42

 

Кроуфорд сидів на задній лаві для присяжних і їв арахіс у червоній шкірці, а Ґрем опускав у судовій залі жалюзі.

— Зробиш мені сьогодні ввечері портрет, і я його заберу, — сказав Кроуфорд. — Ти обіцяв на вівторок, і сьогодні вівторок.

— Зроблю. Тільки спершу хочу ось це подивитися.

Ґрем розліпив конверт, що прийшов експрес-доставкою від Байрона Меткафа, і витрусив уміст — дві запилюжені бобіни з домашнім відео, кожна в окремому пластиковому мішечку з застібкою.

— Меткаф висуватиме обвинувачення Найлзу Джекобі?

— За крадіжку — ні, певно, він і так отримає спадок. Він і брат містера Джекобі, — відповів Ґрем. — Щодо гашишу — не знаю. Окружний прокурор Бірмінгема наміряється його помордувати.

— Добре, — сказав Кроуфорд.

Зі стелі зали опустився кіноекран і розгорнувся перед лавами для присяжних — так засідателям було легше дивитися відеодокази.

Ґрем заправив плівку в проектор.

— З приводу перевірки газетних кіосків, де Зубний ельф міг швидко придбати «Базікало»: нам уже доповіли з Цинциннаті, Детройта та ще з кількох розкладок у Чикаго, — сказав Кроуфорд. — Стільки диваків треба відсіяти.

Ґрем запустив фільм. Відео з риболовлі.

Діти Джекобі сиділи навпочіпки на березі ставка з тростиновими вудками й поплавцями.

Ґрем намагався не думати про те, що вони зараз лежать у землі в маленьких ящиках. Намагався думати, що вони просто рибалять.

Поплавець на вудці дівчинки заплигав і зник під водою. Клюнуло.

Кроуфорд зашурхотів своїм пакетом з арахісом.

— Індіанаполіс і досі бабрається з опитуванням газетярів і перевіркою станцій Servco Supreme, — мовив він.

— Ти будеш це дивитися чи ні? — спитав Ґрем.

До кінця двохвилинного фільму Кроуфорд мовчав.

— Чудово, вона впіймала окунця, — зрештою сказав він. — А тепер за портрет…

— Джеку, ти побував у Бірмінгемі одразу після того, як усе сталося. Я туди доїхав тільки через місяць. Ти бачив будинок, поки то ще був будинок Джекобі. А я — ні. Поки я туди дістався, його вже обдерли й переробили на свій лад. А тепер, Бога ради, дай мені подивитися на цих людей, а потім я закінчу портрет.

Він запустив другий фільм.

У судовій залі на екрані виникла вечірка на честь дня народження. Родина Джекобі сиділа за обіднім столом. Вони співали.

Ґрем читав по губах: «З днем наро-о-одження тебе!»

Одинадцятирічний Дональд Джекобі дивився в об’єктив. Він сидів на протилежному кінці столу, а перед ним стояв торт. У скельцях окулярів відбивалися вогники свічок.

Збоку від нього згуртувалися брат і сестра й дивилися, як він задмухує свічки.

Ґрем посовався на місці.

Колихнувши темним волоссям, місіс Джекобі нахилилася вперед, упіймала кота й скинула його зі столу.

Ось місіс Джекобі принесла сину чималий конверт. За конвертом тяглася довга стрічка. Дональд Джекобі розліпив конверт і дістав велику листівку з привітанням. Поглянув в об’єктив і перевернув листівку. Там було написано: «З днем народження — йди за стрічкою».

Камера застрибала — оператор пішов за процесією на кухню. Ось двері на гачку. Униз до підвалу: спершу Дональд, потім решта, усі спускаються сходинками за стрічкою. Кінець стрічки прив’язано до керма десятишвидкісного велосипеда.

Ґрем запитав себе, чому велосипед не презентували надворі.

Швидкий перехід до наступної сцени — і Вілл отримав відповідь на своє питання. Зйомка надворі, де явно пройшов сильний дощ. У подвір’ї стояла вода. Будинок мав інший вигляд. Ріелтор Джієн змінив колір, коли ремонтував дім після вбивств. Прочинилися зовнішні двері до підвалу, і з них вийшов містер Джекобі з велосипедом у руках. Це був перший кадр із батьком за весь фільм. Вітер скуйовдив волосся, що він зачісував на лисину. Він урочисто поставив велосипед на землю.

Фільм закінчився першою обережною поїздкою Дональда.

— Це все до біса сумно, — сказав Кроуфорд, — але нічого такого, чого б ми не знали раніше.

Ґрем увімкнув фільм з початку.

Кроуфорд похитав головою, дістав із портфеля якісь папери й почав читати їх при світлі вузенького ліхтарика.

На екрані містер Джекобі виносив із підвалу велосипед. За ним затріснулися дверцята. На них бовтався висний замок.

Ґрем зупинив кадр.

— Ось. Ось для чого йому був потрібен гвинторіз, Джеку. Щоб перерізати висний замок і зайти через підвал. Чому він так і не зробив?

Кроуфорд вимкнув свій ліхтарик і поглянув на екран поверх окулярів.

— Тобто?

— Я знаю, що в нього був гвинторіз — ним він зрізав зайві гілки, коли спостерігав за будинком із лісу. Чому він ним не скористався й не зайшов через підвал?

— Бо не міг.

Кроуфорд чекав із хитрою крокодиловою посмішкою. Він обожнював переймати людей на припущеннях.

— А він пробував? Відмітини лишились? Я цих дверей іще не бачив — на той час, коли я туди дістався, Джієн вже поставив сталеві на засувці.

Кроуфорд роззявив щелепи:

— То ти припускаєш, що їх поставив Джієн. А Джієн їх не ставив. Сталеві двері вже були, коли родину вбили. Певно, Джекобі їх і встановив — чоловік із Детройта, у нього слабість до засувів на замку.

— Коли Джекобі їх поставив?

— Не знаю. Ясна річ, що після дня народження малого, коли то було? Знайдеш десь у звіті про розтин, якщо маєш його тут.

— День народження в нього був чотирнадцятого квітня, у понеділок, — сказав Ґрем, вдивляючись в екран і обхопивши підборіддя рукою. — Я хочу знати, коли Джекобі поставили нові двері.

Кроуфорд наморщив лоба. Зморшки розгладилися, коли він збагнув причину.

— Гадаєш, Зубний ельф наглянув дім Джекобі, поки там іще стояли старі двері з висним замком, — мовив він.

— Він же приніс із собою гвинторіз, так? Як можна потрапити до будинку за допомогою гвинторізу? — сказав Ґрем. — Треба перерізати висні замки, ґрати чи ланцюги. У Джекобі не було ані ґраток, ані ланцюгів на воротах, правильно?

— Ні, не було.

— Тож він поїхав до Джекобі, розраховуючи на висний замок. Гвинторіз досить важкий і довгий. Ельф пересувався вдень і мав пройти чималу відстань до оселі Джекобі від того місця, де припаркувався. Він розумів, що як щось піде не так, йому доведеться дуже швидко повертатись до автівки. Він не став би носити за собою гвинторіз, якби не знав, що він напевне знадобиться. Він розраховував на висний замок.

— Отже, ти думаєш, що він нагледів дім до того, як Джекобі замінили двері. Потім він приїжджає їх убити, чекає в лісі…

— З лісу того боку будинку не видно.

Кроуфорд кивнув:

— Він чекає в лісі. Джекобі лягають спати, і він вирушає до будинку з гвинторізом, а тоді бачить нові двері із засувом.

— Скажімо, він знаходить ті нові двері. Усе прорахував, а тут така несподіванка, — сказав Ґрем, сплеснувши руками. — Він злиться, лютиться, але ж треба якось потрапити всередину. Тож він швидко й гучно зламує скляні двері, що виходять у внутрішнє подвір’я. Поталапався зайве — розбудив містера Джекобі, і довелося пристрелити його на сходах. Не схоже на Дракона. Такої брудної роботи він не чинить. Він обережний, нічого по собі не лишає. До Лідсів від пробрався дуже охайно.

— Гаразд, — сказав Кроуфорд. — Якщо зʼясуємо, коли Джекобі замінили двері, то, певно, зможемо встановити проміжок часу, у який він нагледів будинок, а вже потім убив. Мінімальний проміжок, у будь-якому разі. Певно, це таки варто знати. Може, вдасться знайти збіг у бірмінгемській Організації маркетингу туристичних напрямків. Треба знову перевірити служби оренди автомобілів. Цього разу переглянемо й фургони. Зараз поговорю з польовим офісом у Бірмінгемі.

Вочевидь, говорив Кроуфорд дуже наполегливо: рівно за сорок хвилин бірмінгемський агент ФБР разом з ріелтором Джієном уже гукали до теслі, що ставив сволоки на новий будинок. Інформацію від теслі передали в Чикаго через рацію, що з’єднувалася з телефонною мережею.

— Останній тиждень квітня, — сказав Кроуфорд, опускаючи слухавку. — Саме тоді вони поставили нові двері. Господи, це за два місяці до нападу на Джекобі. Чому він наглядав будинок аж за два місяці?

— Не знаю, але присягаюся, що він бачив місіс Джекобі або навіть усю родину ще до того, як побачив їхній будинок. Якщо він не слідкував за ними із самого Детройта, то вперше запримітив місіс Джекобі десь між десятим квітня, коли вони переїхали до Бірмінгема, і останніми числами квітня, коли вони замінили двері. Приблизно в цей проміжок часу він побував у Бірмінгемі. Організація туризму вже перевіряє ці дати?

— І копи також, — відповів Кроуфорд. — Скажи мені ось що: як він дізнався, що з підвалу є вхід до будинку? На це не варто розраховувати, особливо в південних штатах.

— Він бачив будинок ізсередини, жодних сумнівів.

— Твій друзяка Меткаф іще має виписки з банківських рахунків Джекобі?

— Звісна річ.

— Перевірмо, яких майстрів вони викликали додому між десятим квітня і кінцем місяця. Знаю, ми вже перевіряли всі послуги в них удома за пару тижнів до вбивств, та, може, варто продивитися раніше. Так само з Лідсами.

— Ми завжди вважали, що він мав змогу оглянути зсередини будинок Лідсів, — сказав Ґрем. — З алеї скляні двері на кухні не видно. Там заґратований ґанок. А він мав склоріз напоготові. І Лідси не викликали додому жодних майстрів аж за три місяці до вбивства.

— Якщо він так завчасно наглядає сім’ї, то, може, ватро було перевірити й дати наперед. Тепер перевіримо. Проте щодо Лідсів… коли він знімав показники лічильника в алеї за два дні до вбивства Лідсів… може, він бачив, як вони заходять до будинку. Мав змогу зазирнути всередину, поки двері на ґанку були прочинені.

— Ні, двері там не на одній лінії, пам’ятаєш? Поглянь сюди.

Ґрем заправив у проектор домашнє відео Лідсів.

Сірий скотчтерʼєр Лідсів нашорошив вуха й підбіг до кухонних дверей. Зайшли Валері Лідс і діти з продуктами. З дверей на кухню не було видно нічого, окрім ґрат на ґанку.

— Гаразд, не бажаєш залучити Байрона Меткафа до банківських рахунків за квітень? Будь-який виклик майстрів додому чи покупка від комівояжерів. Ні, я сам про це подбаю, а ти поки закінчи портрет. Маєш номер Меткафа?

Фільм Лідсів забрав усю увагу Ґрема. Він машинально назвав Кроуфорду три номери Байрона Меткафа.

Він знов і знов прокручував плівки, поки Кроуфорд користався телефоном у кімнаті для присяжних.

Спочатку — відео Лідсів.

Ось собака Лідсів. Без нашийника, і в їхньому кварталі було повно собак, але Дракон якимось чином знав, що Лідсам належить саме цей песик.

Ось Валері Лідс. Від її вигляду Ґрему кольнуло в серці. Ось двері позаду неї, такі ненадійні з тими великими скляними шибками. На екрані судової зали грались її діти.

Ґрем ніколи не відчував такої близькості до Джекобі, як до Лідсів. Тепер від цього фільму йому стало не по собі. Ґрема гризла думка про те, що в його уяві Джекобі були лише крейдяними обрисами на закривавленій підлозі.

Ось діти Джекобі, стоять рядочком з боку столу, на їх обличчях грають відблиски святкових свічок.

На мить Ґрем побачив згусток свічного воску на нічному столику Джекобі, криваві плями, що тягнулися за ріг зі спальні Лідсів. Щось…

Повернувся Кроуфорд:

— Меткаф просив тебе запитати…

— Тихо!

Кроуфорд не образився. Він завмер в очікуванні, маленькі очі звузились і заблищали.

Плівка крутилася, світло й тінь вигравали на обличчі Ґрема.

Ось кіт Джекобі. Дракон знав, що в Джекобі є кіт.

Ось двері, що ведуть із будинку в підвал.

Ось зовнішні двері у підвал із висним замком. Дракон узяв із собою гвинторіз.

Фільм закінчився. Зрештою, плівка висмикнулася з проектора, кінчик без упину теліпався.

У цих двох фільмах була вся потрібна Дракону інформація.

Їх не показували на загал, чи в якихось відеоклубах, чи на фестивалях домаш…

Ґрем поглянув на таку знайому зелену коробку, в якій надійшов фільм Лідсів. На ній були зазначені їх ім’я й адреса. А також — кінолабораторія «Ґейтвей», Сент-Луїс, Міссурі, 63102.

Його розум вилучив назву «Сент-Луїс» так само, як вилучав будь-який телефонний номер, який Ґрем колись бачив. Що там із приводу Сент-Луїса? Одне з тих міст, де «Базікало» можна було придбати в понеділок уночі, того самого дня, коли випуск було надруковано — за день до викрадення Лаундза.

— А щоб мені, — сказав Ґрем. — О Боже.

Він обхопив голову руками, аби не дозволити думці втекти.

— Меткаф іще на дроті?

Кроуфорд передав йому слухавку.

— Байроне, це Ґрем. Слухай, оті бобіни з фільмами Джекобі, що ти мені відправив, вони були в якійсь коробці?.. Так, звісно, я знаю, що ти б її обов’язково надіслав. Мені конче потрібна твоя допомога. Банківські рахунки Джекобі в тебе під рукою? Окей, мені треба дізнатися, де вони проявляли плівку. Крамниця, певно, відіслала її в якусь лабораторію. Якщо збереглися чеки з аптеки чи фотомагазинів, то можна буде з’ясувати, з ким у них контракт. Байроне, це терміново. Усе розповім за першої нагоди. Бірмінгемське ФБР одразу почне перевіряти крамниці. Як щось знайдеш, передавай безпосередньо їм, а потім нам. Зробиш? Чудово. Що? Ні, я не збираюся знайомити тебе з «гарячими устами».

Агенти Бірмінгемського офісу ФБР обійшли чотири фотокрамниці, перш ніж знайшли ту, куди Джекобі здали відео. Менеджер розповів, що всі плівки від приватних клієнтів надсилаються на проявлення в єдине місце.

Кроуфорд устиг передивитися фільми дюжину разів, коли зателефонували з Бірмінгема. Він прийняв повідомлення. По-діловому незвично простягнувши руку Ґрему, він сказав:

— Це «Ґейтвей».