| |
Візерунки долі
Доля вишила моє життя на полотні
Чорними й червоними нитками,
І веселих, і яскравих додала мені
Та своїми поділилася думками:
“Чорні нитки — біль і смуток
Хто ж їх у житті не мав?
А червоні — то здобуток
Щастя трішки хто зазнав”
У моїх же візерунках долі
Радості та смутку було врівні,
Чому завше прагнула до волі?
Іноді, й думки були безслівні.
Глянула, в задумі, я на полотно
Все згадала, що було в житті,
Дітьми прикрашене воно було
Тому й квіти вишиті на полотні.
Мої дороги
Мене кличуть дороги — далекі й близькі
Не лякають тривоги, що в моєму бутті,
Я вже звикла до них — сучасне життя
Все ж, забуду на мить, хай ідуть в небуття.
Знов рушаю в дорогу, хоч не знаю куди
Я не всиджу на місці, мені треба іти,
Знову йду проти вітру, світить сонце в лице
Обпікає обличчя, не зважаю на це.
Я вітаю всіх зранку, людям зичу добра
Відкриваю їм душу та милуюсь життям,
Мої очі сміються, серце тихо щемить
Я всього ще доб’юся, складна в долі мить.
Розум каже: “Оглянься, вже життя пів нема!”
Серце ниє тихенько: “Я ж іще не жила...”,
Хай не зломлять тривоги мене молоду
Хай не втомлять дороги, я вже впевнено йду.
Стрімка ріка
Життя пробігло, мов стрімка ріка
Не вірю, що біжу по другій половині,
Так швидко збігли молоді мої літа
З гори високої спускаюсь на долину.
На вікнах дощ рясний малює свої кола
А я — закохана в життя. Нащо тужити?
Мене цікавить ще весь світ довкола
Я посміхаюся. Я дуже люблю жити.
––––––––
Згоріти в полум’ї чи тліти?
“Згоріти в полум’ї чи далі тліти?”—
Питання завше риторичне,
Кохання може й душу спопелити
Або ж відкинути у вічність.
А можна, як у морі, в нім купатись
І танцювати під мелодію цю дивну,
Як квіточка, щоразу розпускатись
І пісню заспівати ту..., безслівну.
Воно голубить, пестить та леліє
І щирі почуття для нас плекає,
Душа моя уже не спопеліє
Обожнюю те відчуття безкрає!
Дощ змиє всі сліди
Цей дощ сьогодні змиє всі сліди
Того прекрасного, але минулого,
Ти в моє “завтра” вже не приходи
Забудь мене, забудь усе, що було.
Я відійду сама, разом з дощем
І попливу осіннім листом по воді,
А ти, маскуючи свого серця щем
Вже мимо пройдеш, не болить мені.
Цей дощ йтиме довго, цілий день
Біля вікна ти сядеш, вип'єш кави,
Осінь холодних почуттів — не все
На що з тобою ми претендували.
––––––––
Закохана
Йду по землі легко і закохана
У тебе, квіти й небо голубе,
У поле, де всі трави скошено
Високі гори, казка де живе.
Закохана у чарівні смереки я
У хмаринку, що небом пливе,
В сосни на горі та роси вранішні
Що зникнуть, як туман спаде.
Хто я така?
Хто я така? Весна чи літо?
А може, осінь чи зима?
Я ще не визначилась чітко
І відповідей ще нема.
Я буваю надто різна
Що дивуюся й сама,
Вже якась занадто дивна
Ця уява про життя.
То весела я й сміюся
Ніби, справжня та весна,
То я вдумливо дивлюся
Наче, осінь вже прийшла.
То, буває, що розквітну
Як весняні квіточки,
То закутаюся влітку
Немов, прийшли холоди.
Все потрошки — це я нині:
Весна, осінь, літо чи зима,
У мені, як у дитині
Все це разом ожива.
До зими мені — ще рано
Нею і не стану я,
Осінь стелить шлях багряно
От у ній постою я.
Вже весна в роках минула
Та в душі моїй – вона,
Бо, напевно, щось забула
Завше у ній буду я.
Трішки літечка душею
Назбирала я собі,
В квітах пробіжу землею
Буде затишно мені.
Не прощатимусь з весною
Й літечко я не віддам,
В зиму не піду, постою
Під дверима знов одна.
Добре, що душа – весняна
Пахне літом і теплом,
Трішки осінню, що рання
Дає сили жити знов!
Я до тебе прийду
Я до тебе прийду через бурі та грози
Через всі буревії, я їх не боюся,
Омину буйні вітри та люті морози
Тільки ти хоч у мріях моїх об’явися.
Я до тебе прийду крізь золота листопад
Й осіннім листом тихо впаду під ноги,
Можливо, зустріч ця буде і невпопад
Але давно я шукаю до тебе дороги.
Я до тебе прийду струмочком весняним
Дзвінким співом пташиним у лісі озвуся,
Відлунням далеким чи місяцем багряним
Посеред натовпу я десь та знайдуся.
Я до тебе прийду із вранішньою росою
Туманом сизим стиха плечі твої оповию,
Я розмовляю уві сні так часто з тобою
А реально зустрітись щось ніяк не зумію.
Я — вільна!
Я вільна зовсім, як той вітер
Я можу все або ж нічого,
Поки що я сиджу на місці
Стрибок готую в невідоме.
Я маю час, я маю мрії
І маю дух твердий у тілі,
Мої справдяться ще надії
Я піднімусь іще. Я вмію!
––––––––
Я піду в осінь
Я хочу в осінь, де вітри
Усе змітають на шляху,
Я хочу в осінь, до пори
Що так підходить для дощу.
Я піду в осінь, жовтий лист
Мені під ноги упаде,
Я піду в неї через міст
Який до тебе приведе...