Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Сили небесні, у мене вистачило душевних сил для страждання, дайте ж мені душевні сили для щастя.[64] Здається, саме так висловлюється чутливий Сен-Пре.[65] Природа обдарувала мене щедріше: я володію і тим і іншим буттям. Так, друже мій, я одночасно і дуже щасливий, і дуже нещасний. І позаяк ви користуєтеся моєю повною довірою, я розповім вам повість моїх страждань і моїх радощів.
Знайте ж, що моя невдячна святенниця до мене, як і раніше, сувора: я отримав назад четвертого свого листа. Можливо, не слід говорити – четвертого. Бо, коли я отримав назад першого, то відразу здогадався, що за цим підуть багато інших, і, не бажаючи витрачати марно часу, вирішив виливати свої нарікання в найзагальніших висловах і не ставити чисел, так що з другої пошти туди й сюди ходить один і той же лист, і міняється тільки конверт. Якщо спокусниця моя закінчить тим, чим зазвичай закінчують спокусниці, й одного прекрасного дня полагіднішає хоч би від утоми і залишить у себе моє послання, – тоді й настане час придивитися до того, як ідуть справи. Ви самі розумієте, що при цьому новому способі листування я не можу бути дуже добре поінформований.
Втім, я виявив, що непостійна ця особа змінила повірницю: в усякому разі я зміг переконатися, що з часу її від’їзду із замку не було доставлено від неї жодного листа пані де Воланж, але цілих два прийшло на ім’я старої де Розмонд. А оскільки та нічого нам про це не сказала, оскільки рота не розкриває з приводу своєї красуні, про яку раніше говорила без угаву, я зробив із цього висновок, що в повірниці потрапила саме вона. Припускаю, що ця велика зміна сталася, з одного боку, через потребу говорити про мене, а з іншого – через певний сором виявити перед пані де Воланж почуття, яке так довго заперечувалося. Боюся, що від цієї зміни я тільки програв, бо чим старіші жінки, тим вони жорсткіші та суворіші. Перша наговорила б їй, звичайно, більше поганого про мене, ця наговорить більше поганого про любов. А чутлива святенниця значно більше боїться почуття, ніж його предмета.
Для мене єдиний спосіб бути в курсі справи – це, як ви самі бачите, перехопити листування, що тримається в таємниці. Я вже послав відповідні розпорядження своєму єгерю і з дня на день чекаю їх виконання. Доти ж я можу діяти тільки навмання. Тому вже цілий тиждень я марно перебираю в думці всі відомі способи, – і ті, що містяться в романах, і ті, що зазначені в моїх секретних записках, – але не знаходжу жодного, відповідного до цих обставин і до характеру героїні. Трудність для мене не в тому, щоб до неї проникнути, хоч би навіть уночі, не в тому навіть, щоб приспати її та перетворити на нову Клариссу. Але вдаватися після більш ніж двох місяців турбот і зусиль до способів, мені абсолютно чужих! Рабськи тягнутися по чужих слідах і перемогти безславно!.. Ні, їй не мати втіх пороку разом зі славою доброчесності![66] Мені мало мати її – я хочу, щоб вона мені віддалась. А для цього потрібно не тільки проникнути до неї, але досягти цього з її ж згоди, застати її на самоті й готову вислухати мене, а найголовніше – закрити їй очі на небезпеку, бо якщо вона її побачить, то зуміє або перемогти її, або померти. Але чим краще я уявляю собі, що саме слід робити, тим важче мені це виконувати. І навіть якщо ви знову знущатиметеся з мене, я все ж таки зізнаюся вам, що чим більше я займаюся цією справою, тим сильніше моя стурбованість.
Я гадаю, що зовсім втратив би голову, коли б не приємні розваги, якими обдаровує мене наша з вами спільна підопічна. Їй завдячую я тим, що мені довелося зайнятися ще дечим, окрім створення елегій.
Чи повірите, ця дівчинка була до того перелякана, що минуло аж три дні, перш ніж ваш лист виконав належну дію! От як лише помилкове уявлення може спотворити найсприятливіші природні схильності!
Словом, лише в суботу ця дівиця почала крутитися біля мене й лепетати якісь слова, спершу ледве чутні – до того заглушав їх сором. Але вони викликали рум’янець на обличчі, і за цією ознакою я здогадався про їх сенс. Доти я тримався гордовито, але, похитнутий таким забавним розкаянням, зволив пообіцяти, що того ж вечора прийду відпустити красуні гріхи. І цю мою милість прийнято було з усією вдячністю, належною такому великому благодіянню.
Оскільки я ніколи не випускаю з уваги ні ваших задумів, ні своїх, то вирішив скористатися цим випадком і дізнатися, чого по-справжньому варта ця дівчинка, а також поквапитись із завершенням її освіти. Але для того, щоб вільніше зайнятися цією справою, мені треба було спочатку змінити місце наших побачень, бо її кімнату від кімнати матері відділяє лише комірчина, і вона не почувалася в достатній безпеці, щоб розвернутися що є духу. Тому я вирішив учинити нібито ненавмисно який-небудь шум, який злякав би її настільки, щоб вона наважилася обрати на майбутнє який-небудь надійніший притулок. Але вона сама позбавила мене й цього клопоту.
Мала5 смішлива. Щоб заохотити її веселість, я вирішив розповідати їй у перервах між нашими заняттями всі скандальні пригоди, які тільки спадали мені на думку. А щоб вони були гостріші й справили на неї особливе враження, всі їх відносив на рахунок її матусі, з великим задоволенням наділяючи цю пані всілякими вадами та виставляючи в смішному вигляді.
Вибір цей я зробив не без таємного наміру: такі оповіді краще за будь-що інше надавали сміливості моїй боязкій учениці, в той же час вселяючи їй якнайглибше презирство до її матері. А я давно помітив: якщо цей засіб не завжди потрібний для того, щоб спокусити дівчину, він є незамінним і часто найдієвішим, якщо хочеш її розбестити. Бо та, хто не поважає свою матір, утратить і всяку повагу до себе – ось моральне правило, яке я вважаю настільки повчальним, що дуже радий був знайти приклад для його підтвердження. Тим часом ваша підопічна, зовсім не думаючи про моральність, безупинно стримувала сміх і, врешті, не витримала й голосно розреготалася. Мені без зусиль вдалося запевнити її, що вона наробила страхітливого шуму. Я прикинувся, що переляканий, і мій страх негайно ж передався їй. Щоб вона трохи краще це запам’ятала, я не дозволив відновлення задоволень і покинув її на три години раніше звичного. Отже, розлучаючись, ми умовилися, що із завтрашнього дня зустрічатимемось у мене.
Я приймав її у своїй кімнаті вже двічі. За цей короткий термін учениця стала майже такою ж досвідченою, як її вчитель. Так, це правда, – я навчив її всьому, аж до тонкощів. Виключив лише застережні заходи.
Зайнятий таким чином ночами, я вигадую те, що можу спати значну частину дня. А оскільки товариство, що перебуває нині в замку, для мене ніскільки не є привабливим, я за ввесь день з’являюсь у вітальні на яку-небудь годину. Із сьогоднішнього дня я вирішив навіть обідати у себе в кімнаті, й маю намір покидати її лише для коротких прогулянок. Дивності ці відносять на рахунок мого нездоров’я. Я оголосив, що в мене напади іпохондрії, а також сказав, що мене злегка лихоманить. Для переконливості мені доводиться лише говорити повільно, слабким голосом. Що ж до виснаженого виду, то вже довіртеся своїй підопічній. Любов про це потурбується.[67]
На дозвіллі я роздумую, якими способами знову набути тих переваг над своєю невдячною, які я втратив, а також вигадую своєрідний «катехізис розпусти» для своєї учениці. Мене втішає називати там усе спеціальними термінами, і я заздалегідь веселюся при думці про кумедну розмову, яка мусить статися між нею і Жеркуром в їх першу шлюбну ніч. Немає нічого забавнішого за безпосередність, із якою вона вже користується дечим, що називає у такий спосіб! Вона і уявлення не має, що можна висловлюватись інакше. Дівчинка і справді спокуслива! Цей контраст наївної простодушності з безсоромністю в розмовах справляє враження, а я вже не знаю чому – мені тепер подобаються тільки незвичайні речі.
Можливо, я вже занадто захопився цією пригодою, на яку витрачаю і час і здоров’я. Але я сподіваюся, що моя удавана хвороба не лише рятує мене від нудьги, що панує у вітальні, але і стане у пригоді мені у моєї суворої святенниці, чия люта доброчесність уживається, проте, з ніжною чутливістю! Я не сумніваюся, що її вже інформували про цю прикрість, і мені страшенно хочеться знати, що вона про неї думає, тим паче, що – ручаюся в цьому – вона не забуде приписати собі честь бути її причиною. Стан мого здоров’я тепер залежатиме від враження, яке він на неї справлятиме.
Тепер, чарівний друже мій, ви знаєте про мої справи не менше за мене самого. Хотів би найближчим часом повідомити вам цікавіші новини, і прошу вас вірити, що серед насолод, які я сподіваюся від них отримати, велике місце займає очікувана від вас нагорода.
Із замку ***, 11 жовтня 17…