Від графа де Жеркура до пані де Воланж
У наших краях, шановна пані, все, здається, вже заспокоїлось, і ми з дня на день чекаємо дозволу повернутись у Францію. Сподіваюся, ви не сумніваєтеся, що я, як і раніше, прагну опинитися на батьківщині та скріпити там узи, які мають з’єднати мене з вами і з мадемуазель де Воланж. Тим часом герцог де ***, мій двоюрідний брат, якому, як ви знаєте, я так багато чим завдячую, щойно сповістив мене про своє відкликання з Неаполя. Він повідомляє мене також, що має намір проїхати через Рим і по дорозі оглянути ту частину Італії, з якою він іще не знайомий. Він пропонує мені супроводжувати його у цій подорожі, яка триватиме півтора-два місяці. Не приховаю від вас, що мені було б приємно скористатися цим випадком, бо я чудово розумію що, одружившись, лише зрідка зможу вибрати час для будь-яких відлучок, окрім службових. Можливо, було б також зручніше почекати з весіллям до зими, оскільки лише на той час до Парижа з’їдуться всі мої родичі, й передусім маркіз де ***, якому я завдячую сподіванням поріднитися з вами. Незважаючи, однак, на всі ці міркування, плани мої в цьому разі я повністю підпорядковую вашим. І якщо ви хоч би в найменшій мірі були схильні віддати перевагу своїм колишнім намірам, я готовий відмовитися від своїх. Прошу вас тільки повідомити мене якнайскоріше ваше з цього приводу рішення. Я чекатиму тут вашої відповіді, й лише вона визначить мої дії.
Залишаюся, шановна, з глибокою повагою й усіма почуттями, належними синові, вашим покірним та ін.
Граф де Жеркур
Бастіа, 10 жовтня 17…
Від пані де Розмонд до президентші де Турвель
(Написаний під диктування)
Тільки зараз, красуне моя, отримала я вашого листа від 11-го,[68] сповненого ніжних докорів. Признайтеся, вам хотілося б докорити мені сильніше, і якби ви не згадали, що ви моя дочка, то полаяли б мене по-справжньому. Але як це було б несправедливо! Якщо я відкладала листа з дня на день, то лише тому, що хотіла і сподівалася відповісти вам власноручно; проте, як ви самі можете переконатись, я й тепер змушена користуватися для цього послугами моєї камеристки. Злощасний ревматизм здолав мене: цього разу він забрався в мою праву руку, і я нині – цілковита каліка. Ось що означає для вас, юної та свіжої, мати другом стару! Доводиться страждати від її недуг.
Як тільки болі дадуть мені передих, я даю собі слово докладно поговорити з вами. Поки ж знайте тільки, що я отримала обидва ваші листи, що вони лише збільшили, якби це було можливо, мої ніжні почуття до вас і що я ніколи не перестану найхутчіше входити в усе, що стосується вас.
Племінник мій теж не зовсім здоровий, але нічого скільки-небудь небезпечного в нього немає, і турбуватись із цього приводу не доводиться. Це зовсім легке нездужання, і, на мій погляд, воно більше відбивається на його настрої, ніж на здоров’ї. Ми його майже зовсім не бачимо. Його відчуженість і ваш від’їзд не роблять наше маленьке товариство веселішим. Особливо ж не вистачає вас малій Воланж: вона весь день так позіхає, що ось-ось проковтне свої кулачки. А останніми днями вона робить нам честь поринати після обіду в глибокий сон.
Прощавайте, красуне моя дорога. Я незмінно залишаюся вашим люблячим другом, вашою мамою, навіть сестрою, якби називатися так дозволяв мені мій вік. Словом, я прив’язана до вас найніжнішими почуттями.
Підписано Аделаїдою за пані де Розмонд.
Із замку ***, 14 жовтня 17…
Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона
Вважаю себе зобов’язаним попередити вас, віконте, що в Парижі вами вже починають цікавитися, що вашу відсутність помічено і про причину її вже здогадались. Учора я була на дуже багатолюдній званій вечері, і там цілком певно говорилося, що в селі вас затримує романтична нещасна любов; негайно ж на обличчях усіх чоловіків, які заздрять вашим успіхам, і всіх покинутих вами жінок відбилася радість. Послухайтеся моєї поради – не давайте утвердитися цим небезпечним чуткам і негайно приїжджайте, щоб своєю присутністю припинити їх.
Подумайте, якщо хоч раз буде порушено уявлення, що перед вами не можна встояти, ви незабаром побачите, що вам і дійсно почнуть набагато успішніше чинити опір, що суперники ваші теж втратять повагу до вас і наберуться сміливості для боротьби з вами, бо хто з них не уявляє, що він уже в усякому разі сильніший за доброчесність? Особливо ж подумайте гарненько, що безліч жінок, зв’язком із якими ви вихвалялися, але яких насправді не мали, прагнутимуть розвіяти оману товариства на свій рахунок, а інші зроблять усе, щоб його обдурити. Словом, будьте вже готові до того, що вас, можливо, почнуть так само недооцінювати, як досі переоцінювали.
Повертайтеся ж, віконте, не жертвуйте своєю славою дитячому капризу. З малою Воланж ви зробили все, як ми хотіли, а щодо вашої президентші, то вже, звичайно, залишаючись за десять льє від неї, ви її з голови не викинете. Чи, бува, не вважаєте ви, що вона кинеться за вами? Можливо, вона і думати про вас забула, а якщо і згадує, то лише для того, щоб порадіти вашому приниженню. Тут же принаймні ви зможете знайти нагоду із блиском виявити себе, чого вельми потребуєте. А якби ви стали чинити опір у бажанні продовжувати свою безглузду пригоду, то не бачу, чим повернення може вам зашкодити… – навіть навпаки.
Дійсно, якщо ваша президентша обожнює вас, про що ви мені так багато говорили, але що так мало доводили, – єдиною її втіхою, єдиною радістю має бути нині можливість розмовляти про вас, знати, що ви робите, що говорите, що думаєте, знати, зрештою, про вас усе до найменших подробиць. Усі ці дурниці набувають ваги через поневіряння, що їх зазнаєш. Це крихітки хліба, що впали з панського столу: той їх нехтує, але бідняк жадібно підбирає їх і поглинає. Так от, бідолаха-президентша і живиться тепер цими крихітками. І чим більше вона їх отримає, тим менше прагнутиме насититись рештою. До того ж відтоді, як ви знаєте, хто повірниця, ви можете не сумніватися, що в кожному листі від неї міститься щонайменше одна невелика проповідь, і всі повчання, здатні, на її думку, сприяти зміцненню цнотливості й підтримці доброчесності.[69] Навіщо ж надавати одній засоби для захисту, а іншій – можливість шкодити вам?
Я не сказала б, що поділяю вашу думку відносно збитків, яких ви нібито зазнали від зміни повірниці. По-перше, пані де Воланж вас ненавидить, ненависть же завжди проникливіша та винахідливіша, ніж симпатія, а вся доброчесність вашої старої тітки не змусить її хоч би один-єдиний раз сказати що-небудь погане про улюбленого племінника, бо і доброчесності властиві слабкості. А по-друге, ваші страхи ґрунтуються на абсолютно невірному спостереженні.
Неправда, що чим жінки старші, тим вони жорсткіші та суворіші. Між сорока і п’ятдесятьма роками, коли жінки з відчаєм бачать, як в’яне їхнє обличчя і з люттю переконуються, що треба відмовитися від домагань і насолод, які їм іще такі дорогі, вони дійсно майже завжди стають жовчними ханжами. Цей тривалий проміжок часу їм потрібний для того, щоб примиритися з неминучістю великої жертви. Але як тільки жертву повністю принесено, вони поділяються на дві категорії.
До першої належить більша частина жінок: це ті, в яких не було нічого, окрім привабливої зовнішності й молодості, – вони впадають в тупу апатію, з якої їх виводять лише карти та які-небудь вияви благочестя. Такі жінки майже завжди нудні, частенько буркотливі, іноді прискіпливі, але рідко бувають злі. Не можна також сказати, суворі вони чи ні: позбавлені власних думок і почуттів, вони повторюють без усякого розуміння та без розбору все, що чують від інших, самі ж залишаються цілковитими нікчемами.
Другу категорію, набагато рідкіснішу, але воістину дорогоцінну, становлять жінки, які мали характер і піклувалися про те, щоб живити свій розум, а тому вміють створити собі життя навіть тоді, коли їм уже нічого чекати від природи: вони починають прикрашати свої духовні якості, як раніше прикрашали свою зовнішність. Такі жінки зазвичай дуже розсудливо міркують, а розум у них твердий, веселий і витончений. Чари зовнішньої краси вони замінюють добротою, що привертає увагу до них, а також жвавістю, яка тим принадніша, чим вони старші; таким чином і вдається їм у якійсь мірі зближуватися з молоддю, заслуговуючи на її любов. Але в таких випадках вони дуже далекі від того, щоб, як ви кажете, бути жорсткими і суворими: звичка до поблажливості, тривалі роздуми про людські слабкості, особливо ж спогади про свою молодість, – єдине, що прив’язує їх до життя, – роблять їх скоріше навіть надмірно терпимими.
Словом, я хочу сказати вам, що постійно прагну бувати в товаристві старих, бо дуже рано зрозуміла, як важливо їм сподобатись, і серед них мені зустрічалися чимало таких, до яких мене тягнули не лише міркування вигоди, але і схильність. Тут я зупиняюся. Бо тепер ви спалахуєте так швидко, і в той же час захоплення ваші такі цнотливі, що я побоююся, як би ви не закохалися несподівано у свою стару тітоньку і не зійшли б разом з нею в могилу, де, втім, уже давно перебуваєте. Повертаюся, отже, до справи.
Незважаючи на те, що ви, мабуть, у захваті від своєї учениці, я не можу уявити собі, щоб вона посідала хоч яке-небудь місце у ваших планах. Вона опинилася під рукою, і ви нею оволоділи: чудово! Але ж це не може бути захопленням. По правді сказати, навіть і володіння тут неповне: адже ви оволоділи тільки її тілом. Я не кажу про серце її, бо не сумніваюся, що воно вам глибоко байдуже; але навіть і помисли її зайняті зовсім не вами. Не знаю, чи помітили ви це, але в мене є доказ в останньому отриманому від неї листі;[70] посилаю вам його, щоб ви самі могли судити. Зверніть увагу, вона завжди говорить про вас – «пан де Вальмон»: усі думки її, навіть ті, які пробуджені вами, врешті-решт, спрямовані до Дансені, а його ж бо вона не величає «паном»; він завжди просто Дансені. Цим вона вирізняє його з усіх інших і, навіть віддаючись вам, близькість відчуває тільки до нього. Якщо така коханка здається вам спокусливою, якщо насолоди, які вона вам дарує, вас приваблюють, ви справді-таки скромні й невибагливі! Якщо вам хочеться зберегти її – згодна: це навіть відповідає моїм планам. Але мені здається, що все це не варте навіть п’ятихвилинного клопоту і що треба все ж таки виявити деяку владу і, приміром, не допускати її побачитися з Дансені доти, поки ви її не змусите хоч трохи забути його.
Перш ніж я перестану займатися вами і перейду до себе, мушу вам іще сказати, що прийом, до якого ви, за вашими словами, маєте намір удатися, – хвороба – добре відомий і дуже поширений. Дійсно, віконте, ви не особливо винахідливі! Я, як ви зараз побачите, теж іноді повторююсь, але прагну при цьому різноманітити хоч би подробиці, а головне – мене виправдовує успіх. Я маю намір іще раз спробувати щастя і затіваю нову пригоду. Визнаю, що труднощів тут не випаде, і слави буде небагато. Але принаймні це мене розважить, – а я помираю від нудьги.
Не знаю вже чому, але після пригоди з Преваном Бельрош став мені просто нестерпний. Він до того посилив увагу, ніжність, поклоніння, що немає сил терпіти. Спершу гнів його здався мені забавним. Довелось, одначе, заспокоїти його, бо надати йому свободу дій означало б – скомпрометувати себе. Але урезонити його не було ніякої можливості. Тому я вирішила виявити більше почуттів, аби легше було з ним упоратись. Але він сприйняв усе за чисту монету і відтоді дратує мене своєю безперервною захопленістю. Особливе роздратування викликає його образлива довіра до мене і упевненість, що тепер я належу йому назавжди. Я почуваюся воістину приниженою. Недорого ж він мене цінує, якщо вважає себе гідним того, щоб я зупинила на нім свій остаточний вибір! Одного дня він навіть заявив мені, що я, мовляв, і не могла б полюбити нікого, крім нього. Ну, вже цього разу знадобилась уся моя розсудливість, аби я відразу ж не переконала його і не розповіла, як усе йде насправді. От дивак: подавай йому виняткові права! Охоче визнаю, що він має гарну статуру і зовнішність у нього досить приваблива, але врешті-решт, він у любові не більше, ніж ремісник. Словом, настав час нам розлучатися.
Ось уже два тижні, як я почала здійснювати цей задум і по черзі випробувала холодність, капризи, поганий настрій, сварки. Але дурень вчепився в мене мертвою хваткою. Доведеться вдатися до сильнішого засобу, і для цього я відвожу його до себе в село. Ми вирушаємо післязавтра. З нами там буде всього декілька сторонніх осіб – не допитливих і не занадто проникливих, і ми будемо майже так само вільні, якби перебували в цілковитій самотності. Там я вже так перевантажуватиму його любов’ю та пестощами, і ми так виключно житимемо одне для одного, що, ручаюся, – він іще дужче, ніж я, захоче покласти край цій подорожі, яку нині уявляє собі як найбільше щастя. І якщо він повернеться не пересиченим мною ще більше, ніж я ним, можете говорити – дозволяю вам це, – що я тямлю в цих речах так само мало, як ви.
Приводом для цього, певним чином, самітництва слугує намір по-справжньому зайнятися моїм великим процесом, який дійсно буде нарешті слухатися на початку зими. Я надзвичайно цьому рада, бо і насправді вкрай неприємно, коли ввесь твій добробут, можна сказати, висить у повітрі. Не те щоб мене турбував результат тяжби; передусім правда на моєму боці – так запевняють усі мої адвокати, а якби навіть усе йшло інакше, я була б уже дуже невмілою, коли не зуміла б виграти процес, у якому проти мене самі малолітні та їх старий опікун! Але оскільки в такій важливій справі нічого не можна випускати з уваги, зі мною будуть обидва мої адвокати. Як по-вашому – веселенька подорож? Проте, якщо вона допоможе мені виграти справу та позбутися Бельроша, я не пошкодую про втрачений час.
А тепер, віконте, вгадайте, хто буде наступником? Даю вам сто очок фори. А втім, хіба я не знаю, що ви не здатні що-небудь вгадати? Так ось: це Дансені. Ви здивовані, чи не так? Адже я ще не дійшла до того, що мені залишається тільки виховувати дітей. Але цей юнак заслуговує стати винятком: він має тільки привабливість юності без її легковажності. Стриманість, із якою він поводиться в товаристві, усуває всякі підозри, і вона ж робить його особливо приємним, коли залишаєшся з ним наодинці. Ясна річ, у мене особисто з ним таких побачень іще не було: нині я всього лише його повірниця, але, здається мені, під покривом дружби у нього помітний дуже гострий потяг до мене. Шкода було б, якби увесь цей розум і тонкість почуттів виявилися принесеними в жертву і отупіли біля цієї дурки Воланж. Сподіваюсь, він помиляється, уявляючи, що любить її: вона цього далеко не заслуговує. Я зовсім не ревную до неї, – але ж це було б убивством, а я хочу врятувати Дансені. Прошу вас тому, віконте, докласти всіх зусиль до того, щоб він не зміг побачитися зі своєю Сесіллю (у нього ще збереглася погана звичка називати її так). Перше захоплення завжди зберігає над нами більшу владу, ніж думаєш, і я ні в чому не буду впевнена, якщо він побачиться з нею тепер, особливо ж за моєї відсутності. Після повернення ж я беру на себе все і за все ручаюсь.
Я спершу було думала взяти молодика з собою, але принесла цю думку в жертву своїй звичній розсудливості. Крім того, я боялася б, що він помітить що-небудь між мною і Бельрошем, і була б у відчаї, якби в нього виникло хоч найменше уявлення про те, що відбувається. Нехай – принаймні в його уяві – я залишуся чистою й незаплямованою, словом, такою, якій слід бути, щоб виявитися достойною його.
Париж, 15 жовтня 17…