| |
Якби я ще раз прожила
Якби життя своє змогла
Намалювати я на аркуші паперу,
То кольорова гама, майже вся
Допомогла б мені — дублеру.
Якби сказати вголос я змогла
Про все, що думаю і відчуваю,
То кожна нотка би підібрана була
Без сумніву, і я це точно знаю.
Якби прожити я ще раз змогла
Життя б своє я майже не змінила,
Хіба, за винятком... Та що це я?
Сама себе я знову зупинила.
––––––––
Не знайдеш
Вчорашньої мене ти не знайдеш
Хоч би шукав зі свічкою в вечірній млі,
Я знаю добре, ти не раз іще прийдеш
Але повір, зовсім однаково тепер мені.
Я добре вивчила уроки для життя
Бо на порядність їх завжди я добре вчу,
Як завтрашньою рано-вранці стану я
То й не згадаю прикру випадковість цю.
Ні, я не плачу...
Ні, я не плачу... То зимовий дощ
Краплинками малює на моєму вікні,
Для нього мало вже скляних площ
Тому так гірко заплакав він у мені.
Ні, я не плачу вже, бо сліз — нема
Вони вже висохли, а може, закінчились,
Та на душі моїй панує вже зима
І мої очі так багато виплакались.
Ні, я не плачу... Сльози вже з дощем
Упали на ліси, на гори, трави,
В душі, при згадці, виникає щем —
Відлуннями несамовитої заграви.
Ні, я не плачу... То зимовий дощ
Він затяжний такий, похмурий,
А гіркі сльози вже стекли давно
Дощу радію, бо мій день — щасливий.
Осінній листочок
Проходить день, за ним і ніч
Роки біжать, неначе потяг,
Життя — танок десятиріч
Вдогін за вітром, ніби протяг.
Ми за серйозністю своєю не нажились
Бо все робили “так, як треба”,
Вже зрозуміли, що пройшла можливість
Радіти та стрибати аж до неба.
Буденні справи та відповідальність
Збирали наші роки у віночок,
На зміну мріям тим прийшла реальність
Осінній падає для нас листочок.
––––––––
Заквітчана весною
Я — заквітчана весною
Радість у собі несу,
Квіти польові збираю
Людям щиро роздаю.
Я малою їх з горбочка
Оберемками несла,
Хату ними прикрашала
В тому була уся я.
Ми усе промовчали
Якщо не підливати дерево
Воно засохне й пропаде,
Якщо не спрямувати долю
Вона в нікуди приведе.
Якщо не підливати квіти
Вони опустять пелюстки,
Для чого тоді разом бути
Як світять нам різні зірки?
Якщо не бачитись із Вами
То сенс втрачає все життя,
Якщо розлука є між нами
Життя не варте ні гроша.
Якщо ж нескошена трава
Не вабить нас, не кличе,
Порожніми стають слова
Ми не стаємо ближче...
Якщо забути й почуття
Що серце навпіл розривали,
Навіщо ж такі відчуття
Якщо усе ми промовчали?
Прощання
Почуття бувають, мов, кришталь
Прозорі, чисті, як гірська вода,
Твій погляд дивиться чомусь удаль
Про що ти думаєш, не знаю я.
Ми довго спілкувалися про все
Вир почуттів закрався поміж нами,
Прощання мить у пам’яті живе
Пливемо зараз різними човнами.
“Надалі вже разом не бути”
Сказав ти мені на пероні,
Та як же я зможу забути?
І падали сльози на скроні.
Слова..., слова в прощальну мить
Були такі порожні та крихкі,
Я згадую, а серце знов щемить
Стосунки, часом, є такі хиткі.
Я до тебе прийду восени
Я до тебе прийду осіннім дощем
Обійму тебе ніжно за плечі,
Падолистом зігрію, ніби, плащем
І заберу тебе з порожнечі.
Я до тебе прийду легким вітерцем
Закружляєм у мелодії танцю,
Прибіжу я до тебе джерельцем
Посміхнешся мені ти, як сонцю.
Я до тебе прийду осінніми чарами
Листом різнобарвним упаду до ніг,
Небо зачарує нас ніжними хмарами
І зрадіє перехрестю двох доріг.
Я до тебе прийду осіннім туманом
І відкрию тобі цілий світ,
Нас окутає запізнілим дурманом
Ми чекали цю зустріч стільки літ...
Я до тебе прийду восени, як казка
Наші душі розставлять акценти,
Слухай, як щасливо щебече пташка
Осінь випробовує свої інструменти.
Дощиком упаду до ніг
Пропливу над тобою хмаринкою
Ти побачиш мене здаля,
Упаду в зелен-травах росинкою
Зачарую тебе мило я.
Зацвіту я жасмином, осяду туманом
Заміню я собою весь світ,
Стану ніжним і п’янким дурманом
Поцілунком яблуневих віт.
Стріну сонця промінчиком ясним
Із далеких тебе доріг,
Обійму твої плечі я, рясним
Дощиком упаду до ніг.
––––––––
Місяць море цілував
Місяць море цілував
Клявся у коханні,
Хвилі ніжно обіймав
Так..., ніби, востаннє.
Море заблищало вмить
Від місячного сяйва,
Почало воно бурлить
Зірка в небі — зайва.