76

 

Чиніта Макрі бігла. Такого сенсаційного матеріалу вона ще не знімала, відколи живе.

Вона пробиралася крізь натовп на майдані Святого Петра, і відеокамера здавалась їй важкою, як камінь. Усі рухалися їй назустріч… до місця пригоди. Макрі ж намагалася втекти звідти якнайдалі. Чоловік у твідовому піджаку її побачив, і вона відчувала, що її вже шукають і невидимі солдати в цивільному вже обступили її з усіх боків.

Вона досі не могла отямитися від сцени, яку щойно відзняла на камеру. Невже убитий — це справді той, на кого вона думає? Загадковий телефонний дзвінок до Ґліка уже не здавався їй таким сміховинним.

Вона швидко йшла до мікроавтобуса Бі-бі-сі, аж раптом перед нею із натовпу виник рішучий на вигляд молодик. Вони зустрілися поглядами і разом зупинилися. Він умить витягнув рацію і щось сказав у мікрофон. Тоді рушив до неї. Макрі круто повернула й побігла геть. Серце в неї шалено калатало.

Пробираючись крізь хащі з чужих рук та ніг, вона витягла з камери касету з відзнятою плівкою і запхала за пояс, ближче до спини, де ту не було видно з-під піджака. Золота целюлоза, подумала вона, уперше в житті радіючи, що несе зайву вагу. Де ж ти, Ґліку, чорт тебе забирай!

Ліворуч виник іще один солдат. Макрі знала, що часу в неї обмаль. Вона знову відступила в натовп. Витягла чисту касету й на ходу вставила в камеру. Тоді почала подумки молитися.

До мікроавтобуса залишалося якихось тридцять ярдів, коли просто перед нею, як з-під землі, виросло двоє молодиків. Вони стояли, склавши руки на грудях. Утікати було нікуди.

— Плівку! — гаркнув один. — Зараз же!

Макрі позадкувала, обхопивши руками камеру.

— Нізащо.

Один із молодиків відхилив полу піджака і показав пістолет.

— Стріляйте, — сказала Макрі, дивуючись власній хоробрості.

— Плівку, — повторив перший.

Куди, чорт забирай, подівся Ґлік? Макрі тупнула ногою і голосно закричала.

— Я професійний оператор Бі-бі-сі! Згідно з дванадцятою статтею закону про вільну пресу, ця плівка є власністю Бі-бі-сі!

Молодики й оком не зморгнули. Той, що мав пістолет, зробив крок до неї.

— Я лейтенант швейцарської гвардії, і згідно зі Святою доктриною, що діє на цій території, вас належить затримати й обшукати.

Навколо них уже почав збиратися натовп.

Макрі заверещала.

— За жодних умов я не віддам вам плівки з цієї камери без дозволу мого начальника в Лондоні. Пропоную вам…

Гвардійці не дали їй договорити. Один вирвав камеру в неї з рук. Інший грубо схопив її за плече й потягнув до Ватикану.

— Grazie, — казав він людям, що розступалися, даючи їм дорогу.

Макрі молила Бога, щоб вони не додумалися її обшукати. Якби їй вдалося не віддавати плівку достатньо довго…

Раптом сталося неймовірне. Хтось із юрби запхав руку їй під піджак. Макрі відчула, як касета вислизнула з-під пояса. Вона різко повернулась… але проковтнула слова, що вже були готові зірватися з язика. Поруч, затамувавши подих, стояв Ґюнтер Ґлік. Він підморгнув їй і зник у натовпі.