Тетяна Шевченко
Початок середньовіччя знаменував поділ населення на групи за релігійним показником. Християнська община на ІV–V ст. утвердила певні позиції в ідеології міст Боспору та Херсонеса. Християнство стало офіційною релігією на Боспорі в останній третині V ст. Якщо на початку членами релігійних общин були, вочевидь, «ксени» і «перші люди міста», тобто іноземці та представники еліти, то з часом віру приймають дедалі більше мешканців.
З ІІІ ст. на Боспорі та з ІV ст. в Херсонесі з’являється християнська символіка в похованнях, однак однозначно християнськими вважають поховання з відмежованими нішами, відомі з VІ ст. Поховальний культ язичників відправлявся переважно в межах сім’ї найближчими родичами, а поховання ранніх християн можна розглядати як громадські. Тут збиралися одновірці в дні поминання померлих і мучеників. Склепи слугували місцем відправлення культових дій, літургій та місцем поминальних трапез, що потребувало достатньо тривалої присутності одновірців у поховальній камері. Через те християнські могили відрізняються від язичницьких своєю будовою: останки померлих відгороджувалися від простору поховальної камери. Ця камера слугувала для багатократного відвідання. Підземний склеп відображав «божественний морок» і середовище, в якому відбувалися богослужіння в ранніх, ще нечисленних християнських культових спорудах. Поява склепів із такою будовою надійно фіксується лише у VI–VII ст.
Християнство пройшло довгий і складний шлях проникнення і утвердження в Херсонесі, Південно-Західній Тавриці та на Боспорі. Остаточному впровадженню християнства передував тривалий перехідний період, протягом якого співіснували старі язичницькі релігійні уявлення і нова християнська ідеологія. Багато що з досягнень античної думки було пристосовано до християнських догм. Синкретичні релігійні уявлення, містеріальні, східні еллінізовані культи на честь Ісіди, Мітри та ін. були характерні цьому періоду. Для таких культів, хоч і на честь різних богів, часто відомих ще з архаїчного періоду, як-от Діоніс або Матір богів, було властиве підвищення інтересу до життя після смерті. Культи, пов’язані з обіцянням блаженства в потойбічному світі та безсмертя, з таїнствами, посвятами були відомі протягом усієї античності, хоча менш поширеними.
Культова практика греків постійно набувала нових ознак, наприклад, частими знахідками з перших століть нашої ери стають світильники із зображеннями традиційних божеств та їхніх атрибутів. Інші ознаки релігійної практики залишалися без змін у північнопричорноморських містах протягом усього періоду античності. Тож проведення чіткої хронологічної межі між «давніми» і «новими» уявленнями неможливе.
У Херсонесі частина населення вшановувало богиню Партенос, вочевидь, до впровадження 391 р. закону, що забороняв функціонування язичницьких храмів. Про дієвість цього закону в Херсонесі свідчить те, що з V ст. християнські базиліки будуються на місці багатьох колишніх античних храмів.
Співіснування язичницької та християнської ідеології ще у IV ст. н. е. було властиво не лише для окраїн, а й для центральних регіонів імперії. Вже після офіційної заборони влади змушувати християн відправляти язичницькі культи 324 р., закладення і освячення 330 р. нової столиці імперії — Константинополя відбувалися у присутності, крім усіх інших, — язичницьких жерців. Лише 382 р. імператор Граціан позбавив їх економічної підтримки держави, хоча в Римі до кінця IV ст. до н. е. ще приносили пожертви богам язичницького пантеону. Адже 416 р. імператор Феодосій ІІ офіційно відсторонив нехристиян від громадських посад.
На сьогодні встановлено, що вже протягом IV ст. у Херсонесі існувала невелика за кількістю християнська община. Адепти нової релігії мирно співіснували з основною масою населення, яке ще не прийняло християнства. Нема чітко вираженої християнської ділянки цвинтаря у IV і на початку V ст. У цей час для поховання заможних осіб будуються склепи зі стінами, розмальованими християнською символікою.
Свідченнями поширення християнства є розписи склепів із християнськими символами. Є також археологічні свідчення — знахідки пряжок з хрестом і натільних хрестиків, а також світильники із зображеннями хреста з V ст. Час перед тим — IV і початок V ст. є перехідним до християнства, коли християни використовували язичницькі символи, коли суто християнські риси в надгробках і могилах були відсутні.
У кількох склепах на склепінні зображали лавровий вінок, в який вписано було монограму Христа з літерами «альфа» і «омега». Ці написи ніби цитують слова з Апокаліпсису про те, що Бог — це Альфа і Омега, початок і кінець всього. Вінок з античності символізував перемогу, нагороду. Нагороди від Господа чекали християни для своїх померлих родичів.
Над християнськими склепами відсутні культові церковні споруди, які зазвичай будували над місцями вшанування святих і мучеників у Візантійській імперії. З похованнями мучеників у Херсонесі, які загинули в часи Діоклетіана (284–305 рр.), пов’язують хрестоподібні усипальниці, збудовані біля базилік Західної та Східної. Заміський хрестоподібний храм також первинно був мавзолеєм. Там, у 655 р., як вважається, був похований папа Мартін І. У Херсонесі він перебував у засланні з 15 травня по 16 вересня. На тій самій ділянці некрополя відкрито ще три склепи з християнською символікою. Пізніше саме це місце стало центром вшанування мучеників. Тут протягом VІ–VІІІ ст. розташовувався головний християнський цвинтар.
За «Житіями», на прохання херсонеських християн безпосередньо до імператора Константина, в Херсонес 325 р. прибув єпископ Капітон. Його супроводжував загін з 500 солдатів на чолі з Феоною. Капітон охрестив населення міста. Над піччю, з якою пов’язували чудо Капітона, було зведено храм-мартирій, однак лише в VІ ст. Саме з цього часу оповідь про нього стала найбільш популярною. У цих життєписах йдеться також, що єрусалимський єпископ надіслав до Херсонеса в часи Діоклетіана проповідників Василія, Агафодора, Євгенія і Елпідія, які намагалися навернути до віри язичників. Утім, вважається, що місіонерська діяльність була можливою лише з VІІ ст., коли слава Єрусалима як батьківщини християнства і значного церковного центру затьмарила колишню славу Антіохії.
Самі тексти «Житій» були написані у VІ–VІІ ст. і дійшли до нас у списках, найбільш ранній з яких було укладено в Константинополі на початку Х ст. Через те дослідники ставляться до повідомлень з цього джерела про історію Херсонеса у ІV ст. з обережністю. Метою цих агіографічних текстів було укріплення слави місцевих святих, тісно пов’язаних з історією міста, для поширення християнської ідеології. Саме тоді, у VІ–VІІ ст., активно будуються християнські храми. Так само з недовірою підходять до підпису херсонеського єпископа в деяких списках діянь І Вселенського собору 325 р. Це синайський і арабський списки отців собору, які близькі між собою і походять від єдиного оригіналу, датованого кінцем VІІ або VІІІ ст. Але вже безсумнівним вважається присутність херсонеського єпископа Євферія на ІІ Вселенському соборі 382 р., оскільки його підпис стоїть серед єпископів скіфських областей, поряд з єпископами Томітанським і Анхіальським.
Християнська община в Херсонесі наприкінці ІV ст. була доволі впливовою, зважаючи і на участь єпископа у ІІ Вселенському соборі, і на наявність надійно датованих християнських поховань цього часу, і на фрагменти ранньохристиянської скульптури, знахідки лампадофора, лампад. Наприклад, відома частина мармурової скульптури фантастичного чудовиська, що стискає у пащі рибу. «Звір із бездни» був утіленням гонителів християнства, і змальовувався у ранньохристиянській літературі, тоді як риба — самих християн. Після Міланського едикту 313 р. християнство було легалізоване, а до цього часу християни могли таємно збиратися в підземному храмі, відкритому розкопками на головній вулиці Херсонеса. Пізніше над цим храмом була побудована наземна церква-мартирій одного з перших мучеників. Утім це лише припущення, адже за археологічними дослідженнями з’ясовано, що обидві частини храму будувалися одночасно на місці поховання заможного мешканця. У період появи перших християнських общин часто для богослужінь використовувалися місця поховань, адже вони були недоторканними.
У Пантікапеї на той період християнська община була настільки численною, що на некрополі було виділено спеціальну ділянку, де ховали виключно християн. У Херсонесі лише у V–VІ ст. з’являється невелика капличка, можливо, над могилою папи Мартіна, навколо якої здійснюються поховання християн, потім на її місці зводиться Заміський хрестоподібний храм-мартирій у ІV ст.
Те, що християнська община не була численною в містах Північного Причорномор’я ІV–V ст., відповідає історії навіть найбільших міст Римської імперії, де християнські общини об’єднували не більш ніж п’яту частину населення. Християнство приймали здебільшого представники соціальної верхівки населення, які сподівалися отримати від центральної влади певні привілеї. Саме цим прошаркам належали склепи з ранньохристиянським живописом, що з’явилися в Херсонесі з V ст. Адже оздоблення поховальних споруд живописом потребувало суттєвих матеріальних затрат, тож не було доступне для бідніших представників суспільства.
Сюжети та особливості християнських розписів поховальних склепів свідчать про значний вплив на ранньохристиянську общину міста ідей неприйняття античних художніх образів, що було найбільш властивим для Сходу імперії та релігійного вчення монофізитів з його повним запереченням людської природи Христа, неприйняттям античної культури, аскетизмом і подвижництвом. На Ефеському соборі 449 р. монофізити тимчасово отримали гору над ортодоксальним вченням і лише на Халкидонському соборі 451 р. константинопольські отці перемогли. Через те є підозра, що мандрівні монахи-монофізити, що переселялися з Малої Азії в Херсонес, мали вплив на ще нечисленну християнську общину. Частина заможних херсонеситів могла підпасти під їхній вплив, що відобразилося на розписах родинних склепів християн. Наприклад, в Єгипті прихильниками цього вчення були і представники широких мас, і міщани та дехто із знаті. Можливо, в Херсоні це було наслідком послаблення впливу центральної візантійської адміністрації аж до часу імператора Зинона (474–491 рр.). Лише в першій половині VІ ст. Візантія активізувала свою політику в Тавриці, а херсонеська церква почала орієнтуватися на Константинополь. Про це свідчить і діяльність у Херсонесі єпископа Капітона, і заслання сюди папи Мартіна І, який проводив церковну політику наперекір духовенству Константинополя, яке підтримував імператор.
Але й тут, як у східних районах Візантії, вже починається процес поступового використання людських образів, як у найпізнішому склепі цього періоду в Херсонесі. До VІІ ст. ранньохристиянська символіка у візантійському церковному мистецтві вже поступилася місцем антропоморфним релігійним зображенням.
На Боспорі та в Херсонесі діяли християнські храми. Відомі і храми-хрещальні. Слово «хрещення» грецькою звучало «баптізма» і в перекладі означало «занурювання». Тобто спосіб хрещення криється вже в самій назві. Сам обряд був завершенням тривалих приготувань. Відповідно до етапів цих приготувань, майбутні християни поділялися на слухачів, колінопреклонених і оголошених. За кожною із цих груп було закріплене місце перебування під час богослужіння в храмі. Жоден із них не мав права стояти в центральній частині — в наосі. Для них відводився притвор (нартекс), зазвичай, у західній частині. Перехід від однієї групи до іншої було затверджено 314 р. на Неокесарійському помісному соборі. 364 р. на Лаодікійському соборі обговорювалася необхідність навчати догматів усіх оголошених. І вже VI Вселенський собор постановив, що кожен, хто готується до хрещення, має вивчити віру. Лише з VI ст. практикувалося хрещення немовлят, а настанови оголошеним щоразу менше пов’язувалися з обрядом хрещення.
У IV ст. уцілілі рештки херсонеських і боспорських храмів були свідками обряду хрещення дорослих. Хрещення дорослих, а особливо перед смертю або в час тяжкої хвороби, було однією з причин заміни трикратного занурювання в освячену воду обливанням. Саме відтоді такий спосіб хрещення набув поширення. Археологічно зафіксовані спеціально виготовлені для цього білоглиняні чаші. Закінченням обряду хрещення було миропомазання і одягання натільного хреста. Втім у похованнях Південно-Західної Таврики, та й інших частин Північного Причорномор’я, такі хрестики з’являються доволі пізно, у VI–VII ст. Це може означати порівняно пізнє поширення тут християнського поховального обряду, а може відображати звичай передавання хрестиків спадкоємцям, родичам або послідовникам. Таку практику підтверджують пізніші життєписи святих, зокрема «Києво-Печерський патерик».
Античні склепи також вважалися сакральним місцем, ніби храмом померлого, але ці уявлення не були догмою і мали багато варіацій. На відміну від язичницького мистецтва античної епохи, ранньовізантійське відмовлялося від реалістичного трактування світу. Тут його замінили символи, значення яких було доступне лише посвяченим.
Більшість склепів із розписами використовувалися лише до другої половини VІ або до початку VІІ ст. Це був час масової християнізації населення і широкого храмового будівництва. Такі події спричинили певні зміни в християнському поховальному обряді. Почали хоронити у храмах не лише духовенство, а й представників соціальної верхівки, якій раніше й належали склепи з християнськими розписами. На початкових етапах поширення християнства поховання померлих не регламентувалося догмами, зокрема й постановами церковних соборів. Тому нерідко використовувалися й античні традиції. Лише до ІХ ст. продовжували дотримуватися відомої з античності заборони ховати померлих в межах міста. Раніше це було зумовлено страхом осквернити святині похованням померлих, що в язичництві вважалися ритуально нечистими.
Багаті на символи мозаїчні підлоги херсонеських базилік, які дійшли до нас із VІ–VІІ ст. Тут виноградна лоза, канфар (чаша), грона винограду, птахи, тварини, павичі. Усе разом символізувало рай, Христа і його вчення, повторювало образи розпису поховальних склепів. Або ж поховання намагалися зробити подібними до храму. Символічними були навіть кольори. У херсонеському ранньохристиянському живописі використовували червоний, чорний, блакитний, жовтий, темно-червоний.
Херсонес (Херсон) не раз фігурує в християнській агіографічній традиції. Церковні джерела повідомляють, що римський єпископ Климент, прибувши у засланні до Херсонеса 94 р., застав там понад 2000 християн, а за його перебування в місті, було побудовано 75 церков та навернено на віру по 500 осіб щоденно. Утім історичний аналіз цих джерел дещо зменшує ці цифри. Навіть якщо не піддавати сумніву факт існування римського єпископа Климента як історичної особи, його перебування в Херсонесі, а також така кількість пастви не знаходять підтвердження. Вперше згадки про перебування Климента і його мученицьку смерть в Херсонесі з’являються не в перших переписах «Церковної історії», а лише на початку V ст. А згадки про видобуток мармуру неподалік міста наштовхують на думку про півострів Херсонес Фракійський, який могли сплутати з Таврійським, де мармуру бракувало.
Широка християнізація населення Північного Причорномор’я почалася у VІ–VІІ ст. і була пов’язана з активною політикою візантійських імператорів у Тавриці. Це був час канонізації херсонеських мучеників. Саме цим часом датуються храми, поховальні склепи з християнською символікою, надгробки із зображенням хреста або у вигляді хреста, зображення хреста на херсонеській монеті (за імператора Тіверія Маврикія (582–602 рр.).
У Херсонесі будувалися переважно базиліки. У VІ ст. будується так звана Уваровська базиліка, що протягом наступних віків була головним кафедральним храмом міста. Біля неї — хрещальня. Комплексами забудовуються так звані Західна, Східна і Північна базиліки, «базиліка в базиліці», базиліки 1932 і 1935 рр., базиліка на пагорбі та ін. Це було масове церковне будівництво і воно збігається з укріпленням тут позицій центральної візантійської влади за імператора Юстиніана І. Тоді всі Південна Таврика увійшла до складу Візантійської імперії. Тож посилення позицій християнської церкви вважається наслідком цілеспрямованої діяльності візантійської адміністрації. Остаточна перемога християнства тут, як і у всій Візантійській імперії сталася, перш за все, завдяки суттєвій підтримці візантійських імператорів та центральної адміністрації. Однак, вцілілі написи та їх дослідження вказує, що християнські культові комплекси зводили і оздоблювали за рахунок приватних пожертв, до того ж не лише знаті. Один з таких написів часів імператора Зинона (474–491 рр.) свідчить, що частина податків імперській адміністрації залишалася у розпорядження міста і призначалася для місцевого будівництва.