Log In
Or create an account ->
Imperial Library
Home
About
News
Upload
Forum
Help
Login/SignUp
Index
Обкладинка
I. По весні 1663 року двоє подорожніх, верхи на добрих конях, ізближались до Києва з Білогородського шляху.
II. Скоро ввійшов ото Шрам у пасіку, іще не помоливсь і святому Зосимові, що стоїть по пасіках, як слухає - у Череваня щось іграє.
III. Заглянув Черевань у пекарню: - Е,- каже,- да се ж ти мені й жениха привіз, пане бгате!
IV. Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий паш діду Києве! Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались.
V. Рідко, може, єсть на Вкраїні добра людина, щоб ізжила вік, да не була ні разу в Києві.
VI. Хто б то мав таке слово пишне да красне, щоб так, як на картині, змальовав той монастир Печорський?
VII. Сомко почав саджати гостей своїх за довгий стіл. Шрама й Череваня посадив на покуті, сам сів на хазяйському місці, кінець стола, а Череваниху й Лесю посадив на ослоні.
VIII. Не довго в ніч гуляли наші козаки: поблизу святого міста гуляти довго не годилось. Іще не дійшло й до півночі, а вже всі давно спали.
IX. Черногорець зараз кинувсь до свого побратима, а Леся до Петра. Забула сердешна на той час і стид, і дівоцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так і впала на його; плаче, голосить, серденьком називає.
X. Другого дня, на заході сонця, зблизились наші подорожні до Гвинтовчиного хутора, що стояв трохи у боку од Ніженя, серед гарної дубової та липової пущі.
XI. Уставши вранці, пішов Петро у станю, а на стані вже панотцевого коня й немає: ще до світу махнув старий у нову дорогу; десь його й сон не взяв.
XII. Урочище Романовського Кут і мала дитина показала б у тій околиці, а найбільш тепер, як усяке говорило про Йвана Мартиновича (а він стояв кошем у Романовського Куті).
XIII. Тим часом Шрам паволоцький, занедбавши свою старість, поспішав, мов простий гонець, до Батурина.
XIV. Розкажемо ж тепер, що діялось у дому в Гвинтовки, як отак працьовав наш паволоцький Шрам. Мабуть, тоді вже така година була, що й тут якось не було ладу ні між жінками, ні між чоловіками.
XV. Одчепившись ото Черевань од запорожців, насилу оддихавсь, щоб промовити слово.
XVI. А Брюховецький тим часом бенкетовав у Ніжені. У ту-бо нещасливу годину справді так лучилось, як мовив Галка - «Де кричать, а де співають; де кров іллють, а де горілку п'ють».
XVII. Мізкує собі ледачий Іванець, ходючи по світлиці, аж ось увійшов вартовий: - Якийсь чоловік має про негайне діло ясновельможного сповістити.
XVIII. Тепер би то отеє треба нам їхати слідом за Шрамом і його сином, і все, що з ними діялось, по ряду оповідати; тілько ж, якби почав я виставлятиме в картинах да в речах, як той Тетеря обліг Паволоч, як хотів достати і вистинати усе місто за турбацію супротив гетьманської зверхності і як старий Шрам головою своєю одкупив полковий свій город, то б не скоро ще скончив своє оповіданнє.
← Prev
Back
Next →
← Prev
Back
Next →