Тетяна Шевченко
З початком впливу Римської імперії, релігійне життя греків Північного Причорномор’я мало змінилося. Вони продовжували вшановувати своїх богів, не заміняючи їхні імена на римські відповідники. Поява офіційних культів не привела до кардинальних змін в релігії. Верхівка міст, відчуваючи де необхідність, а де вигоду в зв’язках із провінційно-римським керівництвом, впроваджувала культи Римської імперії. Такі процеси відбувалися у більшості причорноморських полісів. Найпершими почали вшановувати імператорів як богів правителі Боспору, за часів розташування римської залоги карбував на монеті портрети імператорів і Херсонес.
Окрім того, за соціальним складом, населення античних центрів ставало дедалі менш однорідним. Іноземців урівнювали в правах із громадянами, раби отримували більше можливостей ставати вільновідпущениками. Наслідком цих процесів була багатоманітність у культурній сфері. Вихідці з різних міст роками продовжували вшановувати своїх богів — богів-покровителів родин, міст, місцевостей, країн. Навіть якщо вони не мали рівного з громадянами статусу, вони могли мати достатньо коштів, щоб поставити статую, олтар або збудувати храм не гірший, ніж загальноміський. І тут перед нами виникає питання, а хто був шанувальником, наприклад Юпітера Найкращого Величного, якому спорудили олтарі в містах Таврики.
Усе значно простіше, якщо це посвята від особи з латинським іменем. Тоді йдеться про людину, яка була приїжджою або нащадком вихідців із римських провінцій. А що як такий напис на посвяті зроблено грецькою або ім’я адресанта «латинізоване», тобто має грецький корінь і латинське закінчення? Тоді мову треба вести про місцевого мешканця, який прагнув догодити римській адміністрації цього міста або місцевості, де бував у торгових, наприклад, справах. В усі часи батьки давали імена своїм дітям із найкращими сподіваннями і побажаннями. Саме ім’я мало допомогти дитині в її подальшому житті. І в часи всесильності Риму навіть на окраїнах держави і прилеглих територіях населення орієнтувалося на переможну ходу імперії. Але нерідко перші люди грецьких міст брали собі латинське ім’я в дорослому віці. Зокрема басилевси Боспорської держави додавали до свого імені Тиберій Юлій, а до титулів «друг цезаря і римлян», і ставали жерцями римських культів.
Територія Північного Причорномор’я не входила до самої Римської імперії, але була безпосередньо на кордоні її провінцій. Тіра, Херсонес і поселення прилеглі до нього, а можливо й Ольвія, були місцями, де розташовувалася залога (гарнізон) римської армії.
У ІІ–ІІІ ст. тут залишено значну кількість культових пам’яток, пов’язаних із римською релігією, особливо її військовою частиною. Культи богів Юпітера Доліхена, Мена, Сола, Мітри були привезені сюди саме цією частиною населення. Залога займала відокремлену частину в місті — цитадель і кілька адміністративних будівель. Однак разом із солдатами сюди приїхали люди, які супроводжували армію — ремісники різної спеціалізації, жерці, адміністрація і залежні особи. Усі вони, якщо й не мали значного впливу на релігійне життя міст, то самі продовжували шанувати своїх богів-покровителів.
Так пантеон богів стає строкатішим: від власне грецьких Афродіти, Діоніса тощо до фракійських героя-вершника, Діоніса Сабазія і до еллінізовних єгипетських Ісіди, Беса і Гарпократа. Поява культів фракійських богів диктувалася складом римської армії. Її солдатів, розквартированих у Херсонесі, набирали з римської провінції Мезія.
Фракійським еллінізованим божествам і раніше вклонялися у північно-причорноморських містах, однак тепер це набуло ще більшого розмаху. Кам’яні плити з зображенням героя на коні, з традиційним для нього деревом, обвитим змією, кабаном, іноді собакою, слугами виготовляються у значній кількості на місці для принесення їх у дар божеству. Виготовляли їх, найімовірніше, майстри, що прибули разом із залогою. Адже на аналогічних фракійських плитах нерідко в цей час постають суто грецькі боги, такі як Артеміда Партенос, Геракл, Діоніс. Тож вплив приїжджого населення був навіть у цьому. Місцеві греки замовляли у прибулих із Західного Причорномор’я греків зображення богів-покровителів свого міста. Чи означало це, що своїх богів при цьому вони тепер уявляли якось інакше? Навряд. Це також не означало, що все населення починало вшановувати нових богів. Ситуаційно могли виникати зв’язки представників одних груп населення з іншими, міжетнічні шлюби, однак жодним чином масово культи запозичуватися не могли. Та й змішані шлюби в традиційних суспільствах, навіть у багатолюдних містах, не віталися, скоріш, викликали лише осуд. Інша справа династичні шлюби боспорських правителів. Але й вони ставали поганим прикладом у повчальних пасажах античних істориків.
Верхівка суспільства дбала про своє коріння найбільше. Заможні громадяни влаштовували приватні релігійні свята, відкриті для всіх мешканців. Плебс міг брати участь у багатьох культах, хто б їх не влаштовував. Пожертви богам, помпезні процесії до святилищ, що закінчувалися бенкетами, були часто доступні всім. Так заможні громадяни або іноземці демонстрували свій вплив і статус. Що більша процесія — то більша вага події. Грецька і римська релігія не забороняла брати участь у культах нових чи досі невідомих богів. Це було однією з характерних рис політеїзму.
Невідомо, чи учасник таких культів ставав адептом нових культів і вчень. Тут, знов-таки, залежало від ситуації та від віри. Якісь події під час культу чи після нього сприймалися як знамення, а якісь забувалися. Як формувався релігійний світогляд кожної особистості, важко сказати. Однак зрозуміло, що в римський період населення було сприйнятливим до нових релігійних течій і вірувань. Не дарма їх виникало дедалі більше.
Звичайно, були й закриті релігійні спільноти. У перші століття нашої ери це — юдеї, християни, а задовго до них — різні види містеріальних об’єднань. В одних іноземних культах можна було брати участь лише за умови належності до певного етносу, в інших — лише відмовившись від вшанування усіх інших богів. Останнє було не зовсім можливе для громадян. Політеїзм передбачав можливість вшанування широкого кола богів, але разом з тим — обов’язок вшанування богів-покровителів поліса. Ухилення від нього неодноразово засуджується античними авторами і стає головною причиною гоніння християн в Римській імперії.
Обов’язкова участь усіх мешканців міста в громадському вшануванні особливо наголошувалася у культах імператорів. Імператорів прирівнювали до богів, будували храми на честь них, зображали на монетах, де раніше з’являлися лише обличчя, статуї або символи богів. Така ревність до того, щоб кожен вшановував імператора, мала свої причини: хто вклоняється імператору як богові — той кориться йому і Риму. Лояльність учасників імператорського культу стосувалася також лояльності Риму цілих міст. Зводили олтарі і храми Августів, створювали колегії культу, члени яких ставали опорою і провідником римської політики на місцях. Відмова від виконання обрядів розглядалася як образа величі. Людей жорстоко карали за це.
Культ імператора було впроваджено за правління Августа. Саме тоді імператорська влада об’єднала у складі єдиної держави різні народи, що вимагало єдиної спільної політичної ідеї. Вона мала укріпити державний устрій. Імператорський культ став тією спільною ідеологією і проіснував до ІІІ ст. н. е.
На Боспорі відправлення імператорського культу відоме з доволі раннього часу: від правління Котіса І (45–63 рр.) до Рескупоріда ІІІ (233–235 рр.) боспорські царі мали титул пожиттєвого архієрея Августів. Боспорський басилевс вважався жерцем культу імператорів.
Досі серед істориків ведуться дискусії, чи був упроваджений культ імператора в Херсонесі чи Ольвії. Жодного храму на території міст не виявлено. Інша річ, що вже наявні храми чи олтарі могли використовуватися для проведення цього культу. Головними свідченнями в Херсонесі є згадка про верховного жерця, архієрея, гіпотетично імператорського культу. Можна припустити, що опосередковано культ божества правителів відображають написи офіційного характеру кінця ІІ ст. н. е., де Августа і Тита Елія Адріана Антоніна названо богами. Навіть саме зображення імператорів і членів їхніх родин на монетах можна пов’язувати з героїзацією правителів, оскільки до цього античні монети містили лише зображення богів і героїв, зокрема й обожнених елліністичних монархів. На херсонеських монетах із 212 р. точно атрибутовані зображення імператорів на аверсі. При чому реверсом завжди слугувало зображення Партенос, на рівень з якою ніколи не ставилися смертні. З офіційною зміною релігії і з закриттям провінційних монетних дворів у другій половини ІІІ ст. образи херсонеських богів зникають з монетних типів.
Загалом, кількість пам’яток, пов’язаних із культом імператорів у Херсонесі, Ольвії та Тірі — незначна. Причина цьому — характер цього культу, який був суто офіційний і не справив значного впливу на релігійне життя населення. У самих римських провінціях, зокрема у Фракії, будівництво храму покладалося на поставлену імперську адміністрацію, або на керівництво міста. Цей храм зображався на монеті, а таким містам надавали престижний титул неокори. Нічого подібного в Херсонесі та на Боспорі не прослідковується. Є обличчя імператорів на монетах, де інша сторона монети зайнята зображенням богів-покровителів, які не сходили з карбування століттями. У Фракії цей культ був частиною релігійних уявлень і відобразився в житті населення, тоді як у Північному Причорномор’ї його відправлення мало на меті суто політичні вигоди для соціальної верхівки населення. Загалом грецьке населення цього регіону було слабко романізоване. На відміну від «політично зумовлених» культів, Партенос херсонесити вшановували від заснування поліса до кінця античності. Храм верховної богині застав Капітон ще 380-х рр. н. е.
Значною групою населення в Херсонесі, Тірі та інших містах у перших століттях нашої ери були солдати римської залоги, розквартировані в місті і найближчих пунктах округи, які підтримували римські провінційні культи. Тоді релігійну ситуацію в античному центрі визначала подрібненість і відокремленість соціальних груп, а через те існування кількох субкультур, в яких релігійний світогляд проходив окремий шлях розвитку. Такими групами були соціальна верхівка, що користувалася привілеями римського протекторату; римський гарнізон — солдати-іноземці з родинами і оточенням; ксени (іноземці), що з тих чи інших причин потрапляли в місто і продовжували підтримувати звичні для своєї батьківщини культи, і рядове населення нащадків грецьких переселенців, що кількісно, вочевидь переважало над іншими групами. Саме в цей час є підстави говорити про офіційні, а не полісні культи, оскільки, не дивлячись на збереження певних рис полісної організації, давніх культів, зокрема богів-покровителів поліса, нащадки колоністів становили більшість, але все одно частину всього населення і були задіяні в культах, важливих для декларування прихильності до іншої держави.
Учасниками культів, засвідчених у святилищах богів римського і фракійського походження, були, вочевидь, самі солдати гарнізону. Наприклад, у культовому комплексі в schola principalium в Балаклаві вшановували Юпітера Доліхена і традиційно-римські божества, зокрема Діану. Храм Юпітера Доліхена збудували солдати І Італійського легіону, який з часу його формування перебував на території Мезії.
Юпітер Доліхен був місцевим божеством Доліхії, регіону Північної Сирії. Особливо популярним він став у ІІ ст. н.е. на території Римської імперії, де в ньому вбачали іпостась верховного Юпітера Найвеличнішого. Зображали Доліхена стоячи на бику, іноді з орлом, у військовому обладунку і гостроверхій шапці.
Культовий комплекс у Балаклаві — це єдина в Південній Тавриці споруда римського періоду, вигляд якої піддається реконструкції, за знахідками баз колон та іонічної капітелі. Звідти походять також олтар із присвятою Вулкану, постамент статуї Геркулеса, якого вшановували в Італії та римських провінціях. Він вважався покровителем імператора і солдатів, героєм, якщо допомагав перемагати. Численні пам’ятки його культу відомі у Подунав’ї. Вулкан — традиційний для римського пантеону бог, що оберігав від пожеж. У міфах він був богом полум’я, що руйнує і очищає. Існував звичай очищати спалюванням захоплену в переможених зброю на честь бога Вулкана.
Римській армії також належало святилище в Хараксі, де знайдено олтарі та плити з присвятами Юпітеру Найкращому Найвеличнішому і Юпітеру Хранителю від імені кількох посадових осіб римської армії, також від імені простих солдатів та моряків. Солдатами також використовувалася культова споруда у верхів’ї Козачої бухти, адже тут розташовувався пункт римської охорони. Релігійного життя стосується знайдена тут плита із зображенням вершника, що вважається присвятою від грека, адже звали його Діонісій. Олтарі з присвятами Юпітеру Найкращому Величному виявлено у Херсонесі біля оборонних мурів, Геркулесу (або із вказівкою на назву підрозділу) на некрополі біля Карантинної бухти. У Херсонесі вшановували також Меркурія, Юпітера Доліхена, Вулкана.
Солдати римської залоги в Ольвії теж побудували святилище на території Верхнього міста. Порівняно невеликий культовий комплекс проіснував до середини ІІІ ст. н.е. Там, крім загально-римських, вшановували фракійських богів. Напис із Ольвії свідчить, що Аврелій Юліан збудував у місті храм, присвячений Серапісу, Ісіді, Асклепію, Гігіеї та Посейдону.
Припускають, що римській залозі могло належати святилище на Сакському пересипі. Тут вшановували фракійського героя-вершника, Геру, Матір богів, Артеміду і, можливо, Юпітера Найкращого Найвеличнішого та Мітру-Таврокона. Утім усі посвяти написані грецькою, тож або місцеве населення використовувало це святилище, або розквартирований тут римський пост, як і всі інші у цьому регіоні, складався з солдатів неримського походження, які в побуті використовували грецьку мову. Адже з часів Адріана (117–138 рр.) до складу римських військових підрозділів почали масово набирати уродженців провінцій. Солдати, як і все населення імперії, в місцях своєї постійної дислокації мали відправляти культи богів офіційного пантеону, на чолі яких стояв Юпітер Найвеличніший та імператори. На Боспорі засвідчене вшанування культу римських імператорів, однак написи латиною тут невідомі.
У Херсонесі відомі олтарі з написами, в яких йдеться про виконання обітниці, вочевидь за покладене на божество залагодження приватних справ. Наприклад: «Юпітеру Найкращому Величному присвячено. Тит Еренній… з ординатором і… спорудили. Виконують обітницю, жертвуючи по заслузі»; «Непереможному Мітрі… виконав (обітницю, жертвуючи по заслузі)» або просто «За здоров’я, за обітницею».
Культ Мітри в Стародавній Греції мав виключно містеріальний характер. Мітру вшановували чоловіки в таємних «братствах», місцем зібрань часто слугували печери. Учасниками містерій ставали ті, хто пройшов жорстокі фізичні випробування. Мітраїзм був важливим для підтримки військової доблесті в римській армії, оскільки «Непереможний» бог забезпечував перемогу солдатам. Сім рівнів посвяти в містерії відповідали деяким військовим званням. Можливо, вислуги в армії підтверджувалися пройденими рівнями випробування.
Солдати займали відділену від основної території міста цитадель і певні будівлі в районі західної оборонної стіни. Поза святилищами римських солдатів знайдено вотивні плитки ІІ–ІІІ ст. н. е., на яких зображали фракійських вершників та інших богів. З Херсонеса відомі плитки, що представляли Діоскурів, Артеміду, Діоніса, Мітру, Гекату, Геру; з Харакса — Діоніса, Мітру, Гермеса, Артеміду, Гекату; із Сакського пересипу — Геру, Кібелу, Артеміду, Юпітера, Мітру, Асклепія; з Ольвії — 5 плит з вершником і 4 з Мітрою Тавроконом, по одній — із зображенням бородатих богів і Деметри з дочкою Корою; з Тіри — зображення вершників і Артеміди.
Інші знахідки, що стосуються релігійного життя солдатів і зафіксовані поза їхніми святилищами — поодинокі. Це привізна статуетка Зевса (або Юпітера) І ст. н. е. — в ХІХ кварталі; присвята «богам, що дослухаються» початку І ст. н. е. — в ІХ кварталі; присвяти Зевсу Димеранському на вотивній плиті ІІІ ст. н. е. з ділянки некрополя вздовж дороги і на кубку першої половини ІІІ ст. н. е., знайденому під водою, біля берега Стрілецької бухти. Локалізація культових пам’яток, які свідчать про релігійне життя римських солдатів, долучає до висновку, що культи римських божеств, які відправлялися солдатами, якнайменше поширювалися серед населення Херсонеса.
Кількість фракійських культових пам’яток не мусить свідчити про серйозні релігійні зміни серед населення. Вплив провінційно-римської культури, що виражався у змінах в матеріальній культурі Херсонеса, не мусив бути наслідком релігійних запозичень, зокрема, культів залоги. Досі більш чи менш надійним підтвердженням цього вважається зображення Партенос у рельєфі виготовлене на зразок фракійських посвятних плиток. Та чи свідчить це саме про релігійні впливи? Можливо, слід обмежитися висновками про конструктивні особливості вотивного рельєфу. Вони могли бути зумовлені тим, що пам’ятку замовили в майстра, який працював при залозі або ж орієнтованого на її потреби, а тому використовував стандартну форму плиток.
Солдати вшановували не лише богів офіційного римського пантеону, а й тих районів, де вони мешкали до того часу, як їх узяли на службу в підрозділи римської армії. Тобто серед військовослужбовців римських залог, дислокованих у Північному Причорномор’ї не було єдності світогляду та ідей. Їхні релігійні уявлення були синтезом різних релігій. Офіційна релігія Риму не справила істотного впливу на політеїстичну релігію грецького населення міст півдня України. Еллінські божества досі користувалися значною увагою та шаною.
Єдиним офіційним римським культом, який відправлявся населенням Херсонеса, деякі дослідники вважають культ імператора, впроваджений не пізніше часу Доміціана. Умовами, в яких могли існувати підстави для впровадження в Херсонесі цього культу, була наявність гарнізону на території міста і прошарку населення, зацікавленого у зв’язках із Римом. Від підданих імператора вимагалося не лише виконання обрядів, а й віри. Та навряд чи цей культ консолідував маси населення, релігійне життя яких віддалялося від офіційної релігії в цей час. Культ імператорів, як і окремі культи римського гарнізону, не могли справити помітного впливу на релігійний світогляд грецького у своїй масі населення.
Місцеве населення продовжувало шанувати своїх богів. У Херсонесі ІІ ст. н. е. карбують на камені присвяти Зевсу Верховному. Тоді ж була видана постанова умилостивити всією спільнотою Зевса Ктесія і Катгіпердексіоса. Про громадський культ Зевса свідчить напис про будівництво міського муру.
Римський період позначався поліфонією релігійних світоглядів у межах одного міста. Крім політеїстичних релігійних течій і язичницького монотеїзму, в цей період фіксують сліди наявності адептів юдаїзму, зокрема в Херсонесі. Найяскравішим свідченням є плита з вирізаним на ній зображенням менори (семисвічника), виявлена в муруванні християнської базиліки. Вона була частиною великої громадської будівлі, очевидно, синагоги, що розташовувалася на тому самому місці. Від цієї синагоги вціліли також фрагменти тиньку з графіті івритом. Так, відомо, що в місті мешкала певна кількість юдеїв.
Набув поширення в причорноморських містах також культ Бога, що Дослухається. Йому було присвячено храмові споруди в Кітеї. Богу Найвищому присвячували рабів, яким дарували свободу. На честь Бога Найвищого, Справедливого, що Дослухається і Гримить було присвячено релігійні об’єднання в Пантікапеї, Феодосії, Фанагорії, Горгіппії, Танаїсі.
У перші століття нашої ери в античних містах Північного Причорномор’я відбувалися суттєві зміни в ідеології. Вони були пов’язані з проникненням через античні центри Південного Причорномор’я і дунайські провінції Римської імперії нових релігійних течій. Цей процес торкнувся різних прошарків населення, та передовсім, його верхівки. Він і став підґрунтям подальшого поширення християнства.