для наступу. Крім того, економічна експансія з опорою на військові бази (і за участю військових) передувала розширенню меж імперії. Досвід, здобутий у ІІ–ІІІ ст., було використано у часи панування в Тавриці Візантії.
У другій половині ІІІ ст. із початком скіфських воєн римлянам довелося вивести гарнізони не лише з Усть-Альмінського городища, Балаклави, Хараксу, але навіть і Херсонеса — вони були потрібні для оборони провінцій. Однак Херсонес зумів протриматися — готи, навіть зруйнувавши оборонний пункт на Альмінському городищі (на той час гарнізон звідти було виведено) так і не зуміли подолати оборону міста, посилену в часи римської присутності.