| |
По осінньому тротуару
По осінньому та блискучому тротуару
Я високими каблучками: тук, тук, тук,
Десь здаля лине пісня під тиху гітару
Чути голос приємний і я уже йду.
Весело йду я у свою ранню, тиху осінь
Милуюся золотавим листям і дощем,
Парасолька — зайва, моя душа просить
Зупинитись, в душі моїй — ніжний щем.
Свою ранню осінь зустрічаю радо нині
Та осінній дощик на собі я весело несу,
Хочеться побігти, як отій малій дитині
Босими ногами по осінньому килимку.
Я з радістю сприймаю свої осінні роки
Чи втомилась я, чи нажилася? - не знаю,
Моя душа так завжди співає і нітрохи
Не пригадує минуле, за майбутнє дбає.
Бокал вина
Сиджу... В задумі... Вечоріє...
Наллю собі я трішечки вина,
Біля вікна присяду та помрію
Про щось хороше. Тишина...
На небі ясний місяць виглядає
Між зорями у захваті пливе,
Так гарно на душі моїй буває
Все буде добре, поки ми ще є!
––––––––
Запалити б свічу вечорову
Запалити б із тобою свічу вечорову
Щоб кохання щире зігрівало нас,
І камін для нас палахкотів би знову
Спокійніше було б повсякчас.
Накритися би твоїм крилом у негоду
І тепло відчути від твоїх долонь,
Може, час і подарує нам нагоду
Знову розпалити у серцях вогонь.
Запалити б із тобою свічу вечорову
Щоб кохання щире зігрівало нас,
Зустрічати разом зіроньку ранкову
Знову я замріялась... Романс...
Втрачені весни
Вона б його серед усіх впізнала
Йому належать всі її рожеві сни,
Вона б його сама десь розшукала
Ці весни втрачені, вже втрачені вони.
Вона б його сильніше покохала
Часу багато від розлук пройшло,
Вона б життя його сама пізнала
Той гонор зайвий вже давно пройшов.
Вона б його серед усіх знайшла
Таке не забувається в житті,
Вона сама від нього відійшла
Хоч було боляче їй на душі.
Вона б до нього перша підійшла
Життя негадано їх розвело,
Вона би знов тихенько увійшла
Не бачила вона його давно.
Він би її серед усіх впізнав
Посеред натовпу її знайшов,
Він же її колись кохав...
І зараз він би першим підійшов.
Черговий раз я ризикнула
Черговий раз я ризикнула
Зробити у стосунках крапку,
Життя по-новому збагнула
І розпочала все спочатку.
Я не боюся йти в світи
Мене цікавить все навколо,
Я буду довго ще іти
Та всім цікавитись довкола.
Щось не лякає невідоме
Воно манить мене і зве
Я сяду в потяг, він в дорогу
Далеку повезе мене...
––––––––
Надія
Я вдивляюсь в обличчя
Та не бачу тебе,
Відганяю я знову
Пересічне усе...
Мовчки, йду по стежині
Що життям я зову,
Але й далі у серці
Ще надію несу...
Завіса
Закриваючись завісою від світу
Їх дороги не могли разом звести,
Зустріч схожа їх була до первоцвіту
Що зацвів, але не здатний доцвісти.
Надто різні стежки переплутала доля
І душі той порив нікуди не привів,
Навкруги білим пухом опала тополя
І каштан, неймовірно красиво зацвів.
Дні промайнули, а за ними — роки
До спільного берега вони не пливли,
Навколо шуміли бурхливі потоки
Ніби, й спільної, але окремої ріки...
Час спливав, вони залишались на “Ви”
Гарно билися в унісон їх серця,
Але тактовність пожинала гіркі плоди
Почуття збігли, просочилися, як вода.
Першою з дистанції зійшла вона
Він йшов услід їй, але гордо мовчав,
Тоді у серце і прийшла справжня зима
Наче у душі хтось борозну проорав.
Запорошені снігами та скуті кригою
Непомітно пробігали їх роки,
Так і залишилися недочитаною книгою
Два одиноких серця назавжди.
Не ті...
Чоловіків навколо так багато
Але не ті, зовсім не ті,
Кому душа хотіла б заспівати
Свої, ще досі, неоспівані пісні.
Купаючись у Ваших компліментах
Я йду назустріч Вам усім,
Як нерозмінна, я, ота монета
Я Вас не бачу..., ну хіба що в сні.
––––––––
Зірка з неба
Було б для кого жити
Було б про кого дбати,
Кого боготворити
Кому вірші писати.
Один — це половинка
Є в кожного потреба,
Так хочеться любити
Дістати зірку з неба.
Ця зірка не для інших
Тримай її, ти знаєш...,
Вона — дарунок неба
Її ти покохаєш.
Моя любов
Якби любити та не обпалити крила
Злітати до небес у вирі почуттів,
Любове ти моя, надай мені вітрила
І приготуй мене до злетів тих.
Ти світлим почуттям мене нагороди
І не заплутай у гіркі тенета,
Між лабіринтами своїми проведи
Хай нерозмінною залишиться монета.
Веди мене до моїх днів погожих
Позбав розлук, лиш зустрічі даруй,
Додай щасливих обрисів. Ти можеш.
Як б'ється моє серце, ти відчуй.
––––––––
Рожеві сни
Я була приголомшена
Зустріччю з Вами тоді,
Потім, у ночі недоспані
Ви приходили в сни.
Сни ті рожевими були
Роки — вагомими, жаль,
Сонце хоч і світило
Злива прийшла і печаль.