«Циклон у тихому краю» — це одне з оповідань, на написання яких вплинуло перебування Скотта й Зельди в лікарнях. Цей твір мав стати першим у циклі про медсестру-стажистку Бенджаміну-Розаліну — «Мороку її приятелям» — і молодого інтерна Білла Крейґа, який її кохає. Хоча ця дівчина кмітлива й професійна, та її врода ставить під загрозу її ж таки кар’єру: Морока надто вже приваблива, і це виводить із рівноваги як медиків, так і пацієнтів. Слова «тихий край» у заголовку спонукують не лише порівняти Мороку з циклоном у затишному лікарняному світі, але й звернути увагу на фільмовий акцент, який виразнішає упродовж дедалі гострішого й напруженішого сюжету, коли герої дедалі менше говорять або й мовчать. Фіцджеральд дуже зважав на перехід від німого кіно до звукового, і це показують оповідання про Пата Гоббі.

Фіцджеральд пишався «Циклоном у тихому краю». 31 травня 1936 року він сказав Гарольдові Оберу: «Закінчивши це оповідання, я був цілком певен, що воно найкраще з усього, що я написав за цей рік». Автор дуже хотів, щоб «Циклон» опублікували, й сподівався написати інші оповідання про Мороку. Хоча й потребуючи грошей, Фіцджеральд постановив не піддаватися на будь-які вимоги внести зміни й хотів, щоб надруковане не відрізнялося від написаного. Якщо «Сатердей івнінґ пост» піде на безрозсудність і відхилить «Циклон» «на такій підставі, як суто моральна» або якійсь іншій, то автор повідомить про це Обера, а той скасує давню умовленість — пропонувати оповідання Фіцджеральда насамперед «Посту». Про те, що Фіцджеральд брав близько до серця цю справу, свідчить його твердження: «Я б волів помістити Зельду в публічному притулку для душевнохворих і жити на гонорарах від “Есквайра” — 200 доларів за місяць».

29 червня 1936 року редактор журналу «Сатердей івнінґ пост» Джордж Лорімер та редактор відділу художньої літератури Аделаїда Нілл попросили Фіцджеральда переробити твір, причому Нілл сказала: «Особисто мене цей останній твір дуже порадував, бо показав, що містер Фіцджеральд досі може писати звичайні історії про кохання, вільні від мелодрами, яку він впровадив у своїх недавніх рукописах». Фіцджеральд не зробив змін, і «Пост» відхилив «Циклон у тихому краю». Письменник провадив свою лінію і в «Мороці» — продовженні «Циклону». В жовтні 1936 року він написав Аделаїді Нілл: «Я вважаю, що Ви недооцінили “Мороку” як оповідь, і якщо Ви можете подати будь-які можливі конструктивні пропозиції щодо неї, то зробіть це, будь ласка, але вона мені подобається такою, як є». «Пост» із запізненням прийняв «Мороку» й опублікував її 6 березня 1937 року. То було останнє з Фіцджеральдових оповідань, які регулярно друкувались у «Пості» упродовж майже двох десятиліть.