Юрій Мосенкіс
Серед міфологічної спадщини давніх часів зустрічається сила-силенна різноманітних образів. Одні з них сягають прадавніх часів, а інші — пов’язані вже з історичним минулим. Те, як вони формувалися, досить цікава тема для дослідження. Показовими щодо цього є два образи — прадавній — Ящура і цілком історичний — князя Кия, на прикладі яких ми покажемо, як створюються та живуть такі образи.
Ящер
Ящер, ящірка; ящур «саламандра» і «назва істоти, згадуваної у весняній хороводній грі, що носить ту саму назву»********. Цікаві форми рос. діал. м´ыщерка (новгородське), нéщелка «ящірка»********, болг. гущер [ґуштер] «ящірка» (пор. іще Качер — одна з форм імені Ящур у грі********, про яку див. нижче). Праслов’янське *aščerъ вважають спорідненим із грецьким skaris «вид хробака», а зв’язок із грецьким eskharos «вид риби» й перським aždar «дракон, ящірка» ставлять під сумнів********. Порівняйте також грецьке askaris «глист», а особливо askalabotes «ящірка», що визначається як догрецьке********. Укр. діал. скрáколь, скракуля «велика зелена жаба»********.
******** Словарь української мови / Упор. Б. Д. Грінченко. — К., 1996–1997. — Т. 4. — С. 547.
******** Фасмер М. Этимологический… — Т. 3. — С. 28, 71.
******** Агапкина Т. А. Лещина // Славянские древности: Этнолингвистический словарь / Под ред. Н. И. Толстого. — М., 2004. — Т. 3. — С. 111.
******** Фасмер М. Этимологический… — Т. 4. — С. 573. Пор.: Марр Н. Я. Избранные… — Т. 5. — С. 58–59; Тищенко К. М. Іранські ізоглоси слов’янських мов // Східний світ. — 1994. — № ½. — С. 125–126.
******** Откупщиков Ю. В. Догреческий… — С. 114.
******** Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. — Запоріжжя, 1992. — Т. 4. — С. 75.
Цікаве російське діалектне щур «дощовий черв’як»******** (пор. щурине масло «маса з дощових черв’яків»********), існування якого підтверджує зв’язок із (до)грецькими словами (ящур : askaris = щур : skaris). Схоже на наведені слова і грецьке sayros «ящірка» (звідки й динозавр), «етимологічно неясне»********.
******** Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка.
******** Войтович В. Українська міфологія. — К., 2002. — С. 530.
******** Етимологічний... — Т. 2. — С. 73.
Нарешті, порівняйте навіть селькупське кощяр «мамут»******** при тому, що мамут у Сибіру уявлявся як підводне змієподібне божество (пор. давньоінд. naga «змій» і «слон»). Тепер уявлення про ящера і на Дніпрі, і особливо в Новгороді (за Б. О. Рибаковим — див. нижче) можна порівняти з індійсько-сибірським уявленням про водного слона (мамута), однак сам цей образ задовільного пояснення поки що не має (якщо не вдаватися до гіпотез криптозоологів).
******** Природа и человек в религиозных представлениях народов Сибири и Севера (вторая половина ХІХ — начало ХХ в.). — Л., 1976. — С. 116.
Порівняйте, можливо, шумерське sukhur — вид риби, припускають її ототожнення з Barbarus (риба-вусач)********. Є й схоже осетинське gaekkoyri «ящірка» — походження неясне********; ахвахське (дагестанська мова) кІаццара «ящірка»********. Чи випадкова звукова схожість наведених слів, а чи принаймні частина з них сягає спільного джерела — слід вивчати.
******** Слово за: Емельянов В. В. Древний Шумер: Очерки культуры. — СПб., 2001. — С. 325.
******** Абаев В. И. Историко-этимологический… — Т. 1. — С. 511.
******** Языки народов СССР. — М., 1966–1968. — Т. 4. — С. 339.
М. С. Державін порівнює уявлення про один із різновидів демонічної ламії в болгарському фольклорі («аджер ненаситний», назва сягає іранських мов) із кавказькими вішапами********, про які докладніше див. під словом щупа.
******** Державин Н. С. Кралевич Марко и Илья Муромец (Палеоэтнологический очерк) // Советская этнография. — 1947. — Т. 6/7. — С. 112.
Б. О. Рибаков вважає, що давні слов’яни мали особливе божество нижнього світу — Ящера. «Для населення київського Подніпров’я культ ящера як господаря “нижнього світу” добре засвідчений для VI–VII ст. (пальчаті фігури з головою ящера). У новгородській землі цей культ був, очевидно, в повному розквіті й набагато пізніше, у Х–ХІІІ століттях»********. Він звертає увагу не лише на відомості про величезних ящірок, які водились у Східній Європі аж до XVI століття********, а й на повідомлення псковського літописця (від 1582 р.): «Того ж лета изыдоша коркодили лютии звери из реки и путь затвориша; людей много поядоша… И паки спряташася, а иних избиша»********. Учений вважає, що в давньому слов’янському уявленні про світ бог-ящер був головним і розпоряджався навіть ходом самого сонця. Він припускає, що часті зображення ящера на речах із Середнього Подніпров’я і з берегів Росі можуть бути пов’язані з тим, що посеред русла Росі в районі Корсуня є довгий гранітний острівець (близько 150 м), який надзвичайно нагадує ящера. Культ ящера був дуже поширеним у слов’ян, його зображення виявлені на українських бандурах і новгородських гуслах********. У Новгороді «морди ящера прикрашали покрівлі будинків, що ще раз пов’язує цю істоту з темою води, в даному випадку дощової. Відоме ритуальне берло, призначене для якихось ритуальних процесій у вигляді ящера»********.
******** Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси... — С. 265.
******** Там само. — С. 135.
******** Там само. — С. 281. Пор.: Бобков А. Вторжение в мир Ящера // Вокруг света. — 2000. — № 4. — С. 4–8.
******** Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси... — С. 291–292, 765. Пор.: Войтович В. Українська міфологія. — К., 1992. — С. 617.
******** Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси... — С. 280.
«Ні в літописах, ні в основних повчаннях проти язичництва, ні в чарівних казках, які є рудиментом міфу, ящера немає. Тому питання про цей культ ніколи не ставилося в літературі... Слова “ящер” немає ні в тритомовій праці О. М. Афанасьєва, ані в двотомовому енциклопедичному словнику “Міфи народів світу” (М., 1982)»********.
******** Там само. — С. 278.
«Утім, культ ящера не був тільки локальним. Сучячи з широко розповсюдженої хороводної гри “В ящера”, яка імітує жертвоприношення дівчат, і з наявності язичницького божества “Iasse” (поряд із Ладою та Лелею) в поляків, цей культ був широко розповсюдженим у слов’ян»********.
******** Там само. — С. 765.
Припускають, що образ змія-дракона-ящера (див. також мотиль) виник у глибоку давнину, В. М. Василенко знаходить його на бронзових фібулах VI–VII ст. Цей образ відображений у билинах та казках********.
******** Боровський Я. Є. Світогляд давніх киян. — К., 1992. — С. 37.
Образ дракона-змія добре відомий у культурах не лише передньоазійсько-східносередземноморського кола, а й у культурах балкансько-дунайсько-карпатського кола. «Дракон-Змій, володар темних глибин та підземно-водної безодні, який водночас може і налітати на землю згори у вигляді зливи, і підійматися знизу як повінь»********. Це яскраво-образне визначення дуже близьке до кавказьких уявлень про вішапів (див. щупа).
******** Павленко Ю. В. Дохристиянські... — С. 54–55.
Порівняйте слово пра-щур і давно пов’язуване з останнім цур (рос. чур)********. «Чур (цур) — хатній дух, охоронець домашнього вогнища та заступник роду. Любить жити у чурі — деревині, якою розпалюють піч»******** (співвідносний із опорним стовпом?). «Чур або Цур, ст. сл. Щур, — це обоготворений предок, пор. пращур… Божок Цур охороняв і родове майно, границі»********.
******** Войтович В. Українська міфологія. — К., 2002. — С. 596.
******** Там само.
******** Огієнко І. І. (Іларіон). Дохристиянські… — С. 125.
За В. В. Мартиновим, прасл. *praščurъ споріднене з литовськ. prakuréjus «прародитель» і давньогрецьк. kyrios «пан, господар», а також прасл. *kury «курва» — «жінка роду, громади» > «жінка в умовах поліандрії». Германські паралелі походять зі слов’янських мов********.
******** Этымалагічны слоўнік беларускай мовы. — Мінск, 1978. — Т. 5. — С. 166–167.
У білоруських уявленнях Чур описаний як родове божество, предок, родоначальник, охоронець меж земельних володінь; адчурацца — спершу відмова від роду та родового майна, вихід з-під влади та нагляду Чура. У білоруській мові відомі вислови Чур мяне! — коли до дівчини чіпляється нахаба, а вона просить захисту родового божества; Чур табе на язык! — прохання, щоб Чур примусив замовкнути; Чур маё! Чур разам ці папалам! — звертання до Чура як оборонця власності********.
******** Богданович А. Е. Пережитки древнего миросозерцания у белорусов: Этнографический очерк. — Гродно, 1895. — С. 64–65; Живописная Россия: Отечество наше в его земельном, историческом, племенном, экономическом и бытовом значении. — СПб.; М., 1882. — Т. 3. — Ч. 2: Белорусское Полесье. — С. 270; Беларуская міфалогія / Укл. У.А.Васілевіч. 2-е выданне. — Мінск: Універсітэцкае, 2002. — С. 33–34.
Зі словом пращур співвідносять не тільки ім’я «загадкового божества Щур», також Чур, Цур********, а й болг. діалектн. хóщур «рід, походження, коліно»; виходячи з близькості значень прадід і пращур, ототожнюють дід і *щур; указуючи на близькість слів дід і дядько, звертають увагу на суголосся *щур і болг. шýрей (укр. шуряк, рос. шурин) “брат дружини”, шурá «сестра дружини», шуренáйка, шýрейка, шýрина, шýревица «дружина брата», залучають також болг. щерка «донька»********. Усі ці зіставлення потребують ретельної перевірки.
******** Панчовски И. Г. Пантеонът на древните славяни и митологията им. — София, 1993. — С. 120.
******** Барболова З. Успоредици между имена на славянски езически богове и роднински термини // Слов’янський збірник / Відп. ред. А.К.Смольська. — Одеса, 1998. — Вип. V. — С. 23–24.
Культ предків виявлявся у шануванні чура або щура********. Порівняйте іще: «Щур — бог межи, по ту сторону которой — смерть (прищуриться-жмуриться-жмурик, т.е. мертвец). Не путать с чурами, чур связан с культом предков-охранителей жилища (чураться). Чуры — духи-хранители, а щуры — типа римских ларов, лемуров, духов смерти, от которых откупались»********. І тут потрібні додаткові аргументи.
******** Соколов Ю. М. Русский фольклор. — М., 1938. — С. 130.
******** Гаврилов Д. А., Наговицын А.Е. Боги славян. Язычество. Традиции. — М., 2002. — С. 139.
Припускають, що дохристиянське цур-пек тобі дорівнює християнському хай тобі чорт, хай тобі грець. Слова цур і пек пов’язують із відцуратися і спекатися********.
******** 100 найвідоміших... — С. 190.
І. С. Нечуй-Левицький вважав, що у вислові цур тобі, пек тобі! за аналогією з російським чур = щур у пращур маємо наймення домовика цур, а пек нагадує, що «домовик то був давній бог печі, український пенат»********.
******** Нечуй-Левицьций І. Світогляд... — С. 54.
Несподіваний слід культу ящера у зв’язку з культом гороху (див. горох) знаходимо у веснянці, яку співають дівчата (за П. П. Чубинським):
Сиди, сиди, Ящуре,
Горохвяний вінку,
Піймай собі жінку,
Як перепілку********.
******** Цит. за: Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській календарній обрядовості // Народознавчі зошити. — Львів, 1999. — № 2. Спеціальний випуск: Ритуал. — С. 45.
Але частіше Ящер пов’язується не з горохом, а з горіхом: «В усіх варіантах гри місцем помешкання “Ящера” є саме кущ ліщини”, Ящер — “любвеобильный змей в ореховом кусте»********. Ідеться про весняну гру в ящура********.
******** Агапкина Т. А. Лещина // Славянские древности: Этнолингвистический словарь / Под ред. Н. И. Толстого. — М., 2004. — Т. 3. — С. 112.
******** Нечуй-Левицьций І. Світогляд... — К., 1993. — С. 32.
Порівняйте російську пісню, записану аж в Іркутській губернії (український переклад М. Н. Москаленка):
Сиди, сиди, ящір,
Ладо, Ладо!
На золотім стільці,
Ладо, Ладо!
Гризи, гризи, ящір,
Ладо, Ладо!
Горіхове зерня,
Ладо, Ладо!
Іще того мало,
Ладо, Ладо!
Мало, недостало,
Ладо, Ладо!
Пойми, пойми, ящір,
Ладо, Ладо!
Красную дівоньку,
Ладо, Ладо!
Із ліпших найліпшу,
Ладо, Ладо!********
******** Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі / Упор., передм. та перекл. М. Н. Москаленка. — К., 1988. — С. 124.
З наведеної пісні можна зробити кілька висновків. По-перше — про жертвоприношення драконові найкращої дівчини. По-друге — про магічну роль горіха, можливо, джерела сили (див. горіх). По-третє — пор. не тільки Ладу як жертовну дівчину, подібну до Марени (див. Лада), а й давньогрецького дракона Ладона.
«Спів основної пісні [про Ящера] часто супроводжується приспівом:
В інших варіантах наявний поховальний мотив: викопування ями й поминки по Ящеру. Гра в ящера широко відома на Україні, в Росії та в Білорусії»********. Таким чином, Ящер може і приймати жертву, і сам бути жертвою (порівняйте міркування В. Я. Проппа про еволюцію уявлень від проковтування героя змієм до подолання змія героєм).
******** Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси... — С. 153.
У білоруській пісні:
Сядзіць, сядзіць Яшчар,
Гэй, нам, гэй,
На залатым крэслі,
Гэй, нам, гэй,
Гарэшачкі лушчыць…
Купім чамярыцы
Яшчара паіці********.
******** Земляробчі каляндар / Укл. А.І.Гурскага. — Мінск, 1990. — С. 95. Див. іще Земляробчі каляндар / Укл. А.І.Гурскага. — Мінск, 1990. — С. 355.
В іншій білоруській пісні дівчина співає:
Яшчарочак, мой паночак,
Проша аддаць мой вяночак...********
******** Земляробчі каляндар / Укл. А.І.Гурскага. — Мінск, 1990. — С. 95.
«Гра “Ящер” становить немало труднощів для розшифрування архаїчного ядра, яке, поза сумнівом, склало її основний зміст... Слово ящер, скоріш за все, виникло як одне з узагальнень фантастичних чудовиськ із ознаками гігантських рептилій, тобто гіпотетично може розглядатись як синонім Дракона»********. Ящера як чоловіче начало порівнюють із Вогняним Змієм, який у слов’янському фольклорі зваблює дівчат. Підкреслюють, що у грі Ящер «може виступати в ролі “нареченого” всіх присутніх дівчат»********. Форму Ящур зіставляють із щур, пращур, указуючи також на табуювання словесного позначення предка і вживання його назви в заклинанні типу рос. чур меня! (Авторитетні дослідники розглядають Чур як ім’я язичницького божества-предка********, реконструюють праслов’янську******** форму *Č’urъ і пов’язують його з Родом********.) «...Очевидно, що обидва ігрові образи — Ящер і Ящур — включаються в широкий пласт міфологічних уявлень східних слов’ян про Змія і Пращура, в системі яких співіснували й сполучались як верховні божества небес (передусім Перун), так і чоловічі божества нижчого рангу, які більше мали відношення до різноманітних водних культів (разом із жіночими) і часто виступали у звірячому або змієподібному вигляді. Зближення (на різних рівнях) образів Змія і Пращура, можливо, свідчить про першого як про одного з тотемних предків слов’ян (поряд із іншими тотемами, з яких більш або менш доказово вимальовуються Вовк, Соловей, Сокіл)»********.
******** Бернштам Т. А. Следы... — С. 21.
******** Там само. — С. 23.
******** Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (Древний период). — М., 1965. — С. 187.
******** Про їхню належність саме до праслов’янської мови див.: Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (Древний период). — М., 1965. — С. 246.
******** Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (Древний период). — М., 1965. — С. 236 із посиланням на: Соболев А. Н. Загробный мир по древнерусским представлениям. — М., 1913. — С. 77 і наступн.
******** Бернштам Т. А. Следы... — С. 28.
Традиції культу ящера в Європі досить давні. Так, наприклад, спостерігається певна спадковість зображень ящерів у фіно-угорському мистецтві і в карельських петрогліфах пережиткового неоліту********. «Дракон, що ковтає сонце, в Шишкіні, фантастичний хижак на плиті з Чернової VIII, ящери Галицького скарбу й петрогліфів Онезького озера — все це образи давніх міфів»********.
******** Формозов А. А. Очерки по первобытному искусству. — М., 1969. — С. 228–229.
******** Там само. — С. 250.
Можна припустити, що казковий Кощій, котрий тримає в полоні дівчат (і цим дуже нагадує ящера), походить не від тюркського košči «полоняник», як вважають В. В. Іванов і В. М. Топоров********, і не від слова кістка (кістлявий), як традиційно думають, а є формою слова ящер.
******** Кащей Бессмертный // Мифы народов мира (будь-яке видання) або Мифологический словарь. — М., 1991.
Князь Кий: легенда, походження
Кий . «Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря» («Повість временних літ»). Варто звернути увагу, що ім’я Кия (для якого традиційно приймається слов’янська етимологія — зв’язок зі словом кувати********) близьке до архаїчних князівських титулів. Пор. абхазько-абазинське а-хь, а-хьы (як відомо, в абхазькій і абазинській мовах а- — префікс усіх іменників, який позначає неозначену форму — аналог неозначеного артикля), убихське хъьы «князь»********. Дуже давня назва князя реконструюється як спільна для празахіднокавказької, прасинотибетської та праєнісейської мов: празахіднокавказьке *khe, прасинотибетське *q(h)owH, праєнісейське *khiji (реконструкції С.А.Старостіна). Така спільність означає, що це слово (на позначення, очевидно, племінного вождя) існувало вже в період синокавказької (палеоєвразійської) прамови, тобто не пізніше рубежу другого і першого десятитисячоліття до н. е.
******** Див., напр.: Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд / Под ред. О. Н. Трубачева. — Вып. 13. — С. 256–258. Пор. давньолитовські уявлення про зв’язок ковальства і бога-коваля Телявеля з Перкунасом (100 найвідоміших... — С. 8).
******** Шагиров А. К. Этимологический словарь адыгских (черкесских) языков. — М., 1977. — Т. 2. — С. 34.
Порівняйте, з іншого боку, грецький архітектурний термін (який вважається субстратним і пов’язаним із егейською матеріальною культурою********) kion «стовп, колона» (з албанським відповідником), який міг контамінувати зі слов’янською назвою кия (найімовірніше пов’язаною з кувати) ще в період взаємодії того індоєвропейського діалекту, який дав праслов’янську мову, з доіндоєвропейським субстратом. На особливу роль стовпів у трипільських хатах звертає увагу Д. Гуменна********, археологічний матеріал див. у Т. С. Пассек********.
Стовпи, як відомо з глиняної моделі житла, використовувались у будівництві дотрипільської кереш-крішської культури********. Визначну культову роль відігравали колони на Криті.
******** Откупщиков Ю. В. Догреческий… — С. 40.
******** Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє: Розповідь про Трипілля. — Нью-Йорк, 1978. — С. 23–25.
******** Пассек Т. С. Трипольская археологическая экспедиция в 1938 г. // Вестник древней истории. — 1939. — № 1. — С. 268.
******** Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. — Львів, 1999. — Т. 1. — С. 59.
У малоазійському поселенні VII–VI тис. до н. е. Чатал-Гююк “майже в кожному з храмів... знайдені стовпи, на яких розміщені роги биків; такі стовпи... відомі й набагато пізніше як у Малій Азії, так і на давньому Криті”********. Відзначають і шанування сталагмітів із печер від неоліту Греції до мінойського й класичного періодів. Пізніше цей культ частково перетинається з культом стовпів, наближеним до поклоніння світовому дереву********.
******** Иванов Вяч. Вс. История славянских и балканских названий металлов. — М., 1983. — С. 60.
******** Там само. — С. 78.
Нарешті, порівняйте і назву малоазійського міста Кіос, від якого утворена назва мешканців кіани — як давно помічено, за тією самою моделлю, що й кияни від назви Києва********. (Пор. інтерпретацію В. І. Щербакова при всій її суб’єктивності: «Кий — це місто венедів (венетів) на їхній першій батьківщині, у Малій Азії. Але це ім’я збережене було і на берегах Дніпра, куди прийшла інша хвиля венедів. І там, на Дніпрі, знову було засноване місто з тим самим ім’ям — Київ. Очевидно, ім’я князя Кия, що заснував... це місто на Дніпрі, було дане йому за тим місцем, звідки він родом»********.) Близька ономастична основа засвідчена і на Криті в ІІ тис. до н. е. — пор. у лінійному письмі В «етнічна назва ki-je-u, яка використовується як власне ім’я в кноському написі»********.
******** Пор.: Войтович В. Українська міфологія. — К., 2002. — С. 225–226.
******** Щербаков В. И. Асгард — город богов. — М., 2000. — С. 313.
******** Перуцци Э. Структура и язык минойских надписей // Вопросы языкознания. — 1960. — № 3. — С. 21.
В уявленнях балканських слов’ян про змієподібне чудовисько ламя (походить від давньогрецької ламії) люди відправляють до нього навантаженого підпаленим вантажем осла, той ковтає його і в муках пробиває гори навколо моря, вода витікає й утворюються котловини й долини********, що нагадує українські легенди про божественного коваля (тобто Кия) і змія, якому кидають розпечене ковадло, а також про Змієві вали.
******** Плотникова А. А. Ламя // Славянские древности: Этнолингвистический словарь / Под ред. Н. И. Толстого. — М., 2004. — Т. 3. — С. 79.
Отже, можна припускати, що в імені Кия й міфі про нього маємо синтез праслов’янської назви молота індоєвропейського походження, егейської назви колони (можливо, відображеної й у назві міста Кіос) і давньокавказького (ширше — давньоєвразійського) князівського титулу.
Існує українське вірування про посуху, спричинену сваркою двох змій у пралісі. «Від їхньої люті сохнуть небо і земля. Києм, яким вдасться розборонити цих зміїв, можна зібрати громові хмари й викликати дощ», а також «допомагати в судовій справі»********.
******** 100 найвідоміших... — С. 90, 147–148.
Порівняйте іще: «Спочатку запорожці звались киями, і не тут жили, а десь у лісах, під Києвом. Киями звались од того, що ходили в походи з кийками. Якийсь, кажуть, князь Амлин, чи що, став набирать їх у своє військо...»********
******** Савур-могила: Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упорядник і автор приміток В. А. Чабаненко. — К.: Дніпро, 1990. — С. 89.
О. М. Трубачов, В. М. Топоров і слідом за ними Ю. В. Павленко припускають іранське походження імені Кия********. Існують інші гіпотези (зокрема готська). У будь-якому випадкові є всі підстави погодитися з О. В. Царуком у тому, що вивчення постаті Кия «могло б сприяти встановленню справжньої української (і не тільки її одної) історії»********.
******** Павленко Ю. В. Дохристиянські... — С. 279.
******** Царук О. В. Українська... — С. 68.