Журавель і чапля

У ПЕРЕКАЗІ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ

Жив собі Журавель, і подумав він оженитися. «Кого ж би то взяти?

Візьму Чаплю! — думає Журавель,— вона мені по мислі, якраз для мене!»

От приходить до Чаплі та й каже.

— Ні, щось я не маю охоти за тебе іти!

— Ну, як не маєш, то не маєш, Бог з тобою! — каже Журавель і пішов собі.

Але згодом роздумалася Чапля, приходить до Журавля та й каже:

— Знаєш що? Я вже роздумалася і вже хочу йти за тебе!

— А,— каже Журавель,— ти роздумалася? І я тепер роздумався — не хочу вже тебе брати!

— Ну не хочеш, то й цур тобі,— каже Чапля, пішла така розгнівана.

Тим часом Журавель, як почав знов думати,— розміркувався, іде знов до Чаплі:

— Вибачай,— каже,— що я тобі так тоді відказав. Тепер я надумався і хочу-таки тебе брати.

— А! — каже Чапля.— Ти надумався? І я «надумалась», що мені за тебе не йти! Як-то можна: я, молода, сама до тебе приходила, а ти мені так прикро відказав! Та щоб я після цього пішла за тебе? Ніколи в світі! Іди з очей!

Пішов Журавель. А Чапля, як почала думати, як почала думати, та й стала жалкувати: «Що се я, дурна, зробила? Нащо я Журавлеві відмовила? Ну, чи ж добре отак самотою жити, без господаря в хаті? Він же приходив, перепрошував! Піду, скажу йому, що вже згоджуюсь!» Пішла Чапля: здибалася, мовби несподівано, з Журавлем та й каже йому, що от, мовляв, роздумалася, піде вже за його.

Куди там! Журавель уже і не думає її брати:

— Що ж се, — каже,— таке? Ти мені вже двічі гарбуза дала, та щоб я знов тебе сватав? Не хочу!

— Ну, не хочеш, то нехай же ти згинеш! — каже Чапля.— Вже тепер і не думай, і слова мені не кажи ніколи про своє сватання! Нехай тобі абищо!

Пішов Журавель, пішов, а згодом знов почав думати: «Отже, таки одружуся!

Що ж так бурлакувати — без вірної дружини, та без господині в хаті! Недобре! Піду до чаплі, перепрошу її гарненько, може, піде».

Пішов, але Чапля-таки затялась, не хоче! А через якийсь час каже, що вже пристає! Ну, коли ж знову Журавель не хоче її брати! А там, дивись, знов Журавель іде свататься, так уже Чапля не хоче!

І так вони вже ходять та ходять, а побратися ніяк не можуть: коли одно «надумається», то друге «роздумається», та й нема згоди.

От так і ходять до сеї пори!