Мизгир

Сстарі роки, в давні часи, красної весни, теплого літа сталося лихо: позліталися звідусіль комарі та мошки, почали людей кусати, кров гарячу пити. Тут явився мизгир, завзятий славний козак. Почав ніжками трясти та сіті плести, ставити на путі, на доріжці, де мошка та комарі товчуться. Мушва брудна, оси злі прилетіли — в сіті мизгиреві й втрапили. А мизгир почав їх бити та вигубляти, та за горлянку душити. Почала тут муха благати:

— Вашмосць мизгирю, змилуйся! Не бий, не нівечи мене! Багато в мене діток — усі сиротами залишаться, по селах старцюватимуть, собак дражнитимуть!

Зглянувся мизгир, відпустив муху. Ось полетіла вона, задзижчала:

— Гей, комарі та мошка! Ховайтеся всі під осикову кору! З’явився в нас мизгир. Став ніжками трясти та сіті плести. Ставить на путі,  на доріжці, де літають комарі та мошка; всіх вигубить!

Перелякалися комарі та мошки: полетіли, поховалися під осикову кору та лежать, мов неживі.

Мизгир пішов, відшукав цвіркуна, таргана та блощицю та й каже їм:

— Ти, цвіркуне, сідай на купину! Ти, таргане, бий у барабани!

А ти, блощице-мірошнице, лізь під осикову кору, пусти про мене, мизгиря-перебійця, таку поголоску, ніби мене й на світі нема. Начебто відіслали мене, мизгиря-перебійця, славного козака, до Казані, а там мені, мизгиреві, на колоді голову відтяли та й колоду на шматки порубали!

Сів цвіркун на купину, тарган у барабани вдарив, а блошиця-мірошниця пішла під осикову кору та й каже комарам із мошкою:

— Пощо заховалися? Лежите, наче неживі! А мизгиря-перебійця, славного козака, й на світі нема! До Казані послали, на колоді голову відтяли та й колоду на шматки порубали!

Зраділи комарі та мошки. Літають, про мизгиря і думки-гадки не мають, та всі до нього в сіті й втрапили. А мизгир каже:

— Ой щось ви дрібні та худі! Частіше б мене навідували, зі мною погоджалися, пиво-винце пили та й нам дали!

Зображення двох зшитих гусениць, вірогідно, є іронічним натяком на давньокитайський символ Інь—Ян. Можливо, намальований Нарбутом символ висміює еклектичність сприйняття культури Сходу в середовищі інтелігенції початку XX століття, проводячи паралель з тогочасною модою на складання безглуздих ентомологічних колекцій. За іншою версією, символ є спогадом про дитячі забави художника, який знайшов власну Японію у своєму хуторянському дитинстві в Нарбутівці.