| |
Розріжу тишу на дрібні шматки
Розріжу тишу на дрібні шматки
Та встану, з попелу воскресну,
Я спопелю обтяжливі думки
І вільно піду з осені у весну.
Звабливо, неповторно розмалюю
Життя у колір я фантазії своєї,
Щасливу долю в нім я домалюю
Вона підходить для душі моєї.
Поверну вітер й хмари розведу
Я жінка, добре знаю себе,
І в натовпі людей тебе знайду
Нічого не кажи, повір у мене.
Вмить розірву я пута всі тісні
Вагання зайві я тепер відкину,
Зірки мої нашіптують мені
Просити в долі ще свою людину.
На перехресті всіх своїх доріг
Ми вкотре розминулись: я і ти,
І новий день продовжує свій біг
Пора б дорогу нам свою знайти.
Розріжу тишу на дрібні шматки
Піду від мовчазних її повчань,
Та викреслю мінорні всі думки
Зміню своє життя без коливань.
Душа
... та кричала душа
Надриваючи струни,
Мовчки плакала я
Як вночі всі поснули.
Компліменти на вітер
Я мерщій відкидала,
Гордо йшла по стежині
Що життям я назвала.
––––––––
На згадку
Я залишу Вам на згадку
У віршах свої думки,
В них — Я і Ви, відрізок долі
Моє падіння та порив...
Також залишу Вам на згадку
Кусочок серця і душі,
Розпочинаю все з початку
Вже йду подалі від межі...
Фантом
Життя: “Зупинись!
У серці є лиш тривоги,
Мені важко іти
Не дивитись під ноги.
Я стою на розпутті
Не знаю дороги,
Мені вірити ні в що
Та чекати нікого.
Я — просто фантом
Та несправжня якась,
Одягнула я маску
Що тисне в боках.
Але зняти боюсь
Бо оголена суть,
Не дозволить мені
І до ранку заснуть”.
Я можу довго тебе чекати
Я можу довго тебе чекати
Не втрачаючи віри й надії,
Важливо лиш вірити й знати
Що ти десь є... Не страшні буревії.
Нехай змінюються пори року
За зимою знову приходить весна,
За бурхливим, весняним потоком
У квітах літо промчить навмання.
Під теплими літніми зливами
Я піду осінь золоту зустрічати,
І знову ввійду у холодну зиму
Та мені важливо лиш знати...
Що, давно омріяний мною, є ти
І зараз живеш десь на нашій землі,
Високо пропливають у небі птахи
Та віру дивовижну вселяють мені.
Я знаю, наша зустріч таки буде
Може, й не зараз, а через далекі роки,
Чекати варто, щастя знову прийде
Життя нам задає свої уроки.
Напів...
Напів-розмови... Напів-тони...
Напів серйозно... Невже це ми?
Напів-погода... Напів-дощі...
Закрили небо напів-хмари...
Напів-тривога... Радість напів...
Ти, видно, милий, не зрозумів
Я більш не хочу якесь “напів”
Сама вже буду! Ти не зумів...
––––––––
Не спіши... Не біжи... Зупинись...
Не спіши... Не біжи... Зупинись...
Ти присядь на хвилинку. Подумай...
До душі своєї доторкнись
І погляд у цю мить затримай.
А на кого витрачаєш ти життя?
Ти ніколи вже його не перепишеш,
Можна ще почати з чистого листа
Проте, почерк власний вже не зміниш.
Не спіши... Не біжи... Зупинись...
Ти присядь на хвилинку. Подумай...
До душі своєї доторкнись
Ще живий і можеш все. Ти думай...
Я і не знала
Не знала я, що люблю танці під дощем
Не думала, що вмію добре танцювати,
І я не вірила, що час такий колись прийде
Що буду так спокійно я про це казати.
А я не знала, що час друзів відбере
Ні, я не думала, що часто помилялась,
І я не вірила, що доля приведе в життя
Небагатьох, які назавше тут зостались.
Я і не знала, що у світі негативу стільки є
І я не думала, що поруч такі люди,
А я й не вірила, що в мене доля гарна є —
У моїх дітях, рідних, всюди...
Не знала я, що люблю танці під дощем
Не думала я, що мелодія там різна,
Не вірила, що викличуть у серці щем
Минулі реверанси ті... Вже пізно...
Знайдеш мене
Ти знайдеш мене у житі
Де волошки цвітуть,
Край дороги на розпутті
Там де маки ростуть.
Серед польових ромашок
Що на схилі гірськім,
Серед міріад фіалок
Що у серці моїм.
Й серед поля широкого
Де дороги нема,
Край обриву крутого
Там де стежка вузька.
І на лісовій галявині
У товаристві птахів,
Та під синіми хмарами
Поміж трав і лісів.
Серед тернів колючих
І тихеньких мелодій,
Серед вітрів болючих
Та забутих рапсодій.
Якось радісно у мріях
Пробігаю по землі,
Та колись у твоїх снах
Я зустрінуся тобі.