| |
Вишивала долю
На білому полотні
Вишивала долю,
Все, що було у житті
Змалювала вволю.
Та, вкінці, як подивилась
Сумно мені стало...
Забагато ниток чорних
Я навишивала.
––––––––
Запрошу тебе у сни
Запрошу тебе у свої сни
У свою душу лагідно я запрошу,
І ми підемо разом до весни
Я стежку нашу не запорошу.
Заквітчаю її квітами, травами
Ароматом п’янких почуттів,
І гаями зеленими, і дібровами
Щебетаннями лісових птахів.
Заберу я тебе в осінь ранню
Своїм серцем щирим обійму,
Разом підемо в дорогу дальню
Крізь роки я все до тебе йду.
Зима... Сніг... Холод...
Зима... Сніг... Холод...
Душа... Біль... Розлука...
Ніби, по життю молот
Моєму, зненацька, постукав.
Вітер... Мороз... Тиша...
Передвісник страшної бурі
Серце моє залиште!
Що ж Ви його замкнули?
––––––––
Крикну я у темну ніч
Крикну я у темну ніч
День новий позову на світанні,
Щось тривожно... Та у чому ж річ?
Може, у самотності чи в коханні?
Знову я стою на роздоріжжі
Та не знаю... куди ж я маю йти,
Поблизу гори крутої, у підніжжі
Вкотре я залатую свої думки.
І шмагає по обличчю буйний вітер
Дощик проливний омиває мене,
Вдалині одинокий видніється катер
І його все далі хвилями несе.
Дві самотності
Мабуть, десь є така людина
Яка в думках до тебе лине,
Колись настане та хвилина
І щастя їх обох зустріне.
Самотності ідуть назустріч
Життя бурлить, мов та ріка,
Вони ще стрінуться віч-на-віч
Ще доля їх зведе п'янка.
––––––––
Доленька
Щось назовсім я відчужилася
Хоч і довго там приживалася,
Вже морально трішки втомилася
Чи, можливо, перестаралася?
Я стежками тими проходилась
Та швиденько назад верталася,
“Доленько ти моя!” — запитала я:
“Чому ж ти так познущалася?”
Я лиш з тобою розцвіла
У душу ввірвалось кохання
Й заполонило мене,
Я радо стрічаю світання
Стежина до тебе веде.
Мрії плекають ніжні слова
Тіло п’янить цей вогонь,
Мило... Я ожила, як весна
Серденько моє, не охолонь.
Хвилі кохання біжать по воді
Відлунням лунають у горах,
Квітами стеляться по землі
У тихих звучать розмовах.
Вирують життєдайні почуття
Шукаєм до сердець стежки,
Кохай мене так все життя
Лише одну мене ти так люби.
Нестримним потягом жаги
На волю вирвуться слова,
До віку ти мене люби
Я лиш з тобою розцвіла.
Чому одна?
Хотіла я розповісти йому про себе
Без зайвих слів, лиш поглядом своїх очей:
“Ти запитань не став, прошу тебе, не треба
Немає в мене однозначних відповідей”.
“Чому одна?” — Когось, мабуть, чекала
Та він згубився крізь життя мого роки,
Але про нього мріяти не перестала
Й робила все для того, щоби далі йти.
Сміялась доля наді мною, жартувала
Робила боляче мені, жорстоко,
Над прірвою частенько я стояла
Було мені так страшно й одиноко.
І подушка моя, і стіни про мене краще знають все
Проте, вони нічого вже нікому не розкажуть,
А вітер..., вітер хай думки мої й слова несе
В ту далечінь з тумани, що тихо ляжуть.
Завтра
Вже вчора минуло
Та більш не прийде,
Все вмить промайнуло
Нехай так буде...
Зараз — час для роздумів
Зараз — час для думок,
Добрий час для задумів:
“Як почати свій крок?”
Завтра знов я все зможу
Думка в мене така:
“Завтра я переможу,
Бо інакше ж — ніяк...”
––––––––
Дощ
По моїх скронях дощ ішов
Стікали крапельки води,
Та вітер сильно стугонів
Мене шукав, хотів знайти.
По моїх скронях дощ ішов
Він був із чистої сльози,
В життя моє ти не ввійшов
За що й подякую тобі.
З Вами та без Вас
З Вами та без Вас
Я дихаю і мрію,
З Вами та без Вас
Плекаю ще надію.
З Вами та без Вас
Всі сни мої — пророчі,
З Вами та без Вас
Ці нескінченні ночі.
З Вами та без Вас
Постіль моя — холодна,
З Вами та без Вас
Життя — мов та безодня.
З Вами та без Вас
Журлива й невесела,
З Вами та без Вас
Усім, крім Вас, я треба.
З Вами та без Вас
Я зайнята і вільна,
З Вами та без Вас
Я безнадійно сильна.