43

 

Кроуфорд колотив у пластиковій склянці алка-зельцер, коли крізь гучномовець «Боїнга 727» долинув голос стюардеси:

— Пасажире Кроуфорд?

Він помахав зі свого крісла біля проходу, і стюардеса пішла до нього у хвостову частину літака.

— Містере Кроуфорд, пройдіть, будь ласка, до кабіни.

Кроуфорда не було протягом чотирьох хвилин. Повернувшись, він опустився на сидіння поруч із Ґремом.

— Сьогодні Зубний ельф побував у Нью-Йорку.

Ґрем сіпнувся й клацнув зубами.

— Ні. Він просто стукнув по голові двох жінок у Бруклінському музеї і, слухай мене уважно, з’їв картину.

— З’їв?

— З’їв. У Мистецькому загоні Нью-Йорка заворушилися, коли дізналися, що саме він з’їв. Зняли два часткові відбитки з пластикової перепустки, що він нею скористався, і скинули їх Прайсу, зовсім нещодавно. Коли Прайс поєднав їх у себе на екрані, випав джекпот. Особи ми не знаємо, але це той самий відбиток великого пальця, що був на оці малого Лідса.

— Нью-Йорк, — мовив Ґрем.

— Те, що він сьогодні був у Нью-Йорку, ще нічого не значить. Усе одно він може працювати в «Ґейтвеї». Якщо це так, то сьогодні він мав узяти відгул. Легше буде шукати.

— Що він зʼїв?

— Картину під назвою «Великий червоний дракон і Жінка, зодягнена в сонце». Мені сказали, що її намалював Вільям Блейк.

— І як там жінки?

— Із кийком у нього легка рука. Молода потрапила в лікарню тільки на обстеження. Старшій довелося накласти чотири шви. Легкий струс мозку.

— Вони його описали?

— Молодша описала. Мовчазний здоровань із темними вусами й волоссям — перука, я так гадаю. Охоронець на дверях сказав те саме. Щодо старшої жінки — з того, що вона пам’ятає, він міг і в костюмі зайця прийти.

— Але він нікого не вбив.

— Дивно, — відповів Кроуфорд. — Йому було би краще порішити їх обох — тоді він мав би більше часу на втечу і ніхто не зміг би його описати. Поведінкова психологія зателефонувала в лікарню Блуму з цього приводу. Знаєш, що він сказав? Блум сказав, що, може, він намагається зупинитися.